Наталія Костріченко із Самара на Дніпропетровщині втратила єдиного сина восени 2014 року. Олег служив розвідником у 93-й бригаді "Холодний Яр" і загинув у боях за Донецький аеропорт. Вдома залишилися дружина та маленька донька. Нині дівчині вже 15 років.
Як Наталія дізналася про загибель сина та як живе зараз — жінка розповіла Суспільному.
Наталія говорить: син пішов до війська після отримання повістки.
"Йому повістка прийшла – і він пішов. Каже: я піду, державу треба захищати. Україну захищу", – згадала вона.
За словами Наталії, востаннє свого сина бачила живим у жовтні 2014 року. Він приїхав додому на кілька днів і швидко повернувся на фронт.
"Просили його бути сім днів, бо сім місяців не було ротації. Але він сказав: хай молодший побратим поїде — йому 18, хай хоч трохи побуде вдома. А сам поїхав 15-го, навіть не попрощався як треба. Вранці ще подзвонив — о 9, а ввечері вже не відповідав", — сказала вона.
Наступного дня невістці надійшли його особисті речі.
"Дзвонить і каже: якісь речі прийшли, каблучка прийшла, телефон прийшов Олежика і ще якісь там документи — все", — каже вона.
Спершу родина не наважувалась сказати Наталії правду — говорили, що син у лікарні. Лише пізніше мати дізналася, що Олег загинув. Тіло військового з Донеччини забирали чоловік Наталії, кум та друзі. Після втрати сина життя жінки змінилося: з’явилися проблеми зі здоров’ям.
"Раніше ходила нормально, тепер з ходунками. Ліки п’ю, суглоби болять. Але на дачі працюю — виноград обрізаю, квітник доглядаю. Стільчик пересуну, трохи пополю, потім знову", — каже вона.
Та, каже, головна втіха для неї — онучка.
"Онука каже: я всюди була — тепер хочу у Францію, Японію. Англійську дуже добре знає, ще й корейську вчить. Молодець", — розповідає жінка.
Разом із чоловіком Наталія спілкується з іншими родинами загиблих військових. Чоловік очолює громадську організацію, яка організовує зустрічі для родин полеглих бійців, а також влаштовує заходи для меморіалізації полеглих.
"Чоловік у нас дуже активний: ходить на збори, вирішує питання. А я так — біля нього", — говорить жінка.
Попри біль, говорить жінка, знаходить сили жити заради родини.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
