Військовий на позивний Тор з Дніпра добровільно служить з початку повномасштабної війни у складі 108 Кодацької бригади територіальної оборони Збройних сил України. Свій бойовий шлях він почав зі звичайного солдата. Згодом став комбатом та успішно керував своєю ротою.
Про це йдеться на Facebook-сторінці бригади.
Початок повномасштабного вторгнення
Тор розказав: війна застала його вдома. Вночі він почув прольоти російських літаків та вибухи, а вже вранці він стояв у черзі в Терцентр комплектування та соцпідтримки (ТЦК та СП).
"Російський літак дуже низько пройшов над нашим будинком. Дітвора перелякалася. Стався потужний вибух, підірвали склад… На ранок наступного дня я вже був у військкоматі. Записали в ТрО. Я навіть не розумів, що і куди...", — сказав він.
До того як доєднатися до війська, Тор проходив військову службу у 1992-1994 роках. Чоловік зазначив: він — перший призов у українську армію. Потрапивши до Тероборони у лютому 2022 року військовий був вражений патріотичністю людей.
"З одного боку була плутанина, нерозуміння, що відбувається. З іншого — піднесення. Патріотичний підйом вражав. Піднялися всі! Вийшли на допомогу. Будували фортифікації, укріплювались...", — розповів Тор.
Перші бої та оборона позицій
Перший бій чоловіка відбувся на Донеччині у День незалежності України — 24 серпня 2022 року. Позиції військового тоді атакували міномети, танки, артилерія, "Гради" та авіація.
"Міни сипали, як дощ! Хлопці, які в сутності залишалися цивільними людьми, були приголомшені. Довелося брати командування на себе, хоча я вийшов сюди простим бійцем, старшим по позиції. Обладнали собі СП – вирили у посадці чотири ямки по… півтора метра глибини. Все! Більше нічого не було", — розказав чоловік.
За словами Тора, у перші пів години бою у його відділенні вже був поранений. Допомогу йому довелося надавати під безперервними обстрілами.
"Все летить, горить! Ми перев'язали побратима, надали першу допомогу. У хлопця — вся спина в осколках! Ну, живий, Славу Богу! Побіг на КП. Прибігаю. Там сидить, труситься головний сержант, який у нас за командира. Я питаю: "Ти доповів, що у нас тут обстріл?". "Ще не доповів". "Ти доповів, що у нас 300-й?". "Поки ні". Я кажу: "А що ти чекаєш? Він же зараз помре!". Командира просто шокувало…", — сказав він.
Тоді Тор забрав рацію в командира та організував евакуацію для пораненого. Після цього, близько четвертої ранку 25 серпня, російські війська почали штурмувати позиції української армії.
"Ми тримали тільки 100 метрів. Поруч стояла третя рота. У них було метрів 300 оборони. До них зайшли "орки". Хлопці бились, як леви. І оце ми бачимо: до них "бехи" заходять, піхота... А ми сидимо, отримуємо на горіхи від ворожої "арти". Таке фаєр-шоу! Я вже думав, що всім пацанам, які в нас на КП кінець…", — розповів військовий.
Українські бійці зайняли кругову оборону. Так билися майже без перерви до світанку, зазначив Тор.
"Тоді ще не було аеророзвідки. Окупанти посилали спостерігачів. Тільки десь вони бачили, що хтось з наших пройшов, одразу починався обстріл. Я це зрозумів, знайшов мертві зони. Окопалися там. Й нас на третій день обстріляли тільки двічі", — сказав він.
Завдяки згуртованості за словами Тора, у його відділенні, втрат більше не було. Свої позиції українські бійці тримали три з половиною місяці.
"В останній день, коли ми виходили, трапилось диво. Увесь день (я навіть зняв тоді) над "орками" на небі стояла чорна хмара на весь горизонт. У них – злива, а у нас — сонячно, ні краплинки. По перехватах стало зрозуміло: вони позастрягали у болоті, не можуть їздити. І жодного обстрілу! Ми просиділи весь день в тиші. Вибухнула тільки одна міна з затримкою. Хлопці не розуміли: "Такого не буває. Як це?". "Ворон" (так військові назвали свою позицію — ред.) з нами прощався….", — розказав військовослужбовець.
"До комбата підійшов і кажу: "Відправте мене на "вишку""
Після трьох тижнів відновлення 108-му бригаду ТрО спрямували на Запоріжжя. Тора призначили заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення (МПЗ). Попри свою посаду, чоловік все одно бував на "нулі", адже, як зазначив він, йому там було комфортніше.
"Згодом до комбата підійшов і кажу: "Відправте мене на "вишку", тому що, мені не вистачає армійських знань, щоб організувати роботу". Він мене відрядив на курси "Вишкіл капітанів". Три місяці відучився, отримав базову командирську освіту. Навчали планування, організації бою за натівськими стандартами, схеми прийняття рішення тощо", — розповів він.
Незабаром Тор став командиром роти. За пів року, за його словами, він разом з побратимами зробили кращий підрозділ в бригаді зі своєю розвідкою й мобільними вогневими групами (МВГ).
"Згодом у роті проявився талановитий боєць – Василенко. Він геніально саджав дрони-розвідники. Став дронобійцем! За два тижні повністю заблокував розвідку противника над нашими позиціями! Зробив його мобільним, дав бійців у допомогу. В мене смуга довгенька, отож вони ганяли й саджали російських "пташок". Чотири "Мавіка" ми одразу посадили, притягли. Почали думати про свою аеророзвідку", — сказав чоловік.
Завдяки роботі бійця, українські військові все літо прожили без скидів та обстрілів, зазначив Тор. Тоді він почав навчати й інших військових керувати дронами.
"Ми першими у бригаді почали літати вночі. Я почав займатися підпалами, поширив досвід Дніпровського батальйону нашої бригади з запровадження дронів-"драконів". Випалювали все! Василенко нагороду отримав, а оскільки роботи вже не мав, пішов в безпілотний екіпаж. Тоді ж ми почали наповнювати роту окопними засобами радіоелектронної боротьби (РЕБ)", — розповів військовий.
За пів року у бригаді Тора з'явилася льотна група. Також розвивалася й тактична медицина.
"Не міг знайти медика. Згодом виділили інструктора, і він навчав моїх бійців. Усі заняття — максимально наближені до бою. Я прагнув зробити з кожного воїна медичного інструктора… Щиро: мені подобалося бути командиром роти, почувався на своєму місці. Навіть не мріяв про щось більше", — сказав він.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
