Щороку першого січня дніпряни вшановують пам'ять про Степана Бандеру смолоскипним маршем. У 2022 році у місті з'явилася вулиця його імені. Саме Дніпро колись був столицею Організації українських націоналістів на Сході України.
Що робили в Дніпрі оунівці часів Бандери, де жили і за що боролися – в ексклюзивному інтерв'ю Суспільному розповів дослідник Павло Хобот.
Які історичні свідчення далося зібрати, пов'язані саме з конкретними адресами у Дніпрі?
Будинок за старою назвою Карла Лібкнехта, 13. Він унікальний тим, що тут була найбільша концентрація підпільників і жив саме Василь Кук, крайовий провідник ОУН на південно-східних землях, також жили тут і організаційний референт Петро Дужий, і ідеологічний референт Омелян Логуш.
Цимбалистий теж жив у цьому будинку. Це були 13 і 14 квартири. Справді унікальний будинок саме цим і я певен, що тут треба вішати вже давно меморіальну дошку.
Ще одна адреса цікава: за старою назвою вул. Комсомольська, 35. Там теж була конспіративна квартира, де зокрема проживали сестри Крюченко, одна з яких була дружиною Василя Кука. Було багато таких квартир по місту з різними функціями, наприклад, у них друкарні розташовувалися.
Що відбувалося на цих квартирах і як вдавалося втаємничувати цю діяльність?
Відбувалося від мінімуму, коли хтось проживав деякий час або транзитно проживав. Також проводилися якісь наради, типографії друкували листівки. На жаль, не вдалося з'ясувати де саме, як правило, це приватний сектор — на Амурі точно було. Це не одне місце, це декілька адрес.
Якого мистецтва перевтілення вимагала підпільна діяльність, адже в оунівців відрізнялась мова, стиль поведінки від місцевих?
Справді галичани, члени ОУН, які прийшли сюди в 1941-му році, мали характерну вимову, яка відрізнялася від місцевої і перший час місцеві дивилися на них, як на диваків, але звикали по мірі спілкування, інтеграції. Це зустрічі були не на площах. Спочатку вони були публічні, потім перейшли в локальні середовища, а там публіка була більш-менш патріотична, як наприклад комсомольці, як та ж дружина Кука. Там вже всі знаходили спільну мову, розуміли про що йдеться, з якою метою сюди прибули емісари, так би мовити.
Ви спілкувалися з Василем Куком. Що він ще розповідав про своє перебування у Дніпрі?
Років тридцять тому він сюди приїжджав і ми були у цьому місці, в інших місцях. Він був генієм конспірації, бо його дружина дізналася справжнє його ім`я і хто він такий від НКВД , коли його заарештували. Він писав посібник на цю тему. Він згадував: коли зайшли німці типу патруля в якусь квартиру, де він перебував, за скаргою двірника чи сусідів, то він вишуканою німецькою мовою їх відчитав, показав документ, що він, грубо кажучи, есесівець, і вигнав їх звідти. Це рівень конспірації дуже високий.
Чому Дніпро свого часу був столицею націоналістичного руху на Сході України?
Перед початком радянсько-німецької війни організація українських націоналістів дуже ретельно готувалася до цього, щоб використати її для створення Української держави. Були створені спеціальні похідні групи і кінцевим пунктом походу мало бути наше місто — на той момент Дніпропетровськ. Воно мало сконцентрувати всю діяльність легального чи нелегального життя націоналістів. З огляду на зручність розташування і логістики було вигідно. І тому південна похідна група дійшла до нашої області, зокрема до Дніпра, наприкінці серпня 1941-го року.
Як діяли тоді першопрохідці визвольного руху у нашому місті й області?
30 червня 1941-го року був проголошений Акт відновлення української державності у Львові. І доки німецька влада в процесі перебігу військових дій ще не до кінця розуміла, що відбувається, то на місцях, зокрема і в Дніпрі, члени ОУН збиралися, проводили збори і на них проголошували відновлення української державності вже на місцях і навіть створювали органи влади.
Зокрема, у нас була створена Дніпропетровська обласна управа. Це було вже у вересні. Поки Німеччина остаточно не визначилася з політикою щодо України: це буде окупована територія, протекторат чи вільна Українська держава, концепція ОУН була — ставити німців перед фактом.
Головою обласної управи був Панас Олейниченко, це професор ДІІТУ на той час, а його заступником — один із провідних членів організації українських націоналістів Василь Регей. Фактично "тіньовий кардинал", який все координував. Окрім управ, які були створені ще і в Кривому Розі і в Нікополі, були створені ще Просвіти і спортивні товариства. Навіть є факт, що у Кривому Розі була вивіска "Канцелярія ОУН".
Це тривало декілька місяців?
Якщо йдеться про Дніпро, то перші арешти у вересні вже почалися. Вони були нерівномірні: у Дніпрі почалися раніше, у Кривому Розі — пізніше. Репресії мали різний характер.
Одних заарештувували і відправляли на захід України в табори, а звідти люди тікали. Інших, як в Кривому Розі міського голову Сергія Шерстюка, розстрілювали на початку 1942-го року.
Якщо говорити про масовість підпільного руху ОУН на Дніпропетровщині, то про яку кількість йдеться?
У діаспорній літературі, наприклад, згадується до п'яти тисяч учасників. За тими даними, які я зібрав зі своїм колегою Дмитром Куделею, то це біля тисячі осіб. І тут спектр достатньо широкий, бо за архівними кримінальними справами радянські спецслужби записували людину в підпільники, а він міг просто повз проходити і навпаки. Тож були від мінімум симпатиків, які брали участь у гутірках молодіжних, щось комусь передали разово і все, до таких діячів як керівники підпілля: Василь Кук, Омелян Логуш.
Як зараз сучасним жителям і жителькам Дніпра сприймати своє націоналістичне минуле? Про що нам ще має говорити публічний простір, які пам'ятки мають з'явитися чи меморіальні дошки, назви вулиць? Як розповідати про цю сторінку нашої історії?
У цьому допомагають пам'ятні елементи, ті ж меморіальні дошки. Це важливо, бо я певен, що всі або майже всі люди, які живуть в подібних до цього будинках, не знають, що тут відбувалося.
За якими адресами гне вистачає меморіальної дошки?
Така адреса — вулиця Ульянова, 14. Можливо, банальні речі кажу, але нинішня війна – це наслідок нешанування, а перед тим і незнання власної історії.
Феномен ОУН в тому, що це була армія без держави. Таких прикладів не так багато в історії. І такої масштабності. УПА – це одна історія, військова, а от підпілля ОУН на Сході – це феномен.
Після відкриття архівів СБУ вдалося ще глибше дослідити цю тему чи ще залишається в ній багато "білих" плям?
Якщо йдеться про ті архівні кримінальні справи, які є в нашій області, то їх близько 400. Досліджена лише невелика їхня частина. Тобто ще чекають своїх дослідників. Кожна справа має бути оцифрована, викладена в широкий доступ і кожен, хто хоче, зможе досліджувати. Кожне з цих прізвищ має бути прописане в книжках, в інтернеті. В кожній місцевості — Нікополі, Солонянщині, Дніпрі мають бути свої мартирологи, де кожен герой має бути увічнений.
Читайте також
Шмідта на Степана Бандери: у Дніпрі 43 вулиці та озеро отримали нові назви
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
