П'ятого березня в український прокат вийшла стрічка "Мікі-17" з Робертом Паттінсоном у головній ролі.
Режисером фільму став Пон Джунхо, відомий своїм яскравим стилем, якому притаманне змішування жанрів, соціальні коментарі та поєднання чорного гумору і гострої драми.
Від перших короткометражних робіт режисера і до таких визнаних картин, як "Спогади про вбивство", "Крізь сніг" та "Паразити", фільми Пона Джунхо розмивають традиційні рамки жанрів, поєднуючи елементи трилера, драми, комедії та жахів.
У цьому матеріалі Суспільне Культура розповідає про фільмографію Пон Джунхо — від перших кроків у кіно до сфоромованого режисерського стилю, від культових південнокорейських стрічок до історичної перемоги на "Оскарі".
Дитинство, кіноклуб та фільми, що вплинули на Пон Джунхо
Пон Джунхо народився 14 вересня 1969 року і був наймолодшим із чотирьох дітей у родині. Його батько був графічним дизайнером і викладачем мистецтва, а дідусь по материнській лінії — відомим письменником, який вирішив переїхати до Північної Кореї під час Корейської війни.
Під час навчання у молодших класах Джунхо разом з родиною переїхав до Сеула. У середній школі майбутній режисер зацікавився кіно: у своїх інтерв'ю Пон Джунхо згадував, що його любов до кіно почалася з фільмів "Викрадачі велосипедів"Культова стрічка у жанрі італійського неорелізму, яка має статус шедевра світового кіно. Режисер: Вітторіо де Сіка, 1954 рік. та "Плата за страх"Трилер французького режисера Анрі-Жоржа Клузо, випущений у 1953 році. Фільм здобув головні нагороди Берлінського і Каннського кінофестивалів, а також премію BAFTA за найкращий фільм. Визнаний одним з найкращих прикладів жанру., які він побачив по телевізору, коли йому ще не було десяти років.
"У дитинстві я дивився багато фільмів, і якщо ви подивитеся мої щоденники або блокноти, які я вів, коли був молодшим, то побачите, що я збирав вирізки з рецензій і тому подібне. Одного разу я подивився фільм «Плата за страх» і був настільки зачарований його напругою, що додивився його до кінця, навіть коли мені потрібно було вийти до туалету. Там я зрозумів силу цього фільму", — розповів режисер.
Вищу освіту Джунхо здобув в університеті Йонсей, де вивчав соціологію та працював у студентській газеті, малюючи карикатури на підтримку продемократичного руху. При цьому сам режисер зізнавався, що не так багато часу присвячував навчанню.
"Більшість часу я проводив у кіноклубі", — згадував він.
Наприкінці 1980-х разом з іншими студентами-соціологами Джунхо створив Cineclick — місцеву організацію, присвячену обговоренню питань масової комунікації та медіамистецтва. Вони організовували покази японських та європейських фільмів, ще незнайомих південнокорейським студентам.
Cineclick намагався заохочувати дискусії про аудіовізуальну культуру, і, як казав сам Пон Джунхо, цей досвід допоміг йому розширити власне бачення кіно.
"Мій погляд на рухомі зображення з часом став більш рефлексивним і свідомим. У 1993 році ми також зняли колективний документальний фільм на 16-міліметрову плівку, а потім я закінчив короткометражний фільм, що віддалено базувався на сюрреалістичній атмосфері «Синього оксамиту» Девіда Лінча", — згадував режисер.
Проте Пон Джунхо також зазначав, що швидкі зміни соціальних устроїв Південної Кореї (наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років) вплинули на розширення його світогляду:
"Це був дуже динамічний момент: військовий режим пішов, ми все швидше ставали демократичною країною, і саме тоді на сцені вибухнула попкультура".
У 1993 році Пон Джунхо закінчив дворічну строкову військову службу і вступив до Корейської академії кіномистецтв. Вже наступного року він зняв декілька короткометражних фільмів.
Перший з них — "Непослідовність" — гостра комедійна та соціальна сатира, що складається з трьох різних епізодів та епілогу, який пов'язує їх між собою.
Протягом трьох частин троє респектабельних чоловіків середнього віку потрапляють у незвичні ситцації, що підривають їхній соціальний статус. Вчитель ховає свій порнографічний журнал від учениці, бігун краде молоко і звинувачує в цьому рознощика газет, п'яний чоловік відчайдушно шукає громадський туалет пізно вночі.
Наступним коротким метром стала "Біла людина". Сюжет розповідав про чоловіка, який дорогою на роботу знаходить відрізаний вказівний палець.
Надалі була п'ятихвилинна робота "Спогади в моїй рамці", де маленький хлопчик повертається зі школи додому та чує гавкіт собаки, який помер.
Гавкаючі собаки ніколи не кусають: дебют у повнометражному кіно та соціальна критика
У 2000 році Пон Джунхо представив свій повнометражний дебют "Гавкаючі собаки ніколи не кусають".
Знятий у жанрі чорної комедійної драми, фільм розповідає про колишнього університетського викладача, який дедалі більше розчаровується у своєму житті та постійному гавкоті собаки, що живе по сусідству. У пориві імпульсивності він викрадає пса і намагається позбутися його, що спричиняє низку хаотичних і несподіваних подій.
"У фільмі чередуються божевілля, фарс і похмурий реалізм. Собаки можуть гавкати, але кусають їх люди: ліниві, продажні, корумповані, депресивні, жадібні люди, які нікого, крім себе, не звинувачують у тому, що живуть собачим життям", — схарактеризував стрічку The Guardian.
Пон Джунхо розповідав, що сценарій фільму був великою мірою заснований на його особистому досвіді, тоді як інші елементи були взяті з новин, що відбувалися в його країні. Закриті локації у "Гавкаючі собаки ніколи не кусають" були зняті в колишній квартирі режисера в Сеулі. Сам Джунхо зазначав, що цю стрічку можна вважати "автобіографічною комедією, яка розвивається за схемою трилера".
Хоча "Гавкаючі собаки ніколи не кусають" був дебютним фільмом Джунхо, у стрічці вже можна помітити ознаки режисерського стилю, який буде розвиватися й надалі. Зокрема, це поєднання абсурдного, чорного гумору з гострою критикою класової нерівності, бюрократії та міського відчуження — тем, які ще неодноразово будуть фігурувати у пізніх роботах Джунхо.
Спогади про вбивство: класика кримінального кіно
У 2003 році виходить стрічка "Спогади про вбивство", яка стала однією з найвідоміших робіт Пон Джунхо та зайняла культове місце в історії південнокорейського кіно.
Фільм заснований на реальній історії серії вбивств 10 жінок в 1986–1991 роках в місті Хвасон. Дія фільму розгортається у 1986 році, коли двоє детективів — місцевий офіцер Пак Туман, який покладається на інтуїцію та грубу силу, і сеульський детектив Со Тхеюн, який вірить у докази та логіку — розслідують серію жорстоких зґвалтувань і вбивств молодих жінок у провінційному містечку.
"У корейському кінематографі існує давня традиція кримінальних фільмів, які суттєво відрізняються від сюжетних голлівудських трилерів, і мені хотілося зняти щось подібне. Старі корейські фільми — людяні та емоційні, це те, що мені в них подобається. Я завжди любив кримінальні історії, постійно читав їх у середній школі. Мені подобається дивитися, як поводяться люди, коли вони опиняються втягнутими у злочин", — розповідав Пон Джунхо.
Джунхо зазначив, що це був перший справжній випадок серійних вбивств у Кореї, і він пам'ятав, яку сенсацію викликали ці злочини — не було жодного фінансового мотиву чи мотиву помсти "це були чистісінькі зґвалтування-вбивства жінок".
"Після того як вирішив зняти фільм, я почав проводити величезну кількість досліджень. Я став одержимий фактами цієї справи. Я переглянув усі газетні повідомлення, а потім почав брати інтерв'ю в людей, які були причетні до цієї справи: журналістів, детективів, мешканців міста, які жили там у той час", — поділився режисер.
Найбільший вплив на Джунхо справив колишній поліціянт, який працював над цією справою. Під час їхньої розмови він кілька разів розплакався і це поставило режисера в скрутне становище: Джунхо ніколи не симпатизував поліції (як він сам каже, можливо, через його студентський досвід боротьби з нею). Але розмова з цим чоловіком змусила режисера переосмислити свої погляди. Найбільше Джунхо вразила чистота його бажання спіймати злочинця.
Під час написання сценарію Пон Джунхо скоротив часовий проміжок до одного-двох років і зменшив кількість жертв. Більшість найжахливіших деталей були взяті безпосередньо з офіційних документів. Вбивство школярки, наприклад, точно повторює найжорстокіше з реальних вбивств (але Джунхо додав деталь про пластир). Як розповідав режисер, цей момент він запозичив із "Лоліти" Кубрика.
"Спогади про вбивство" стали одним із найбільш значущих фільмів південнокорейського кінематографу як через вплив на індустрію, так і через фірмовий режиський стиль Пон Джунхо. Стрічка здійснила революцію в жанрі корейського кримінального трилера, вийшовши за межі традиційного детективного наративу і дослідивши системну неспроможність, моральну неоднозначність та психологічні наслідки нерозкритих злочинів. Поєднання чорного гумору, соціальної критики та напруженої детективної лінії встановило новий стандарт для корейських трилерів, вплинувши на наступні роботи у цьому жанрі — наприклад, "Переслідувач" (2008) та "Я бачив диявола" (2010).
Вже за рік після свого виходу "Спогади про вбивство" стали культовим фільмом. Пізніше впродовж десятиліття його високо оцінили численні міжнародні видання, назвавши одним із найкращих кримінальних фільмів XXI століття та одним із найвидатніших корейських фільмів усіх часів.
Вторгнення динозавра: сімейна драма на фоні наукової фантастики
У 2006 році Пон Джунхо занурився у жанр наукової фантастики з фільмом "Вторгнення динозавра". За сюжетом токсичні хімікати, скинуті в річку Хан, створюють мутанта-амфібію, який з'являється в Сеулі, нападає на натовп і викрадає молоду дівчину Гун Сео. Її сім'я (незграбний, але відданий батько Кан Ду, суворий дідусь, тітка — чемпіонка зі стрільби з лука та безробітний дядько) вирушає у відчайдушну місію, щоб знайти і врятувати дівчину. Долаючи махінації уряду, карантинні обмеження та власні вади, вони розкривають правду про істоту та борються за возз'єднання своєї сім'ї.
"У дитинстві я жив неподалік від річки Хан, і мені подобалося мріяти, дивлячись на річку. Я також був великим шанувальником монстрів, таких як Нессі з озера Лох-Несс і так далі. Одного разу, дивлячись на річку Хан, я подумав, що було б, якби монстр на кшталт Нессі вийшов з річки Хан у звичайний і повсякденний простір жителів Сеула. Це було початоком фільму. А коли у 2000 році стався випадок зі скиданням токсичних хімікатів, це був просто ідеальний час для народження мого монстра", — згадував Пон Джунхо.
"Вторгнення динозавра" стало першим фільмом Джунхо, у якому використано візуальні ефектами, тож це вимагало окремої уваги режисера. Пон Джунхо також поділився, що він хотів створити дуже реалістичну родину з персонажів-невдах. Завдяки цьому режисер поставив собі за мету зняти унікальний і новий жанровий фільм.
Говорячи про референси для "Вторгнення динозавра" та джерела впливу, Пон Джунхо згадав "Щелепи" Стівена Спілберга, особливо відзначивши першу половину фільму, де натовп панікує, коли з'являється акула. Він також підкреслив вплив стрічки "Знаки" М. Найта Шамалана, зазначивши, що йому сподобався той факт, що фільм зосередився на родині головного героя, а не на прибульцях.
Мати: від любові до одержимості
Дві тисячі дев'ятий рік відзначився для режисера виходом фільму "Мати", що оповідав про віддану, але надмірно турботливу матір, яка вирішує довести невинуватість свого сина, що має порушення інтелектуального розвитку, після того як того звинуватили у вбивстві молодої дівчини.
Коли поліція швидко закриває справу, матір бере справу в свої руки, розплутуючи темні таємниці свого маленького містечка.
"Роль матері є ключовою в усьому світі, а не лише в корейському суспільстві. Проте ми, корейці, одержимі мотивацією зробити суспільство кращим, і суспільство очікує від матерів більшого, особливо в питаннях, що стосуються їхніх дітей, і це покладає на них додатковий тягар", — сказав режисер.
У фільмі материнська любов до сина настільки сильна, що місцями межує з божевіллям. Пон Джунхо зазначав, що прагнув дослідити цей тип одержимості: коли почуття переходить певну межу, воно перетворюється на нав'язливість або безумство. Особливо у стосунках між матір'ю та сином це набуває рис первісного інстинкту.
"Це починається як любов, але вона може змінитися на щось тваринне, нелюдське — тигриця, що гарчить і випускає кігті, щоб врятувати своє дитинча. Це може бути божевіллям і жорстокістю з точки зору людини, і я хотів показати щось подібне в цьому фільмі", — сказав Пон Джунхо.
Однією з визначних рис фільму "Мати" стала сцена танцю, що відкриває та закриває стрічку. Цікаво, що елемент танцю був не вигадкою, а навпаки — запозиченим з реальності.
"У Кореї жінки середнього віку часто танцюють в автобусах. Я був свідком цього досить часто. Не пам'ятаю, коли саме, але я давно вирішив зробити танці в автобусі ключовим образом у фільмі про матір. Танці корейських матерів в автобусі викликають змішані емоції та складні почуття", — поділився режисер.
Крізь сніг: хто контролює двигун — той контролює світ
У 2013 році вийшов перший англомовний фільм Пона Джунхо — "Крізь сніг". Хоча "Вторгнення динозавра" містило короткі англомовні діалоги, "Крізь сніг" став першою міжнародною копродукцією режисера, з переважно англомовним акторським складом, де головні ролі виконали Тільда Свінтон, Кріс Еванс та Ед Гарріс.
Сюжет переносить глядачів у постапокаліптичне майбутнє, у якому Земля замерзла через невдалий кліматичний експеримент. Залишки людства виживають у потязі, що перебуває у постійному русі. Потяг розділений за класовою системою: багата еліта живе в розкошних перших вагонах, а бідняки страждають у хвості.
Чоловік на ім'я Кертіс (Кріс Еванс) очолює повстання, щоб пробитися у перші вагони, розкриваючи темні таємниці про роботу поїзда та його авторитарного правителя Вілфорда.
"Крізь сніг" відкрив Пон Джунхо ширшій глядацькій аудиторії — переважно через те, що фільм був знятий англійською та мав значний бюджет (40 мільйонів доларів, що зробило "Крізь сніг" однією з найдорожчих південнокорейських картин за всю історію).
Фільм знято на основі французького графічного роману Le Transperceneige, який зацікавив режисера концепцією поїзда та поділу на класи.
"Ідея зняти двогодинний фільм всередині поїзда, що рухається, з людьми, які б'ються всередині, дуже захоплювала і хвилювала. Крім того, сильний контраст між вузьким і довгим, перенаселеним, тісним простором всередині та прекрасним білим зовні — це дуже поетично і лірично. Мені сподобався цей контраст. Потяг має багато відокремлених секцій. Кожен раз, коли ви відкриваєте двері й переходите в іншу секцію, це можливість показати різні світи", — поділився режисер.
Пон Джунхо відомий тим, що сам створює розкадрування до своїх фільмів, і "Крізь сніг" не став винятком. За словами режисера, розкадрування до фільму нерозривно пов'язані зі сценарієм. Графічний роман був його первісною відправною точкою і залишався джерелом натхнення, але візуальна конструкція стрічки була повністю побудована на основі сценарію.
"Крізь сніг" отримав широке визнання критиків і став культовим фільмом. Критики високо оцінили соціальний коментар, унікальну побудову світу та суміш екшну, чорного гумору та емоційної глибини, які стали фірмовою ознакою стилю режисера.
Окча: про зв'язок тварин та людей
У 2017 році вийшла наступна американо-південнокореська копродукція Пон Джунхо — "Окча".
Сатирично-пригодницький екшн оповідав про дівчинку на ім'я Міджа, яка вирощує генетично модифіковану свинку Окчу в горах Південної Кореї. Коли велика корпорація на чолі з маніпулятивною генеральною директоркою Люсі Мірандо (Тільда Свінтон) викрадає Окчу, Міджа вирушає в небезпечну подорож, щоб врятувати свого друга.
"Фільми показують тварин або як споріднених душ, або ми бачимо, як їх катують у документальних стрічках. Я хотів об'єднати ці світи, але насправді це та сама тварина", — сказав Пон Джунхо.
"Окча" порушувала такі теми, як захист довкілля, жорстоке поводження з тваринами та корпоративна жадібність. Фільм отримав позитивні відгуки від критиків і глядачів, оскільки резонував з аудиторією, пропонуючи гострий, хоча й темний коментар про те, як великі корпорації експлуатують як тварин, так і людей задля власної вигоди.
Відповідаючи на питання, чи дотична "Окча" до власного досвіду режисера, Пон Джунхо відповів, що "ніколи не вирощував лева чи бегемота і ніколи не допомагав тваринам втекти із зоопарку", але в дитинстві він мав домашніх тваринок і для нього це особливий досвід.
"Через «Окчу» я намагався розповісти історію про стосунки між людьми та тваринами. Це про красу, яка може існувати між ними, а також про найгірші аспекти цієї динаміки. Фільм заглиблюється у стосунки між маленькою дитиною та її твариною. Для мене це були найкращі умови, щоб розповісти таку історію. Це була найкраща перспектива", — пояснив режисер.
Паразити: історична перемога на "Оскарі"
У 2019 році Пон Джунхо повернувся до джерел, знявши стрічку про класову нерівність корейського суспільства — "Паразити". Цей фільм став одним із найвизначніших у фільмографії режисера та отримав широке визнання від світової кіноспільноти.
"Паразити" — це сатиричний трилер, що розповідає про бідну сім'ю Кімів, яка живе в тісному підвальному приміщенні. Доля сім’ї змінюється, коли сина Кі-Ву наймають репетитором для доньки із заможної родини Парк. Родина Кімів поступово проникає у життя Парків, забезпечуючи роботу кожному члену сім’ї під фальшивими приводами. Фільм досліджує теми соціальної нерівності, класової боротьби та темного боку капіталізму, кульмінацією якого є неочікуваний і трагічний поворот подій.
Світова прем'єра фільму відбулася на 72-му Каннському міжнародному кінофестивалі, де "Паразити" отримали головну нагороду — "Золоту пальмову гілку". Фільм також увійшов в історію, коли на 92-й церемонії премії "Оскар" у 2020 році отримав чотири нагороди: "Найкращий фільм", "Найкраща режисура", "Найкращий оригінальний сценарій" і "Найкращий міжнародний повнометражний фільм". "Паразити" стали прешим неангломовним фільмом, який отримав нагороду в категорії "Найкращий фільм", що стало історичною подією та зламало значний бар'єр в історії премії "Оскар".
Сюжет "Паразитів" зародився як ідея для п'єси. Пон Джунхо розповів, що його близький друг-актор, запропонував йому спробувати поставити виставу. Театр часто працює з обмеженим простором, тож Джунхо почав думати: яку історію він може розповісти, маючи лише два будинки?
"Я придумав ідею бідного дому та багатого будинку, тому що в той час я працював над постпродакшном «Крізь сніг», тому я був дуже оточений цією історією про прірву між багатими та бідними", — розповів режисер.
Джунхо захопила ідея "проникнення" представників одного соціального класу в інший. Режисер розповів, що під час навчання в коледжі він був репетитором для багатої родини і у нього часто виникло відчуття, що він "проникає в особисте життя абсолютно незнайомих людей".
"Щотижня я заходив у їхній дім і думав, як було б весело, якби я зміг привести всіх своїх друзів і допомогти їм проникнути в будинок одне за одним", — сказав Пон Джунхо.
Згодом ідея еволюціонувала у повноцінний сценарій, і режисер подарував світу "Паразитів".
Мікі-17: перші відгуки та оцінки критиків
"Мікі-17" — новий фільм Пон Джунхо, який вийшов у кінотеатрах на початку 2025 року. Світова прем'єра стрічкивідбулася на 75-му Берлінському кінофестивалі, а головні ролі зіграли Роберт Паттінсон, Наомі Акі, Тоні Коллетт і Марк Руффало.
Заснований на романі Едварда Ештона "Мікі-7", фільм розповідає про Мікі Барнса — чоловіка, якого називають "відновлюваним працівником" через процес клонування, який дозволяє перенести його свідомість у нове тіло після смерті.
"Нещодавно у Кореї молодий робітник, на жаль, помер на робочому місці. І так відбувається в усьому світі. І що ще сумніше, коли, скажімо, Джон гине під час екстремальної роботи, на його місце приходить Фредді. І тоді, якщо Фредді помре, на його місце прийде Том. Тому робота залишається незмінною. Людина постійно змінюється і змінює попередника. І це дуже жахливо та сумно", — сказав Пон Джунхо, проводячи паралелі між фільмом та реальним світом.
Стрічка отримала переважно позитивні відгуки: на сайті Rotten Tomatoes фільм має 77 % свіжості від критиків та 73 % від глядачів, на IMDB — 7 з 10, а на Letterboxd — 3,7 з 5.
У The Guardian хвалили роботу над деталями та структуру історії, а видання Baltimor Magazine зазначило, що у фільму є потенціал "культової класики". Частина критиків та глядачів також вже охрестили "Мікі-17" "найкращим англомовним фільмом" Пон Джунхо.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
