Олексій – оператор БпЛА 128-ї окремої важкої механізованої бригади "Дике поле". Попри часткову втрату зору військовий працює на ударних та розвідувальних дронах. На фронті чоловік з перших днів повномасштабного вторгнення, а до 2022 року волонтерив.
Як змінився хід війни за роки його служби та що найбільше заважає під час вильотів – Олексій розказав в інтерв'ю Суспільному. Далі — пряма мова.
"Це було в повітрі — всі відчували, що щось почнеться"
Війна, насправді почалася для мене у 2014 році. Я брав вихідні на роботі, їхав в один із добробатів, супроводжував постачання, займався охороною військовополонених, потім займався волонтеркою.
Ми щось відчували вже тоді, це було в повітрі — всі відчували, що щось почнеться. І коли почалася повномасштабна війна, я за два дні привів справи в порядок. Ми з хлопцями, ще з 2014 року у нас така була злагоджена команда, тож ми знали, що будемо робити, якщо все почнеться. Ми вже були на зв'язку за декілька тижнів до цього, постійно обмінювалися новинами, планами.
Коли все почалося, в той же день мене хлопці набрали й сказали: "Ми вже в військкоматі". Я говорю: "Хлопці, мені потрібно ще два дні, щоб все улагодити". Два дні вони не могли нікуди попасти, всі військкомати були забиті. І ми зустрілися разом вже в пункті приймання до бригади 128 ТрО. І цією сполученою командою ми записалися до лав нашої бригади.
Річ у тім, що я не бачу. Я обмежено придатний ще з 2008 року. В народі називаються "білим білетом". З народження в мене горизонтальний астигматизм — я не бачу більше, ніж 4-3 рядки. Через ці обмеження мене і не брали. Я прийшов вже зі своїм тепловізором та придбав собі ще відстанемір. В день я чергував на посадці з відстанеміром або з біноклем. А вночі — з тепловізором.
"Навіть ми вірили, що вони друга армія у світі, а виявилось — паперовий тигр"
Ми йшли з настроєм просто дати добрий бій. Ми знали, що Росія більше нас. У них пропаганда була така, що навіть ми вірили, що вони друга армія у світі. А виявилось, що паперовий тигр.
Вже у квітні ми були на Донбасі в складі піхоти. Ми всі стали піхотинцями. До липня того ж року я був в складі піхоти.
Насправді з забезпеченням було у нас туго. Ніхто не очікував, що війна почнеться в таких масштабах. Тому будь-яка людина з тепловізором була вже повноцінною одиницею. Тобто ніхто тоді мені нічого не казав. Наступним логічним кроком було придбати дрон, тож з перших бойових я й купив собі дрон.
Коли у 2023 році починався контрнаступ, я перевівся в розвідку Ми вже займалися дальньою розвідкою. Про скиди з дронів ми вже забули, тому що, як сказав тоді мій командир: "Олексію, я ураженням з РСЗВ або артилерією зроблю більше, ніж ти своїми скидами, просто знайди мені їх там". І ми знаходили. Тобто, ми тоді можна сказати встановлювали певні рекорди — 18-19 кілометрів пролітали, 20 кілометрів пролітали на "Мавіку", знаходили РСЗВ, САУ, шляхи постачання, пункти постійної дислокації. І це все потім знищували арта, "Хімарси", потім авіація тощо.
У липні 2023 року мене затрьохсотило. Нашу позицію було уражено артилерією, моєму другу не пощастило – він загинув. У мене була контузія – перфорація обох вух. Я лікувався два місяці, поки лікувався пройшов курс по FPV.
Мій перший виліт була розвідка. Ми супроводжували розвідгрупу. Але тоді задача була супроводити та гарантувати безпеку групи, яка мала пройти по посадці. Так ми все і зробили. Всю ніч літали, це був великий мандраж. Противника прямо перед собою можна було бачити, а ти стоїш вночі з пультом, який світиться, поруч з машиною. Тільки під ранок вони нас помітили — почали насипати "мінометкою". Ми з реготом сіли в машину й поїхали.
"Дроном навчитися літати не складно. Диявол в деталях"
Ми дійшли до тієї стадії війни, де вони можуть використовувати танки тільки на декількох напрямках. По-перше, їх вже не так багато. По-друге, вони втратили свою значущість. Те, що ми змогли вибити цей козир у них з рук — треба цінувати і не варто недооцінювати.
У противника мільйони грошей. І вони спадкоємці великого радянського спадку радіозасобів, радіоелектронної боротьби. Тому не попастися в ці зашморги дроном, не бути заглушеним, це вже дорогого варте. І кожного разу це по-різному. Насиченість лінії бойового зіткнення засобами приглушування дуже впливає на вдалість або невдалість певного конкретного польоту. З наступом зими це ще і вітри, опади, тумани. Багато факторів, дуже багато. Дроном навчитися літати плюс-мінус не складно. Диявол в деталях.
Зараз дуже заважають FPV. Вони залишають за собою оптоволокно, яке закриває собою весь нижній ешелон, і ти можеш літати й просто перекидаєшся і падаєш. Тому що ти попав в цю нитку оптоволокна. При сильному вітрі його може підняти на 100 і більше метрів. Я бачив якось оптоволокна на 150 метрах.
"Величезну роль грає мотивація. На ній ми й винесли 2022 рік"
Величезну роль грає мотивація. Чисто на мотивації ми й винесли 2022 рік. Ба більше, якби вони (росіяни — ред.) тоді не об'явили мобілізацію, ми б перемогли. Якби нам дали ще більше засобів ураження, теж могли б вже це закінчити.
Зараз четвертий рік, стає помітним і виснаження, і ті завзяті козаки вже трохи потріпані. Хто 300, кого з нами вже нема... Тому важливо тримати планку високо. І рівнятися на той драйв, який я ще пам'ятаю у 2022 чи 2023 роках.
Вони дуже багато нам винні. Але, як хтось сказав: "В кінці шляху буде каса і треба буде розраховуватись". Ми робимо так, щоб вони про це не забували.
Дуже простий вибір бути тут. Тому що це вибір, як у Гамлета: бути або не бути. Тобто, тут немає якоїсь золотої середини. Ми прекрасно собі знаємо, що відбувається, коли вони приходять на якусь територію: або вона стає випаленою землею, або люди зникають. Тобто, тут або ми, або вони.
"Моя задача, щоб Дніпро не став спогадом"
Моя жінка з Добропілля. В крайні місяці вона мені пересилає відео й показує: "Дивись, оця школа, я туди ходила дівчинкою. Оце садочок, я тут вчилася. Оце отут моя бабуська жила. Отут жила моя мама. Ми з мамою"... Вони всі зруйновані КАБами, артилерією, авіацією, ударами "шахедів", балістикою. Все зруйноване. Все, що було частиною твоїх спогадів, залишилось у твоїх спогадах.
Мені якось пощастило, що Дніпро — це місце, де я провів все своє життя. І моя задача, щоб так і залишилося, щоб це були не тільки спогади. Ми знаємо, за що ми боремось. Я дуже сподіваюся, що люди в тилу теж це усвідомлюють.
Вдома мене чекає любляча жінка, моя дитина. Дуже за ними сумую.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
