Бойова медикиня на позивний Ніколь від початку повномасштабної війни служить на різних напрямках фронту. Коли розпочалася повномасштабна війна, жінка була на п'ятому місяці вагітності, очікувала двійню, але на початку березня вона втратила дітей. Тоді Ніколь отримала військовий квиток і приєдналась до чоловіка — пішла в територіальну оборону.
Історія медикині – у матеріалі Суспільного.
Позивний Ніколь — бойова медикиня 108-ої окремої бригади Сил тероборони. На службі вона, так само як і її чоловік, — з перших місяців повномасштабної війни. Працює фельдшеркою, а її чоловік — санінструктором. Вона — фаховий медик, навчалася в медичному університеті. Її чоловік — пройшов шлях — медичної спеціальності сам.
"Мій чоловік в цивільному житті був енергетиком м'ясокомбінату. Зовсім з медициною не пов'язаний. Він у мене був звичайний солдат, який теж сидів з хлопцями в бліндажах, захищав на Донеччині", — каже Ніколь.
Її чоловік долучився до тероборони 26 лютого 2022 року. Ніколь приєднатися до нього не могла: була вагітна двійнею, але втратила дітей.
"Я була на 5 місяці вагітності, на жаль, в березні втратила обох дітей, два хлопчики. Тоді я тихенько пішла в військкомат, отримала військовий квиток", — розповідає вона.
"Робимо все, щоб можна було довезти усіх, щоб всі були живі"
Найскладніше в її роботі зараз, зізнається жінка, — довезти поранених до стабілізаційного пункту. Працюють в тандемі з чоловіком.
"Якщо хтось дуже важкий, то в нас одразу йде тандем. Він одразу мене ставить катетер, я зразу починаю підключати до усіх маніпуляцій, робимо все, щоб можна було довезти усіх, щоб всі були живі. До найближчого стабпункту десь кілометрів 40 — як мінімум. І це ж ще дороги, зовсім їх і немає. Особливо вночі... У мене є гарна статистика, якою я дуже пишаюся: за весь цей час немає жодного двохсотого на моїх руках", — каже медикиня.
Згадує медикиня про порятунок свого першого пораненого. Це був командир, якому крізь бронежилет пройшла куля.
"Звичайно, зразу зняли бронежилет, бо мені ж треба було все обробить, бандаж зразу наклали. Він в мене ще півтори години з цим пораненням одбігав, тому що хлопцям ще треба було боєкомплект піднести. Потім вже я вийшла, він вийшов і ще один хлопець поранений. У нього було дві ноги прострелені. Наклали турнікети, зараз вже бігає, дві ноги врятували", — згадує Ніколь.
"Усе це ради наших дітей"
Не раз доводилося працювати під обстрілами, каже медикиня. Було й поранення.
"Пам'ятаю, як мене розстрілювали. Чотири з половиною години у бліндажі. Потім, коли нам вдалось виїхати на точку евакуації, касетка прилетіла прямо перед машиною і розкрилась. Я на чотири місяці вибула зі своєї праці. В мене були порвані зв'язки, у мене осколки були в нозі, це все було дуже тяжко", — розповідає жінка.
У жінки є два сини, одному — 16 років, другому — 23. Старший — також військовий, служить на Донецькому напрямку. Дуже скучає за обома, ділиться вона.
"Усе це ради наших дітей, щоб не пройшли ці кати", — додає жінка.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
