Микола Кохан – колишній військовий, який все життя мріяв працювати у ресторані. Вперше його кулінарні здібності помітили побратими на заводі "Азовсталь", де чоловіку доводилися готувати з того, що було під рукою. Після повернення з полону він пройшов навчання у французькій школі під керівництвом володаря зірки Мішлен та став кухарем у ресторані Кам'янського.
Про свій кулінарний шлях ветеран розповів в інтерв'ю Суспільному. Далі — пряма мова.
"Ніколи не думав, що воюватиму і потраплю у таке пекло"
Я ніколи не був військовим. У 2022 році, коли вони (військові РФ — ред.) почали заходити у Маріуполь, я просто працював. Займалися детейлінгомКомплексний догляд за автомобілем, який включає ретельне очищення, відновлення та захист усіх його поверхонь, як ззовні, так і всередині., був на мийці – охороняв її. І 2 березня став до лав маріупольської Тероборони. Мене призначили до "Азову" – і все. Весь час був з азовцями. І так опинився на війні. Ніколи не думав, що воюватиму там і потраплю у таке пекло.
Я одного разу приготував у штабі страву якусь, і вони (побратими — ред.) кажуть: "О, будеш у нас кухарем". І поставили мене старшим кухарем. Я був у бункері старшим кухарем цей місяць, коли ми вже всі були на "Азовсталі".
Продукти там знаходили. У нас склад розбомбили – там викопували протерміновані продукти, вже все зіпсоване. Доводилося навіть з цього готувати. Але виходило смачно. Варили, смажили все – живі-здорові.
Ми думали, що там і залишимося. Кожного дня нас бомбили. Вже ніхто не сподівався, що ми взагалі вийдемо звідти.
Про полон в Оленівці та харчування там
Ми за наказом президента вийшли тоді 15 травня. Редіс, який тоді був командиром маріупольського гарнізону, – він з Туреччиною, з Президентом розмовляв, з росіянами. І ми здались у полон за наказом президента.
Перші місяці, поки нас вивозили в Оленівку, ніхто нас не чіпав. Потім, коли нас розвозили по зонах, – тоді було пекельно. Там давали за часом їсти, сильно не посидиш. Тож доводилося їсти швидко, вигадувати, як смачнішим це все зробити, цю кашу, бо вона несмачна була – ніяка, на воді.
Якось я приготував бутерброд з кашею, і потім весь барак, вся зона їла. Хлопцям сподобалося, як я готував бутерброд з каші. Сам вигадав – і всі почали так робити.
3 листопада 2022 року у мене був обмін.
Про навчання у Франції
Навесні мені запропонували поїхати до Франції, я готувався до цієї поїздки. Підготовка тривала два місяці. Поки квитки знайдуть, розв’яжуть логістичні питання, щоб ми доїхали, ніде не зупинялися — це тривало протягом двох місяців. І в середині літа ми поїхали до Франції.
Вчили нас шеф-кухарі. Всьому ресторанному бізнесу нас навчали. Ми й офіціантами були, і барменами, і кухарями – всіма. У нас були клієнти. Нам дали завдання – ми самі створили ресторан, і самі приймали місцевих гостей. І з України у нас були гості.
"Це була моя мрія з дитинства, яка втілилася лише у такому віці"
Влітку повернувся з Франції, влаштувався (в ресторан — ред.) наприкінці вересня. Бізнес-ланчі у нас є, заготівля продуктів. Все розігрівається, готується, нарізається до очікування гостя. У нас все: котлети, борщі, супи – це все кожного дня.
М’ясні страви – це мені подобається. Полюбляю з м’ясом працювати – все, щоб було з м’ясом пов’язане. Риба і м’ясо.
Поки у мене практика після школи. Ще вчусь, покращую навички, а далі вже буде видно, куди йти. Це була моя мрія з дитинства. Вона втілилася лише у такому віці.
Автор: Артур Орел
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
