"Беркути" стріляли з рушниці, активісти захищалися від куль залізними щитами. Так згадує події Революції Гідності Руслан Сергійчук з міста Самар (кол. Новомосковськ) на Дніпропетровщині. Він долучився до Євромайдану у грудні 2013 року. Опісля пішов добровольцем у зону АТО, де дістав поранення. Надалі, через проблеми зі здоров’ям, чоловік не зміг продовжити військову службу, але до сьогодні допомагає армії волонтерством.
Історію Руслана — читайте у матеріалі Суспільного.
Революція Гідності і Майдан
"1 грудня було Велике Віче у Дніпрі, вже події розвивалися в Києві. Ми 1 грудня в Дніпрі зібрали людей, зібрали тих, хто безпосередньо з нами хоче їхати в Київ, і вже на вечір 1 грудня ми збирались виїжджати. Всі точки, де ми збирали людей, накрили "тітушки". Нам били машини, різали колеса. В результаті ми виїхали групою, планувалося близько шістдесяти людей, а виїхали лише десь п’ятнадцять людей залізничним транспортом. 2 грудня ми були в Києві", — пригадав Руслан події 2013 року.
Чоловік розповів: тоді у столиці вже були загородження та барикади, але не масштабні, все тільки розпочиналося. Не було, де переночувати, і де взагалі розміщуватися. Але водночас будувалась лінія захисту.
"Перший такий штурм почався з вулиці Інститутської, під мостом арковим. Ми стали стіною, намагались не пропускати. В той час уже внутрішні війська, "Беркут", хто там був, уже в екіпіруванні, з усім цим. І почалась така, як в козацьких є "лава на лаву", то так само це відбувалось", — сказав чоловік.
Руслан додав: переломним моментом було, коли по ньому та його товаришах силовики почали стріляти з рушниць. В активістів тоді вже були металеві щити, за якими вони ховалися від куль.
Волонтерство у 2014 році
За словами чоловіка, наприкінці лютого 2014-го він зрозумів, що його присутність у Києві вже не має сенсу — його завдання на Майдані було виконано. Тоді Руслан разом із друзями став займатися волонтерством.
"Ми почали збирати якусь допомогу, підтримку для наших військових, для наших захисників. Якщо це сьогодні в більших масштабах, то тоді з самого початку ми все підряд збирали. Паралельно з цим, ми займалися формування блок-поста. Ми очікували, що можуть піти озброєнні війська РФ на Дніпропетровщину", — розповів він.
Служба у війську та поранення
У червні 2014 року Руслан пішов на підготовчий курс батальйону "Азов". А за місяць уже ніс службу в секторі "М", тобто Маріупольське узбережжя.
"Наприкінці 2014 року, в грудні, я вже був оператором протитанкової керованої ракети. Наша машина, з моїм екіпажем, мала виїхати на одну з позицій, для того, що прикрити основну групу. Під час бойової операції наша машина потрапила під мінно-вибуховий пристрій", — сказав чоловік.
Тоді двоє побратимів Руслана загинули на місці, ще двоє — дістали важкі поранення. Сам же чоловік ледь не втратив зір.
"Я проходив відновлення, реабілітацію понад два місяці. На сьогодні зір погіршується. І це найбільший такий страх, знов повернутися до того, що було в ті місяці. Тому сьогодні я намагаюсь жити з тим, що маю. Паралельно адаптую під себе життя, спорт і дозвілля, які є. І це стосується так само й адаптивних видів спорту, якими я зараз займаюсь", — додав волонтер.
Наразі Руслан є одним із 35 учасників, які будуть представляти Україну в Канаді на Іграх Нескорених.Міжнародний спортивний захід з адаптивних видів спорту серед ветеранів та військовослужбовців, які отримали поранення, травми чи захворювання, виконуючи свої військові обовʼязки.
Повномасштабне вторгнення РФ
Зі служби у ЗСУ, розповів Руслан, він звільнився у 2017 році за станом здоров’я. Після повернення додому чоловік продовжив займатися громадською, волонтерською діяльністю, різними соціальними проєктами.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, волонтер долучився до захисту області та продовжив допомагати Силам оборони.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
