Село Мечетне на Дніпропетровщині, що за 14 кілометрів від фронту, війська РФ почали атакувати FPV-дронами. За словами місцевої жительки Марії, цілять по фермах та городах. Крім того, в населеному пункті постійно чути обстріли КАБами сусідніх сіл. У Мечетному майже немає мобільного зв'язку, перебої з електропостачанням.
Чи планують жителі села евакуюватися — читайте у матеріалі Суспільного.
Місцева жителька Світлана розповідає, виросла у селі недалеко від Мечетного, тут створила сім’ю. Покидати рідну землю не хоче.
"Я тут виросла, якось почала працювати, а потім дітки народилися, працювала на пошті 13 років. Ніхто не думав, що таке буде. Коли війна почалася, я ще працювала на пошті. Зараз ніде не працюю. Зараз радості ніякої нема. Всі, що жили тут, люди, кого ми знали, з ким ми могли спілкуватися, — усі роз’їжджаються. І ти залишаєшся один на один", — розповідає вона.
Вона каже, виїжджати боїться, бо нікуди.
"Мені це просто дуже страшно — про це подумати. Коли цей день наступить, або ми під руїнами зостанемося, або ми вийдемо в нікуди. FPV-шки літають. КАБи прилітали в сусіднє село (це три кілометри)", — розповідає Світлана.
Марія розповідає: через російські удари у селі перебої з електропостачанням, також майже немає зв’язку.
"Хоч телевізор дивилася, а тепер же світла нема — збили ж ту вишку. Тепер не показує. Світло ми вмикаємо своє. Бо ще ж холодильник, морозильна камера, м’ясо все. По хазяйству — оце і качки, і кури є", — каже жителька Мечетного.
Жінка каже, що не хоче покидати рідну домівку, та перебувати тут занадто небезпечно.
"Ой, ми не хочемо виїжджати, але страшно ж і тут залишатися. І ось нещодавно пролетіло тут над соняхами, туди далі впало. Що воно таке — якесь крило летіло. Розбило свинарник ось, і другий свинарник, що ближче був, також розбило. Попадало. А так — ще якось тримаємося", — каже вона.
Місцева жителька Валентина розповідає: поки будуть вдома, та каже, якщо загроза зростатиме — їхатимуть.
"Як уже будуть бити сильніше — будемо тікати десь. На Дніпро. Діти туди звуть. Там діти, онучка. Онучка, син. Просять туди їхати поки. А там хто знає, як буде. Необхідні речі візьмемо. По обставинах. Трохи посуду, трохи одежі — що необхідніше", — каже вона.
У селі, розповідає жінка, магазинів немає, тому в разі потреби доводиться їхати в інші населені пункти.
"Раніше було легше. Автобуси ходили з Великомихайлівки. Ходили на Дніпро автобуси. І з Гаврилівки ходили. Виходиш на автобус — їдеш. А зараз усе закінчилось. Соціальний автобус раз на місяць дає район. У кого машина — просять повозити, скупитися. Хліб й інше — все, що треба. Беремо трохи про запас, відкладаємо в холодильник, у морозилку. А як це все виходить, що добу немає світла, то вже під питанням", — каже Валентина.
Наталя каже, що з села планує виїздити, та поки не знає, де мешкатиме.
"Десь син поїхав шукати, а де шукати — не знаю. Не хочу, звісно. Будуть тут стріляти — я в наступне село поїду. В мене там сваха є, до неї поїду. Спокою хочеться дуже. А окрім миру — нічого. Я б усе віддала, тільки якби мир був. Нічого більше не хочу", — розповідає вона.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
