Тетяна Кобизська — переселенка з Торецька на Донеччині, мати чотирьох дітей — засуджена до 15 років за ґратами за державну зраду на Дніпропетровщині. Вона народилася та жила в Україні, але зараз говорить, що підтримує Росію та просить обміняти її до РФ. За державну зраду жінка отримала вирок, однак після цього не змінила своїх поглядів. Жінка просить передати її Росії за програмою «Хочу к своим».
Інша засуджена — колишня військовослужбовиця та парамедикиня. Вона також не визнає своєї провини, але називає Росію агресором і каже, що не хоче до РФ. Навпаки — прагне повернутися до лав ЗСУ та допомагати пораненим.
Суспільне поспілкувалося з жінками, щоб зрозуміти, звідки зʼявляються проросійські переконання, які наративи РФ повторюють та чому залишались в Україні, водночас заперечуючи її право на існування
Позиція героїні й інших засуджених, які звучать у матеріалі, не є позицією Суспільного. Твердження Тетяни Кобизської щодо її справи не підтверджені доказами. Відомості про вирок взято з судового рішення.
Довідка
Тетяна Кобизська — 45 років. Багатодітна матір, переселенка з Донеччини.
Засуджена за:
- частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України — державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України, вчинені в умовах воєнного стану, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України;
- статтею 436-2 ККУ — виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників.
Термін ув'язнення — 15 років (з 27 лютого 2025 року до 3 серпня 2038 року).
Чому з родиною евакуювалася з Донеччини
Тетяна Кобизська усе своє життя, до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, прожила у Торецьку. Це шахтарське місто в Бахмутському районі Донецької області. В серпні 2026 року після важких боїв Торецьк офіційно визнали повністю окупованим російськими військами. Тетяна з чотирма дітьми, цивільним чоловіком та батьком виїхали з міста ще у 2022 році до Житомира. Жінка розповіла: евакуювалася, бо рятувала від війни своїх дітей.
«Постійно приїжджали наші поліцейські і дуже просили виїхати. Якщо не виїдеш — прилетить. Оскільки багатодітна сім'я і малолітні діти були... Я, мабуть, можу сказати, що я не тікала від війни. Я все-таки розуміла, що це життя моїх дітей в небезпеці. Тому я просто дітей вивозила від війни. Я прекрасно розуміла, що в мій будинок може прилетіти. Що було потім з іншими людьми, які відмовилися виїжджати. У них просто загинули діти», — зазначила засуджена.
Не вважає себе зрадницею
Тетяна Кобизська стверджує: не визнає, що вчинила зраду, оскільки не присягала Україні на вірність. Додала: колись вважала себе українкою, доки не опинилася за ґратами.
«Я себе більше вважаю не так українкою, як жителькою Донбасу. Це, мабуть, у крові. Я там народилася, це моя земля. На Донбасі не було розмов про Україну. Ми жили просто. Жили, працювали, ходили в гості. Ми про це не задумувалися. У нас це більше почало процвітати, коли в мене діти пішли до школи. Там усе це відчувалося. Вишиваночки, красиві віночки, які залишилися в нас вдома. Єдине, що я у своїй школі пам'ятаю, це було "Любіть Україну, у сні й наяву. Вишневу свою Україну". Було, не заперечую, було класно, красиво», — розповіла Тетяна.
Вона каже: переїхала з дітим до Житомира, оскільки поїхати на схід не могла через бойові дії.
«Я ніяк не могла спокійно перейти поле і бути в Горлівці. Мені потрібно взагалі було в Донецьк, тому що у мене сестра там рідна. І двоюрідна сестра там. Там куми в мене. Ну, якби була така можливість, я б спокійно встала і пішла. З дітьми, з чоловіком, з батьком. Нас ніхто не попереджав, що буде війна», — зазначила ув'язнена.
Тетяна додала: у той час вона не цікавилась ні політикою, ні війною. Тримала господарство, доглядала за дітьми і батьками. Жінка заявила, що в Україні, на її думку, не була оголошена війна, а діє лише воєнний стан, і наголосила, що це, на її переконання, різні поняття.
Говорячи про події на Донбасі, Кобизська сказала, що там, на її думку, відбувається «звільнення Донбасу». Вона заперечила, що Путін напав на Україну, натомість заявила, що жителі Донбасу нібито вирішили «відстояти своє я». Також вона сказала, що не хотіла йти за Заходом та до Європи, оскільки це, за її словами, не відповідає її цінностям.
На запитання, чи хотіла б вона, щоб російські війська так само «визволили» Житомир, Кобизська відповіла негативно. Вона пояснила це тим, що Житомир не є її батьківщиною, і наголосила, що хоче вільно жити на своїй землі, де народилася і виросла.
Співпраця з РФ
За матеріалами справи, влітку 2023 року на Тетяну Кобизську вийшов російський військовий з 346-ї окремої бригади спеціального призначення Генштабу Збройних сил РФ. До цього родина жінки вже рік як переїхала на Житомирщину.
Демонстрацію проросійських поглядів у соцмережах слідство кваліфікувало як виправдовування збройної агресії РФ. До прикладу, 12 червня 2023 року з її сторінки в «Однокласниках» був поширений допис про російських найманців з «Вагнера» зі словами: «Ребята, вы лучшие! Победа за нами! Слава России!». Проте Тетяна заперечує, що підтримувала «вагнерівців».
«Я поточню. В "Однокласниках" була картинка, і там от це було написано, і, по-моєму, там були оці ж хлопці під Артемівськом, під Бахмутом. Тобто це не мій допис. Під цією картинкою я лайкнула, тому що там були наші, донецькі. Не російські, а донецькі наші, з нашого Дзержинська хлопці, яких я конкретно знала. Вони, наскільки я знаю, були в "ополчєнії". Там був на одній фотографії Артем Назаренко. Я його знала ще з дитинства, він молодший за мене. Він загинув. І там під цим дописом було емоджи "співчуваю". Ось це я "лайкнула" — поставила емоджи. Я до російської форми не придивлялася. Мені без різниці. В суді про це говорила. А мені кажуть: без різниці, ви розповсюдили цю картинку, тобто ви підтримуєте цю агресію», — розповіла ув'язнена.
Державну зраду суд встановив не лише через дописи в «Однокласниках», а й співпрацю з представником російської військової розвідки, якому Тетяна погодилася передавати інформацію про українські військові об'єкти, техніку та підрозділи ЗСУ. Але і це засуджена заперечує.
«Не було там ніякого військового, а був там Діма наш, з Озерянівки хлопчик, який у 2024 році, коли зайшли вже донецькі або російські війська, не знаю хто, відписався, що нарешті зі своїми, тобто його вивезли в Горлівку. Він дочекався просто наших хлопців. Все. Він не став військовим. Із ним переписувалися, так. Він пише мені в однокласники: "Танюха, привіт. Я вже у Ксюхи, Ксюха сказала, що ти питала про мене. Все нормально, з татом поїхали. Виїжджали через Горлівку, їх вивозили. Все, вони приїхали в Пітер"», — стверджує Тетяна.
Проте у судовому вироку зазначено, що у липні 2023-го Тетяна Кобизська систематично збирала і передавала російському військовому дані про ЗСУ. 6 липня — обійшла територію поблизу військової частини в Житомирі і фотографувала її. А потім передала інформацію про охорону, кількість військових і рух військового транспорту. 10 липня — точні адреси військових об'єктів і скриншоти з Google Maps. 18 липня — кількість військової техніки, час і напрямок її руху до військової частини у Житомирі. А 28 липня — уже через Telegram — місце дислокації українських військових у Нью-Йорку на Донеччині.
Також Кобизська заявила, що проти неї нібито сфабрикували кримінальну справу, оскільки за таких людей, як вона, СБУ нібито отримує гроші. За її словами, під час першого етапу перевезення до суду їй сказали, що вона є «обмінним матеріалом». Водночас вона зазначила, що особисто працівники СБУ їй про виплати не говорили, а про це, за її словами, розповідали іншим дівчатам. Проте жодних доказів що справу проти жінки сфабрикували або затримували як «обмінний матеріал», Тетяна не наводить. Натомість суд прямо називає її мотив «ідеологічним». Тобто на співпрацю з російським військовим Тетяна пішла не через гроші.
Що Тетяна та її рідні думають про вирок
За державну зраду Тетяна отримала 15 років за ґратами. Після затримання Тетяни її четверо дітей потрапили до дитячого будинку сімейного типу. Жінка каже: вони знають, за що ув'язнили маму, проте бояться говорити на цю тему з нею телефоном.
А от чоловік Тетяни став військовослужбовцем ЗСУ. Він теж переселенець із Донеччини, разом пара прожила дев'ять років, а офіційно одружилася вже після затримання жінки — у квітні 2024-го.
«Він окопи рив. Ну, як він мені сказав, рив під Покровськом, тому що він "необучаємий". Це йому так сказав його командир. Звісно, людина, яка не хоче воювати, не буде вчитися», — розповіла ув'язнена.
«Вважаю, що в ув'язнених іде несприйняття того, що вони скоїли»
І таких як Тетяна Кобизська — засуджених за державну зраду та колабораціонізм — в цій колонії на Дніпропетровщині понад сотня жінок. В установі відверто кажуть: проблема часто не лише в тому, що засуджені заперечують провину. Частина — буквально не бачить зв'язку між своїми діями та їхніми наслідками. Старший інспектор групи соціально-виховної та психологічної роботи колонії Артем розповів Суспільному:
«Я думаю, що засуджені не можуть уявити масштаб здійснення ними шкоди національній безпеці і проти людства. Тобто вони не бачили кінцевого результату своїх злочинних діянь. Вважаю, що в них іде несприйняття. Несприйняття того, що вони скоїли. Я питаю: а ви розуміли, що якщо ви здаєте конкретно там позиції військової частини, туди може прилетіти ракета? Вона, звичайно, це заперечує. Вони не бачать цього», — пояснив Артем.
Він додав: ув'язнені мають змогу дивитися національний телемарафон, де показують наслідки російських атак.
«Є випадки, коли рідні засуджених потрапляли під обстріли, були і поранені, і були навіть з летальними випадками. Тобто хтось втрачав сина, хтось батька. Але от не думають вони по-іншому. Ну, тобто, немає такого: я зрозуміла, все, я залишаюся вдома, я дійсно громадянка України. Ні», — сказав інспектор.
За його словами, у колонії проводять патріотичні заходи, на яких жінки обов'язково мають бути присутніми: читання літератури, перегляд відео художнього й історичного напряму.
Не всі ув'язнені хочуть до Росії
Проте не всі засуджені за держзраду у цій колонії хочуть на обмін у Росію. Сусільне знайшло ув'язнену з категорично іншою позицією. Вона військовослужбовця. Обличчя просить не показувати, ім'я — не називати. Своєї провини жінка також не визнає. Але замість Росії — хоче на фронт.
«Строк 15 років. Засуджена за злочин, якого не робила. В мене дві статті: 111 (держзрада), 113 (диверсія). Державною зрадницею себе не вважаю», — сказала вона.
За словами жінки, йдеться про підпал релейних шаф на залізниці за гроші від російських кураторів. Сама ув'язнена стверджує, що до цього не причетна. Її підставив сусід.
«До того як мене «закрили» — була в декреті. А до декрету була військовослужбовицею. Парамедик, допомагала людям пораненим, виїжджали», — додала жінка.
Вона наголошує: Росія — агресор. А про те, чи писати заяву на обмін до РФ, — навіть не думала.
«Я ж не ворог собі. Я хотіла повернутися до лав ЗСУ. Щоб не сидіти тут. Я краще піду назад на службу, буду допомагати їм. Досі є поранені, звісно, і досі їм треба допомога. Я питала, і не раз питала, вони дивилися, сказали, що за нашими статтями — не можна», — пояснила засуджена.
Проте її позиція серед жінок у цій колонії — радше виняток. Це підтверджує кількість заяв на обмін у Росію, розповів Артем.
«Близько 70% написаних таких заяв засудженими. Але є маленьке "але". Ці заяви адресовані в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Але є проєкт "Хочу к своим". Там не так їх багато (заяв, — ред.). Тобто вони не дуже хочуть, щоб знали, наприклад, їхні персональні дані, персональні дані їхніх рідних. Вони намагаються оминути це. Напряму пишуть у Штаб. І в разі, якщо буде здійснюватися обмін, їх будуть включати в певні списки, можливо. Був такий обмін у нас у 2025-му році, у травні. Було обміняно 21 особу на цивільний сектор, які перебували, будемо так казати, в агресора. На наших українців. Я не розумію їхніх реальних мотивів. Є ідеологічні, які досі там в СССР застрягали. Є такі, що казали, що їхні діди брали участь у поваленні Третього рейху. Я особисто ставлюсь добре до цього проєкту, оскільки вважаю, що наші громадяни повинні бути повернуті, а ті, хто мають інакомисліє, — нехай шукають "своїх"», — сказав інспектор.
Чому Тетяна хоче на обмін у Росію
Серед тих, хто зараз чекає на такий обмін, — і Тетяна Кобизська. Вона не просто написала заяву до Координаційного штабу. Її анкета опублікована і на сайті проєкту «Хочу к своим». Це публічний список осіб, засуджених за державну зраду і колабораційну діяльність, які бажають виїхати до РФ, якщо Росія забере. Умова — повернення українців із російської неволі.
«[...] Прошу передати мене з України на територію Росії або тимчасово окуповану територію України як військовополонену [...]», — написала Тетяна Кобизська у заяві до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та Офісу Генпрокурора. З повним текстом заяви можна ознайомитися за посиланням.
«К своим» Тетяна Кобизська офіційно хоче вже рівно чотири місяці і чотири дні. Стільки показує лічильник на сайті, де розміщено її анкету. Скільки ще чекатиме — невідомо. Як і те, чи захоче Росія забрати її взагалі.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
