Карайкове на Дніпропетровщині — маленьке село, де нині залишилося лише кілька жителів. Попри спорожніння населеного пункту, його мешканка Галина Холодна, продовжує жити у селі, доглядати господарство, город, кролів та курей.
У межах документального проєкту "Забуті" жінка розповіла Суспільному про своє життя у майже спорожнілому селі. Далі — пряма мова.
"Я коли приїхала, тут 25 хат було, і в кожній по п'ятеро людей"
Я сама народилася в Волинській області. Ківерцівський район, село Журавичі. Теж гарне село там. У 1974 році я тут вийшла заміж. Я коли приїхала, 25 хат було жилих, і в кожній було по п'ятеро людей. Було дві сім'ї, в яких по п'ятеро дітей було. Діти ходили в Промінь, їх возили в школу.
В радгоспі ми робили, як ті робочі. В столовій робила трохи. Тоді біля овець робила. Потім уже перейшла. Робила на Проміні, на пошті. Сім кілометрів їздили на роботу.
В мене чоловік з молодості робив на заводі. Він кинув все і поїхав в село. І так він в селі проробив то механіком, бригадиром, тоді водієм. Роботи тут було... Три отари стояли, тримали курей й індиків.
Магазин тут був, непоганий. Аптека була в районі. Медпункт був сільський. Там деякі ліки були. Найближчий сімейний лікар у 15 кілометрах — Єлізарова, Святовасилівка. Ті ліки, які нам потрібні з чоловіком, їх немає. Треба тільки в місті купувати.
Минулого року я впала і перебила руку. "Швидка" приїхала. Правда, довго їхала — годину й 40 хвилин. Приїхали, відвезли, пластину поставили.
"Щоб доїхати у місто, треба подолати п'ять кілометрів до поїзда"
Найближче, щоб нам доїхати у місто — п'ять кілометрів до поїзда. Транспорту ніякого немає.
В банк у Солоне треба. Пошта приїзна. Раніше ми знали, що прийшла пенсія, в той же день нам її принесли, а тепер чекаємо. Нам 13-го числа приходить, але ми отримуємо і 25-го, і 27-го. Залежимо від пенсії.
Світло є. Води немає. Ми їздимо три кілометри по воду, щоб їсти приготувати. А так воду збираємо дощову для прання, бо у нас вода погана, жорстка й солона.
Діти інтернет провели. Зв'язок мобільний дуже поганий.
"П'ять кроликів і чотири курки. Оце в нас господарство"
Наші котики — Красавка, чорна Джесіка, біленька – Маркіза і котик Рижик. Це діти поназивали так. Зимою в хаті тримаємо. Вони молодці, просяться на двір, а ні то туалет ставимо. Ніколи не було, щоб вони нагадили. Ну шкоду може Красавка зробить, вона любителька по столах лазити.
25 соток городу. Картопля була посаджена, перець, помідори. Не вдався врожай.
Раніше тримали кролів, а тоді як чоловік захворів, нам три операції довелося зробити, то ми продали все, і кролів, і корову.
Дрова заготовляємо і топимо. У нас немає опалення, хоч і газова труба йде. Той не дав гроші, той не дав, так і залишилися без газу.
Паїв немає. Кажуть, не можна було права власності набути на землю, бо радгоспна чи державна. Тож дохід в нас — пенсія, і більше нічого немає.
Здоров'я немає, щоб господарство тримати. П'ять кроликів і чотири курки. Оце в нас хазяйство. Зерна немає за що купити, бо на пенсію не купимо.
"Мені подобається. Тиша тут"
Літом садимо город, а зимою топимо. Я в’яжу, вишиваю. В'яжу взагалі з дитинства. Бабуся покійна вчила. Я любила читати, а вона мені вишивку в руки. Поки бабуся наді мною — я вишиваю. Бабуся вийшла — я за книжку і читаю.
Зараз в’яжу шапку, сусідці пообіцяла торік. Минулого року невістці вив'язала. Пряжа, спиці й терпіння. Як кажуть: любов треба. Я от в'язала, подарувала, я знаю, що їй приємно. Вона рада, що я тут. Отак і живемо.
Сумно, що таке село було. А тепер... Ставок великий гарний був. Навіть не один. Ми виходили, робили лавочки й столики, ловили рибу павуком. За раз відро 15 літрове витягали. І купалися, і город поливали, а тепер деревами заростає, висох. Та і дощів менше.
Фазанів багато, вони біля нас ходять, козульки бігають, зайчики. Я вже звикла, мені подобається. Тиша тут. Роботи немає, люди старі повмирали, а діти поїхали в місто, повиучувалися. Ну, а ми залишилися.
Що відомо про село Назаренки на Дніпропетровщині
Село Карайкове розташоване у Святовасилівській громаді, що у Дніпровському районі Дніпропетровщини. Відстань до Дніпра – 86 км. До найближчого магазину звідси три кілометри, до лікарні й аптек — 15 км, а до банку — 46. Транспортного сполучення село не має.
Населення Карайкового з роками зменшується. Якщо у 2001 році тут проживало 36 людини, то у 2025 — дев'ятеро.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
