Старший сержант Руслан — боєць 1-го Кодацького полку Національної гвардії України. Навесні цього року його підрозділ тримав оборону на Покровському напрямку, де російська армія намагалася взяти в їх "кліщі". Там Руслан пробув 24 дні та отримав поранення, але виконав обіцянку рідним — повернувся живим.
Докладніше про завдання та мотивацію бути у війську чоловік розповів Суспільному.
Далі — пряма мова.
Про початок служби
Спочатку, у 2016 році, я проходив строкову службу в Києві, в окремому Київському полку президента України. Там пробув 2 роки, після чого захотілося мені служити ближче до дому. Це — Дніпро, Дніпровська військова частина 3021. Тут я вже проходжу службу за контрактом. Моє військове звання — старший сержант, посада — контролер-кулеметник. Моя пряма задача — це допомагати командиру відділення готувати підлеглий особовий склад.
Про завдання на Покровському напрямку
Навесні цього року у нас була ротація на Покровський напрямок, поблизу села Єлизаветівка. Три місяці ротації — туди входила підготовка до бойового завдання і саме завдання. Ситуація там була досить складна, оскільки війська РФ вже майже оточили. Наша ціль була — не дати їм закрити ці "кліщі", так звані. І от ми тримали. Скиди були (з БпЛА — ред.), вони супроводжувалися штурмами. Штурми по 2–3 бійці супроводжувалися мінометними обстрілами. Вночі в них така тактика була — не дати нам розслабитись, а потім рано-вранці, по сірій зоні, зробити так, щоб продавити нас.
"На позиції ми пробули 24 дні"
На позиції ми пробули 24 дні, після чого отримали наказ відступити, оскільки вже досить щільні "клешні" противника були — для того, щоб зберегти життя і здоров’я наших військовослужбовців, побратимів наших. Після чого ми відтягнулися на те місце, де нам вказали. Там ми тримали коридор для того, щоб решта позицій також змогла вийти в безпечне місце. І тримали, допоки не було команди відступати.
Коли повернулись в Дніпро, що найбільше хотіли побачити?
Найбільше хотілося приїхати до матері. Вона і так хворіє, здоров’я і так не дуже багато. А ще й оця ситуація, що прийшлося безпосередньо приймати участь у війні. То вона пережила нелегко. У мене є син, якому пʼять років. На жаль, так випало, що ми розлучились із дружиною. Але зараз — у нових відносинах. У мене є дівчина, яка підтримувала спочатку і до цього дня підтримує. І коли на позиціях був, також записувала аудіозаписи, передавала вітання, чекає. Є родина: мати, батько, брат є, які також залучалися до цього. Ну, я їм пообіцяв, що повернусь живим — от виконав свою обіцянку.
Яка мотивація бути у війську
На службі я з 2016-го року і по цей день — контрактник. Мені мотивації додаткової не треба — це моя робота. Треба її виконувати. Для мене незалежність — це не залежати ні від сусіда, ні від другої, третьої якоїсь країни. Ми, я думаю, вже маємо право на те, щоб бути незалежними. Ми довели всьому світу, що в нас є армія, у нас є народ. І просто так ми нікому не поступимося ні територіями — ніхто нам нічого не нав’яже свого.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
