Джуліус Роберт Оппенгеймер (або Оппенгаймер) — видатний фізик і творець американської атомної бомби. 20 липня очікується світова кінопрем'єра стрічки Крістофера Нолана "Оппенгеймер", де головну роль зіграє Кілліан Мерфі.
Суспільне Культура розповідає біографію світового генія, що формувався на тлі Другої світової війни та Холодної війни.
Хімік із хистом поета: про дитинство Оппенгеймера
Роберт Оппенгеймер народився 22 квітня 1904 року в Нью-Йорку. Його батько в підлітковому віці емігрував із Німеччини до США, де з часом розбагатів на імпорті та торгівлі тканинами.
Роберт із дитинства цікавився дослідженнями. У п'ять років хлопчик міг похизуватися цілою колекцією мінералів: рідкісні камені йому надсилав з Німеччини дідусь. Роберту не було ще й одинадцяти років, коли він став членом Нью-Йоркського мінералогічного клубу.
Після закінчення школи Роберт вступив до Гарвардського університету. Спочатку юнак мріяв про поезію, потім хотів стати архітектором, однак зрештою зрозумів: його покликання — це хімія. Попри це Оппенгеймер продовжував всебічно розвивати світогляд: вивчав грецьку та латину, фізику та хімію, а також час від часу публікував свої вірші.
Сумлінний студент закінчив Гарвард екстерном у 1925 році — на рік швидше, ніж однолітки, ще й з відмінними оцінками. Після цього вирушив за океан, щоб продовжити освіту в Європі.
Перші дослідження атома та співпраця з нобелівським лауреатом з хімії
Оппенгеймера прийняли в Кембридж. Там він працював у лабораторії Кавендіша під керівництвом Ернеста Резерфорда. Співпраця з "батьком ядерної фізики" та нобелівським лауреатом з хімії була надзвичайним досвідом для юного й допитливого Оппенгеймера: на той час лабораторія Резерфорда грала першу скрипку в молодій атомній науці.
Проте невдовзі Оппенгеймер отримав доленосну пропозицію: німецький фізик Макс Борн запросив його переїхати до Геттінгенського університету. Це місце славилося своїми видатними математиками, а після Першої світової війни стало одним із центрів, де відбувалася революція в сучасній фізиці.
Геттінген був осередком наукової тусовки: туди часто з’їжджалися фізики з усього світу й обмінювалися останніми відкриттями. Часом ідеї, які озвучували на цих зустрічах, були настільки прогресивними, що радикально змінювали основи фізичного бачення світу. Освітній процес в університеті був унікальним: викладачі ділилися зі студентами вченнями безпосередньо в процесі їхнього дослідження та формування.
1928 року Роберт Оппенгеймер також побував у Цюрихському та Лейденському університетах. У Лейдені всього за шість тижнів після прибуття він провів лекцію нідерландською мовою, вразивши присутніх професорів та студентів. Цього ж року Оппенгеймер повернувся в США.
Повернення на батьківщину, зв’язки з комуністичною партією та критика нацизму
По поверненні Оппенгеймер виявив, що співвітчизникам вже відомо про його перші успіхи в Європі. Деякі його дослідження щодо квантової теорії опублікували американські та німецькі журнали.
Саморозвиток був невіддільною складовою "лайфстайлу" Оппенгеймера. Свою освіту він продовжив у Каліфорнійському університеті в Берклі, біля Сан-Франциско. Кажуть: коли декан факультету запитав Оппенгеймера, чому він обрав саме цей навчальний заклад, Роберт здивував його, відповівши, що спокусився багатою колекцією віршів французьких поетів XVI і XVII століть, зібраною в університетській бібліотеці.
У той період Оппенгеймер опублікував кілька важливих робіт: наприклад, дослідження про перетворення літію на берилій під час зіткнення з протоном.
Окрім успіхів у наукових дослідженнях, вчений демонстрував активну громадянську позицію. Оппенгеймер відкрито виступив проти переслідувань нацистами німецьких науковців. Тоді ж Роберт познайомився з активними членами комуністичної партії в Каліфорнії.
У 1937 році помер батько Роберта. Він залишив синові добрячий спадок, завдяки чому Оппенгеймер-молодший регулярно фінансово підтримував антифашистські організації.
Проте ця діяльність тривала недовго. З Радянського Союзу почали надходити трагічні звістки про переслідування фізиків-антифашистів, які намагалися знайти там притулок. Це подіяло, як холодний душ, на прокомуністичні настрої багатьох інтелігентів Заходу.
Оппенгеймер відійшов від комуністичної партії, членом якої він ніколи й не був. Проте так і не зміг розірвати стосунки з тими, хто продовжував боротися в її лавах. Серед них були його близькі друзі й навіть брат Франк, який на той час займався вивченням космічних променів.
Про дослідження ядерної енергії
1931 рік відзначився унікальним відкриттям. Під час бомбардування берилію альфа-частинками науковці виявили нове, надзвичайно потужне випромінювання. Французькі фізики Фредерік Жоліо та Ірен Жоліо-Кюрі пропустили це випромінювання через парафін і помітили, що на шляху невідомих променів виникають протони. Це позитивно заряджені частинки, що належать до складу атомного ядра.
Британський учений Джеймс Чедвік дослідив істинну природу випромінювання берилію: то був потік частинок, які мали масу протона, але не мали електричного заряду. Нову елементарну частинку назвали нейтроном. Це відкриття завершило модель атома Резерфорда-Бора. Тепер для фізиків розблокувалися нові шляхи дослідження атомного ядра і здійснення реакцій ядерного перетворення. Під час спостереження ядерної реакції урану виявилося, що його ядро після зіткнення з нейтроном розпадалося на два легших ядра, які стосувалися досить далеких від урану хімічних елементів.
Явище емісії нейтронів наштовхнуло багатьох фізиків на цікаву думку: якщо поділ першого ядра, що перебуває десь у товщі урану, може створити кілька нейтронів, кожен з яких спричинить поділ іншого ядра, то кожне з ядер, які зазнали такого поділу, також виділить нейтрони і так далі. Виникає ланцюгова реакція. Ядерна реакція постала як джерело енергії. І воно в тисячі перевершувало за запасами всі інші відомі на той час види енергії. Найкращі розуми планети швидко дійшли до висновку: цей ресурс можна застосувати у військових цілях.
На світ насувалася Друга світова війна. 6 грудня 1941 року Білий дім ухвалив рішення виділити кошти на розроблення американської ядерної бомби. Це був хід на випередження: уряд США боявся, що нацисти виготовлять ядерну зброю швидше — і тоді людству буде загрожувати критична небезпека.
Восени 1941-го Оппенгеймер взяв участь у роботі спеціальної комісії Національної академії наук. Протягом двох днів науковці дискутували стосовно доцільності використання атомної енергії у військовій справі. Оппенгеймер очолив групу теоретичної фізики, з якою наполегливо продовжував пошуки найкращої моделі ядерної бомби.
Вступивши у війну, США мусила діяти рішуче. Ймовірність створення атомної бомби нависала над світом дамокловим мечем. І в якої зі сторін опиниться його руків’я, залежало тільки від того, хто перший заволодіє технологією. Творці ядерної зброї матимуть гарантію повної перемоги.
У серпні 1942 року американська армія організувала спільну роботу англійських і американських вчених. Вони почали працювати за планом під назвою “Мангеттенський проєкт”. Восени керівник проєкту генерал Ґровз запропонував Оппенгеймеру очолити лабораторію. Здійснилася давня мрія Роберта: він зібрав провідних фахівців в осередку колективної праці над створенням атомної бомби.
Бос "надлабораторії"
У свої тридцять вісім Роберт Оппенгеймер напрацював солідний портфель із наукових праць. Окрім цього, він доклав більше зусиль для підготовки нової генерації вчених, ніж будь-хто інший у США. Проте в Роберта поки не було жодного видатного відкриття. Через це наукова спільнота відреагувала не надто позитивно, коли головою надсекретного проєкту, від якого залежить доля всього людства, обрали не надто авторитетного Оппенгеймера.
Генерал Ґровз аргументував своє рішення так:
"Мені з докором говорили, що тільки лауреат Нобелівської премії або принаймні досить літня людина може займати таке становище. Але я робив ставку на Оппенгеймера, і його успіх підтвердив, що я мав рацію. Ніхто не зміг би зробити того, що зробив він".
Участь Оппенгеймера в підготовці ядерної зброї офіційно розпочалася 1942 року в Металургійній лабораторії у Чикаго. На той час це був центр досліджень розщеплення урану. Оппенгеймеру довелося заповнити анкету і вказати в ній, що раніше він був причетним до лівих політичних організацій. У середині липня генералові Ґровзу передали службову записку, в якій повідомлялося: з міркувань безпеки Оппенгеймера не можна затвердити на посаді директора Лос-Аламоської лабораторії. Генерал негайно викликав до себе Оппенгеймера і, отримавши від нього усне запевнення, що той давно не має нічого спільного з комуністами, вирішив знехтувати вказівкою.
У листопаді 1944 року американці отримали зі Страсбурга секретну інформацію про дослідження німцями розщеплення урану. Проаналізувавши ці матеріали, вдалося встановити, що всупереч загальним побоюванням німці були ще дуже далекі від створення атомної бомби. У них не було ні заводу для виділення урану-235, ні реактора для виробництва плутонію. Тоді серед учених-атомників поширилася думка, що потреба в бомбі відпала, а отже, можна вберегти людство від перспективи апокаліптичних жахів.
Навесні 1945 року Лео Сциллард та Альберт Ейнштейн, чи не головні ініціатори з залучення США до виробництва атомної бомби, звернулися до президента Рузвельта з проханням зупинити цей процес. Але Рузвельт помер. Він не встиг ознайомитися зі зверненнями науковців — хоча не факт, що це б щось змінило.
А 31 травня 1945 року, незабаром після капітуляції гітлерівської Німеччини, було скликано Тимчасову комісію, що мала проконсультувати президента Трумена стосовно атомної проблеми. Рішення комісії було радикальним: потрібно терміново скинути бомбу на Японію — головного союзника Німеччини у війні. 6 серпня було здійснено атомне бомбардування Хіросіми. А 9 серпня прийшла черга Нагасакі. Ймовірно, це була відповідь на масовану атаку японського флоту на американську військову базу в Перл-Харборі 7 грудня 1941 року.
Цивільна і військова влада США були переконані: СРСР опанує атомну енергію не раніше ніж за десятки років. І до того часу Америка встигне знищити комунізм. Але Оппенгеймер усвідомлював, на якому високому рівні ведуть дослідження в Радянському Союзі. Цієї ж думки дотримувалися Сциллард, Юрі, Ейнштейн та Франк. Через це вони дійшли висновку, що потрібно негайно довести атомну проблему до відома світової громадськості й укласти угоду з СРСР.
Дослідження водневої та термоядерної бомб
У жовтні 1945 року Оппенгеймер оголосив, що залишає посаду директора Лос-Аламоської лабораторії і повертається до педагогічної діяльності. У 1947 році він очолив Принстонський інститут перспективних досліджень. Однак вчений не втратив вагомих позицій в різних урядових комісіях з атомної проблеми.
У серпні 1949 року СРСР підірвав атомну бомбу. Керівництво Сполучених Штатів Америки загорілося ідеєю термінового створення водневої бомби. Оппенгеймер не висловлював публічної підтримки нового проєкту.
У жовтні 1949-го Оппенгеймер очолив консультативну групу Комісії з атомної енергії, щоб розглянути проєкт виробництва термоядерної бомби. Рішення було одноголосним: воднева бомба зашкодить іміджу США. Проте президент Трумен не дослухався до комісії. 31 січня 1950 року він наказав розпочати роботу зі створення цієї зброї.
Вчені здійснили перший вибух 1 листопада 1952 року на маленькому острівці посередині Тихого океану.
У чому звинувачували Оппенгеймера?
21 грудня 1953 року Оппенгеймера терміново викликали до Вашингтона. Льюїс Страусс, який на той час став головою Комісії з атомної енергії, ознайомив Роберта з листом генерального директора комісії генерала Ніколса.
Ніколс склав обвинувальний акт на основі повідомлень з особистої справи Оппенгеймера, яку протягом десяти років доповнювали секретні служби США. Оппенгеймера звинувачували у зв’язку з комуністами на початку війни та позиції проти щодо створення водневої бомби в 1949 році. Окрім цього, в листі висловлювався сумнів з приводу "благонадійності" вченого.
Згодом через цю ситуацію президент Ейзенгауер наказав "звести глуху стіну між Оппенгеймером і державними секретними відомостями".
Від звинувачень про те, що Оппенгеймер буцімто був радянським агентом не залишилося зрештою нічого. Це офіційно визнав Комітет Принстонського університету. Але в минулому Оппенгеймер підтримував комуністів — цього було достатньо. Двома голосами проти одного, що належав професору хімії, було вирішено, що кандидатура Оппенгеймера небажана на будь-яких посадах, пов'язаних із доступом до військових секретів, і його контракт радника Комісії з атомної енергії слід розірвати.
Останні роки життя: замість ядерної зброї — мистецтво
З 1954 року Оппенгеймер кілька місяців на рік жив на острові Сент-Джон, на Віргінських островах США. У 1957 році він придбав там ділянку землі, де побудував будинок — просто посеред пляжу.
У 1963 році президент Джон Кеннеді нагородив його премією Енріко Фермі. Це розцінювалося як жест політичної реабілітації. Після вбивства Кеннеді Ліндон Джонсон (його наступник) вручив Оппенгеймеру цю нагороду "за внесок у теоретичну фізику як учитель і творець ідей, а також за керівництво лабораторією Лос-Аламоса і програмою атомної енергії в критичні роки".
Оппенгеймер сказав Джонсону: "Я думаю, пане Президенте, що для того, щоб вручити цю нагороду сьогодні, вам потрібна була деяка частка мужності". Сказано це було не випадково: нагорода обурила багатьох впливових республіканців у Конгресі.
Оппенгеймер помер 18 лютого 1967 року від раку горла у своєму будинку в Принстоні, штат Нью-Джерсі.
Творець атомної бомби Роберт Оппенгеймер під час першого її випробовування подумки зацитував Бгаґавад-ґіту: "Я — смерть, руйнівник світів". Його смертоносний винахід був вимогою епохи, проте залишив відбиток на майбутньому людства назавжди. Ядерна зброя стала важелем впливу, змінила хід багатьох геополітичних процесів. Зараз загроза ядерної ескалації активно обговорюється у світових засобах масової інформації. Тож біографія Роберта Оппенгеймера не втрачає актуальності: мотиви створення ядерної зброї досі переосмислюють та висвітлюють у публіцистиці, літературі та кінематографі.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
