З прифронтового Дебальцевого на Дніпропетровщині триває примусова евакуація родин з дітьми. За даними мапи DeepState, станом на 15 січня відстань до лінії бойових дій звідти менше, ніж 30 кілометрів. Росіяни атакують населений пункт "шахедами", від однієї з атак загинув 12-річний хлопчик. Вщент розбомблені два будинки, ще зо два десятки – побиті. За словами місцевих, з села евакуювалося менше, ніж чверть населення.
Що розповіли ті, хто лишається в Дебальцевому — в матеріалі Суспільного.
Олександр говорить: уламки безпілотників часто знаходять на подвір'ях.
"Та ми до всього вже звикли. Ми нічого не боїмося. Аби щоб мир настав тільки. Вночі не спимо. Де тільки що летить, то в одягу, щоб уже на машину кудись хоч їхати... Гуси, корова, свині були, продали... Собака з нами поїде, котів теж заберемо", — сказав чоловік.
За його словами, донька виїхала з Чаплиного до Житомира. Щодня вона телефонує батькові, аби той переїздив до неї.
"У мене робота є. В районі роблю борошно. Людей годуємо, хліб печуть. Яу кину роботу, то район без хліба залишиться. Їжджу в Запоріжжя по борошно. Страшнувато. Стараюся, щоб бігом завантажили і додому тікаю", — додав Олександр.
За словами жительки села Таїсії, світло періодично вимикають, вода є у свердловинах і колодязях.
"Спати боїмося лягати, бо вночі "шахеди" літають... Якщо небезпека збільшиться, то будемо виїжджати, родичі прихистять на перший час. Ну а потім квартиру шукати, хоча з нашими статками далеко не заїдеш... Собак і котів заберемо, звісно. Це ж вже як члени родини. Дрон і Гільза, вони з нами з 2014 року, як АТО почалося. Ото так і назвали", — розповіла жінка.
Вона додала: через удари з чоловіком насторожі.
"З дідом притулимося один до одного і сидимо. Коли високо летять "шахеди", то ми вже чуємо. А низько — воно такий звук, що і тіло холоне, і кров в жилах стигне... Сидимо і не знаємо, чого чекаємо... Евакуацію оголосили з 8 грудня, тоді об'їхали родини з дітьми, усіх попередили, провели інструктаж... Ну а ми пенсіонери, якось самі собі раду дамо", — зазначила Таїсія.
Наталія також мешкає у Дебальцевому. Вона розповіла: у селі працюють усі магазини, кафе і фермерське господарство.
"Потихеньку виїжджають люди. В кого є рідні, там де Дніпро, то туди їдуть... Ми теж думаємо, але ми вчителі, працюємо поки дистанційно... Ще ж немає евакуації для всіх, ще працюємо. Як буде евакуація, тоді будемо вже думати. Їхать є куди, до дітей. Будинок шкода, але що вдієш. З сусідніх сіл теж виїжджають, не тільки родини з дітьми, але й просто дорослі", — сказала Наталія.
Галина зазначила: живе в селі з 1974 року, і хоч має куди виїхати — покидати домівку не хоче.
"Я з Вінницької області, заміж вийшла сюди. Двох доньок нажили, облаштувалися. А тепер кидати це все? Якщо безвихідь хіба. Ми ось нещодавно поховали мого чоловіка сестру — "шахед" в хату прилетів. Донька її встигла вискочити, а вона не врятувалася. Це у Васильківці в них хата згоріла... Будинок. Це ж твоє гніздечко. Це твоє, яке воно не є, але воно твоє. Поїхати кудись і десь доживати — себе образити... Треба триматися і сподіватися. Дай Боже, щоб воно все закінчилося і швидше прийшла перемога", — розповіла мешканка села.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
