Майору полку поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) Арсенію Алексєєву з Дніпропетровщини 11 серпня мало б виповнитися 43 роки. Менш ніж пів року тому він загинув на Донеччині. Виконуючи з побратимами бойове завдання, військовий дістав важке поранення. Наземний роботизований комплекс, який евакуйовував його, був атакований російськими FPV-дронами.
«Росіяни жорстоко вбили Арсенія. Я хочу, щоб про це знали. А також про те, яким він був», — розповіла Суспільному його посестра Катерина. Вона пригадала не лише про службу поліцейського, але й про те, як він брав участь у волонтерських проєктах, захоплювався фотографією та врятував кішку на трасі.
За словами Катерини, з Арсенієм вони познайомилися понад 10 років тому. Жінка тоді працювала в експрес-лабораторії дитячої реанімації, була кураторкою й учасницею волонтерського проєкту з арт-терапії для хворих дітей.
«Це була арттерапія в дитячій лікарні. Арсеній погодився і приїхав допомогти. Одразу впало в око, як він любить дітей. Зміг знайти спільну мову з підлітками. вони були здивовані, що поряд з ними поліцейський. Малеча постійно смикала його, щоб він приділив їм увагу. Пам'ятаю, як старші хлопці після заняття питали, коли він наступного разу приїде. І ділилися з батьками емоціями, забуваючи про крапельниці та біль», — пригадала вона.
Катерина додала: чоловік також захоплювався фотографією, особливо нічною зйомкою. Його цікавили технічні налаштування, які він із задоволенням випробовував.
«Так, багато місця в його житті займала служба. Це була його родина. Вихідний, ніч, відпустка — завжди на зв'язку і в будь-який момент готовий виїхати... Він давно ухвалив рішення про переведення у бойові підрозділи поліції, тривалий час воно було на розгляді. А він проходив навчання одне за одним. Жив думкою, що зможе допомагати своїми знаннями і досвідом побратимам... Він до останнього був вірний присязі. І як переповідають побратими, то останні слова Арсенія перед загибеллю — "Служу українському народові», — говорить посестра.
Вона зазначила: разом з тим велике значення для Арсенія мала родина та близьке оточення.
«Мама Тетяна, старший брат Ігор і молодший Микола, який теж служить. З батьком Миколою у нього був дуже сильний зв'язок. Він всіх оберігав, весь час віджартовувався, казав, що "Все одно все буде добре". На жаль, під час служби тато Арсенія помер і він не зміг приїхати на прощання. Приїхав, коли зміг. Йому це дуже боліло, але свій біль він носив в собі. Арсеній мав величезне добре серце і був дуже відповідальний в усьому», — сказала Катерина.
Вона також переповіла спогади однокласниці Арсенія Ольги. Та розказала, що провчилася з Арсенієм з 5 по 11 класи у школі села Микільське-на-Дніпрі. З її слів, він був «ходячою енциклопедією», але за оцінками не гнався, товариський, веселий і водночас дуже серйозно ставився до справ.
«Усі ці якості дуже цінували на службі, посада потребувала його. А він зі своїм добрим серцем хвилювався за молодших колег... Під час бойових завдань він писав. щоб молилася за нього. А я потім нагадувала йому: "Май совість, відпишися після повернення". Він був для мене і моєї родини рідною людиною», — розповіла Катерина.
Жінка додала: нині шукає кішку Мавку, яку Арсеній врятував ще в 2023 році, коли їхав машиною. Тварина була посеред траси.
«Він її підібрав, вилікував, така красуня стала. Я відчуваю, що тепер це моя відповідальність — знайти, у кого вона. Аби хоч смаколики їй передавати...», — сказала посестра.
Вона також зазначила: збереження пам'яті про Арсенія — це ще одна її відповідальність, тому хоче, аби про нього та його рідних не забували.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
