14 жовтня в Україні відзначили державне свято — День захисників і захисниць. Від початку повномасштабної війни на захист країни стало багато цивільних та військових з Дніпропетровщини. Хтось із них мав бойовий досвід, хтось — набував його безпосередньо на передовій.
Суспільне Дніпро записало історії п'ятьох воїнів. Ось остання з них.
Було передчуття, що буде новий наступ на Україну
Військовий Влад із позивним "Човен" у 2014 році воював у лавах Збройних сил України на Донеччині, після повномасштабного вторгнення знову повернувся боронити Донбас та Харків. Розповідає: ще з грудня 2021 року було передчуття, що відбудеться новий наступ на Україну.
"24 лютого вранці пив каву, почув декілька вибухів, але думав, що то диверсанти. А коли ще почув нові вибухи, і почали друзі з інших міст телефонувати, що в них також вибухи, зрозумів – це те, чого ми очікували", — говорить Влад.
Наступного дня чоловік пішов до військкомату. Його направили на Донецький напрямок, під Авдіївку.
"Після 7 березня стало гаряче. Росіяни гатили зі всього і постійно: атака за атакою. Було епічно. Постійно літали літаки, скидали бомби, виїжджали танки", — згадує боєць.
За його словами, перші декілька місяців минули в обороні. Артилерія могла обстрілювати по сім годин поспіль без перестанку. Озброєння на першому етапі було не багато, тож берегли снаряди для атак.
Про війну артилерій, російських солдатів і народну підтримку
Військовий розповідає про відмінність боїв у 2014 році й зараз. Каже, це війна артилерій. Такого не було навіть під час Югославського конфлікту. Змінилася і допомога при пораненнях.
"Перший раз мене поранило у 2014 році — уламок влучив. Тоді мене на гелікоптері доправили до якогось польового госпіталю. Зараз вже інакше все. Була планова евакуація. Лікарі вже більш досвідчені, вміють працювати зі складними пораненнями. Після повномасштабного вторгнення мене двічі було поранено. Крайній раз куля влучила в ногу при прориві російських позицій", — говорить Влад.
За декілька днів до поранення, згадує, зав`язався бій з шістьма російськими солдатами. Четверо здалися. Молоді хлопці — 19-20 років. Казали, що вони втекли, начебто дезертири, що хочуть додому.
За словами військового, у полон російських солдатів брали рідко. Багато їх вбитими лишилося після наступу на Харківщині. Загиблих ніхто не забирав, військові армії РФ просто тікали, кидаючи все.
"Я їм не суддя, бог їм суддя. Але коли читаєш, що загинула дитина, то стільки люті одразу з’являється. Підтримують і стимулюють рідні, їхні фото, повідомлення. Зазирнеш в телефон і трохи відлягає. І ще без гумору на війні, як не крути, не вийде вижити", — каже чоловік.
За вісім місяців повномасштабної війни місяців, говорить, маємо результат, але потрібно більше зброї.
Після виписки з госпіталю Влад планує повертатися на фронт. Бо потрібно працювати далі, не зупинятися, щоб перемогти.
"Наш народ — це сила, кулак, який нас підтримує на фронті. Ми повинні перемогти, нам нікуди діватись. Треба звільняти Україну", — говорить військовий.
Читайте також
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
