Військовий 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле» Роман — на фронті з перших днів повномасштабного вторгнення. Спершу був звичайним солдатом та менш як за рік став офіцером штабу. Армієць розповів: за час служби двічі були випадки, коли дивом вдавалося вижити, та навіть це він згадує з гумором.
Про те, як змінилося ставлення до росіян та плани на майбутнє — Роман розповів Суспільному.
«Вирішив: хочу боротися за свою свободу»
Чоловік долучився до Сил оборони у квітні 2022 року. Воювати пішов добровільно, щойно привів до ладу деякі справи.
«Я бачив, що відбувалося у Бучі, тоді вже її звільнили, і я вирішив, що я не хочу, щоб мені зв'язали руки і просто вбили. Я хочу боротися за свою свободу, і я не можу просто осторонь сидіти, якщо такі великі події відбуваються в нас в країні», — сказав військовий.
Роман одразу долучився до 128 бригади, був солдатом, адже військового досвіду до того не мав. Брав участь у боях на Донеччині: Старомайорське, Вільне Поле, Шевченко.
«Ми ще навіть не зовсім розуміли задачу, просто хотіли стояти, не пускати ворога вперед. Тоді рвалися всі на війну, чесно кажучи, аби піти. Навіть якийсь, якщо обстріл був, то по-іншому сприймалося. Навіть позитивно, що щось відбувається, я до цього причетний... Були готові йти вперед, попри те, що ми багато чого не знали, не вміли. Більше такий настрій запам'ятався мені. Драйв цей. Те, що всі добровольці, всі хочуть, всі рвуться вперед. Саме це для мене найсвітліші спогади з тих часів. Зараз — хочеться повернути втрачене. Тому що всі ці місця, де ми були раніше, на жаль, зараз захоплені. Є мотивація повернути це все», — зазначив армієць.
Наприкінці 22-го року військового перевели працювати у штаб. Під час служби Роман показав свою мужність та що може ухвалювати правильні рішення.
«Жартували, що росіяни — "мазіли"»
Військовий розповів: двічі траплялися ситуації, коли він міг загинути — вижити вдавалося дивом.
«Один раз під обстрілом півтори години перебував, і снаряд влучив просто в підвал, де ми сиділи. Він нагорі розірвався, а не у нас в підвалі. Це було 15 вересня 22-го року. Противник цілеспрямовано вів артилерійський обстріл саме по нашому командному пункту. Прилітало дуже-дуже точно. І дивом всі живі залишилися, хоча були прямі влучання в наше укриття. Найцікавіше, що в цей момент всі сиділи, жартували, що вони (росіяни, — ред.) "мазіли". Взагалі такий був позитив повний, попри те, що навколо відбувалося», — пригадав Роман.
А торік воїн пережив пряме влучання керованої авіабомби в укриття.
«Пощастило, що навколо росли дерева, тобто воно вибухнуло на дереві, просто трошки підсипало, ну, і нічого. Контузило, вийшли — все добре», — зазначив боєць.
«Ми вільно думаємо, можемо висловлюватися спокійно»
Роман пригадав: до повномасштабного вторгнення спілкувався російською мовою. Нині ж його світогляд кардинально змінився.
«У 2014 році я ще не розумів, хто це такі (росіяни, — ред.). Навіть були такі думки, що хай Росія нас забере, вона ж багата країна, і ми будемо жити класно, в достатку. Та потім, на щастя, все стало зрозуміло. Після того, що в 2022 році вони творили, для мене "хороші руські" — це ті, хто РДКРосійський добровольчий корпус, разом з нами воюють пліч-о-пліч. Тільки їх я сприймаю позитивно», — сказав армієць.
Роман каже російські солдати поводяться як зазомбовані.
«Ми вільно думаємо, можемо висловлюватися спокійно. А вони якось приречено йдуть, навіть якщо це вірна смерть. Я би своїх хлопців не послав ніколи на такі операції, а вони їх посилають, і вони йдуть, я не розумію навіть, як це. Тобто ось стежка, навколо якої десятки тіл лежать, і він іде по ній далі. Та будь-який наш військовослужбовець сказав би: "Командир, що ти робиш?". Саме це воля у нас залишається. Накази виконуються, але все одно залишається якийсь внутрішній стержень, внутрішня воля у нас», — додав чоловік.
«І за дружиною, і за дітьми сумую»
Вдома на Романа чекають дружина й дві доньки. Діти на згадку зробили татові малюнок з відбитками своїх долонь у жовто-блакитному кольорі. Чоловік розповів завжди носить його у рюкзаку.
«І за дружиною, і за дітьми сумую. Молодшій сім років, старшій — 13. Спілкуюсь із ними майже щодня по відеозв'язку. Вони за кордоном проживають зараз, коли у відпустці, я навідую їх і повертаюсь сюди», — зазначив військовий.
Він додав: після закінчення війни має намір залишитися в армії й далі будувати кар'єру у військовій справі.
«Хочу, щоб мої діти жили в демократичній Україні, без корупції, тому що це така іржа, яка роз'їдає все. Мабуть, головне, щоб без корупції», — сказав Роман.
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
