Про історію створення фільму "Руда Фея" (1987) та її авторів у спеціальному матеріалі для Суспільне Культура розповість комунікаційний менеджер "Довженко-Центру" Олег Оліфер.
"Довженко-Центр" за підтримки Кіностудії імені Довженка проводить спеціальні покази в кінотеатрі-укритті KINO42 у межах програми "Юне, Щире, Бунтівне". Сама програма охоплює фільми, що звертаються до тем дитинства, перехідного віку і дорослішання, пізнання себе і світу.
Поряд із загальновизнаними стрічками українського кіноканону в програмі можна також переглянути роботи, які довгий час зберігались лише на плівці. Після оцифрування вони повертаються до публіки та відкривають маловідомі сторінки українського кіно. Однією з таких стрічок є "Руда Фея" (1987) Володимира Коваленка.
Історія "Рудої Феї" починається у 1984 році. Пізній застій, помирає черговий генсек. Люди дедалі менше ходять у кіно. Водночас збільшується кількість стрічок для дітей та молоді. Відомий французький кінознавець українського походження Любомир Госейко називає таке активне продукування фільмів для юнацтва "дуже характерною рисою занепадаючої ідеології".
Того ж року в літературно-художньому альманасі "Кіносценарії" публікується робота маловідомого російського письменника Геннадія Рудягіна "Потрібна руда фея". Вона отримала приз на "Відкритому конкурсі на найкращий сценарій про дитячий або юнацький вік".
Сам конкурс проходив із таким формулюванням:
"З метою створення високохудожніх творів кіномистецтва для дітей, які виховують шляхетні почуття любові до соціалістичної вітчизни, відданості справі Комуністичної партії, непримиренності до ворогів соціалізму та миру, що яскраво та глибоко розкривають героїчні досягнення партії та народу…"
Сценарій на конкурсі зайняв третє місце. У ньому не було нічого про відданість справі комуністичної партії чи непримиренність до ворогів соціалізму.
Натомість історія розповідала про переїзд родини з неперспективного села у місто та складнощі адаптації новоспечених містян у непривітному для них урбанізованому середовищі. Ключове місце у сценарії займала дружба дитини й тварини, яка втілювала зв’язок із природою, домом та дитинством. Незвичність цієї тварини (а це була величезна ручна лосиця на ім’я Руда Фея) додавала реалістичній історії оригінальності та не до кінця розкритої казковості.
Майбутній режисер "Рудої Феї", 21-річний Володимир Коваленко, у 1984 році вчився на передостанньому курсі Інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Коваленко народився на Харківщині. За його словами, ніяких зв’язків чи підготовки для вищого кінотеатрального навчального закладу в нього не було, лише "залюбленість у Довженка і безхитрісне знання Шевченка".
Згадуючи навчання, режисер говорить про сильний вплив керівника курсу Володимира Денисенка, автора кількох знакових українських фільмів 60-х. Серед них — "Сон", що разом із "Тінями забутих предків" відкривав поетичне кіно, та заборонена у 1968 році "Совість". Літом 1984 року Володимир Денисенко через важку хворобу серця пішов із життя.
Наступного року в титрах дипломної роботи Володимира Коваленка, короткометражному фільмі "Яма", знятому на Одеській кіностудії, поряд із прізвищем Денисенка був зазначений новий художній керівник — ще один український класик Микола Мащенко. Він також зробив внесок в українське поетичне кіно фільмами "Комісари" та "Іду до тебе", але більше пам’ятний своїми телевізійними роботами. Найвідоміша серед них — багатосерійний фільм про більшовицького революціонера Павку Корчагіна "Як гартувалася сталь".
Дипломна короткометражка Коваленка розповідає про епізод Другої світової війни. На природі відпочивають троє німецьких солдатів та двоє цивільних. Незрозуміло, колаборанти вони чи заручники. Відпочинок починається забавками, іграми й дуркуванням, а закінчується жорстокою розправою над цивільними. Майже всі діалоги у фільмі звучать німецькою.
Захист цієї дипломної роботи закінчився скандалом. Приймальна комісія поставила стрічці "двійку". Допоміг Микола Мащенко — і восени відбувся повторний захист. Нова комісія на чолі Юрієм Іллєнком переоцінила фільм на "п’ятірку". Пізніше "Яма" отримала приз за режисуру на кінофестивалі "Молодість", а майбутній кінознавець Володимир Войтенко у 1987 році назве її однією з найкращих студентських робіт за останні роки.
Другий тріумфальний захист, приз на "Молодості" та Микола Мащенко зрештою посприяли, щоб 22-річний режисер отримав направлення як молодий спеціаліст на Кіностудію імені Довженка. На початку 1986 року після пекельної бюрократії Володимир Коваленко нарешті був зарахований у штат. Коли він закінчив усю паперову тяганину й оселився у гуртожиток, то проспав дві доби.
Як першу самостійну роботу молодому спеціалісту запропонували зняти фільм для дітей за сценарієм "Потрібна руда фея". Хоч оригінальний текст і мав "деякі доторки до метапсихосвіту" режисера у тому, що стосується спогадів про дитинство, єдності й близькості з природою, Володимир Коваленко взявся переписати сценарій наново. Він залишив основу сюжету — переїзд родини із села у місто, викинув одних персонажів і вписав нових, переробив характери тих, що залишились, додав сюрреалістичності та абсурдності деяким сценам.
Традиційний застійний пафос епізодів, повʼязаних із Другою світовою, у кінцевому варіанті сценарію буквально деконструюється до металобрухту, а загальний настрій історії стає похмурішим і песимістичнішим.
Розлад зв’язків між селом і містом, конфлікти всередині однієї окремої сім’ї та школи у новому тексті скептично передають атмосферу перебудови. Внаслідок перероблень сценарій перетворився з реалістичної повчальної історії для дітей на фантасмагоричне прощання з дитинством і домом, яке балансує між дитячими спогадами, химерними мареннями та непривабливою реальністю.
"Руда Фея" вражає передусім візуальними образами, цікавими ракурсами та несподіваними іграми з камерою, що інколи руйнують "четверту стіну". Молодий режисер Володимир Коваленко у тандемі з досвідченим оператором Юрієм Гармашем, який працював з Іваном Миколайчуком на "Вавилоні ХХ" та "Такій пізній, такій теплій осені", надихалися класикою українського і світового кінематографу та створили свою особливу кіномову.
Художницею-постановницею фільму виступила Інна Биченкова (1941–2023). Згодом вона працюватиме над стрічкою "Розпад" (1990) Михайла Бєлікова — першим українським художнім осмисленням Чорнобильської катастрофи на великому екрані. В оформленні "Рудої Феї" майбутній розпад вже наявний у занедбаних і покинутих будинках, бездоріжжі й болотах, невлаштованих і виснажених людях.
Головні дитячі ролі у фільмі виконали київські школярі, а дорослі другопланові зіграли відомі українські актори Микола Гринько, Борислав Брондуков і Юрій Євсюков. Дуже дивний епізодичний персонаж тут у Богдана Бенюка. Не можна змовчати, що одну з ролей у фільмі грає Сергій Гармаш, уродженець Херсону, зараз російський актор, який приїздив у 2022 році на окупований Південь.
Міські сцени "Рудої Феї" знімали у Києві. У фільмі ви побачите Маріїнський палац, Поділ, вокзал, нові висотні мікрорайони, Обухівську трасу. Природу, село, розплідники лосів і вовків фільмували переважно у Костромській області Росії.
Досить цікава мовна історія "Рудої Феї". На знімальному майданчику актори розмовляли російською, але першою та основною аудіодоріжкою фільму є українська, з якої потім робили російський дубляж. "Довженко-Центр" зберігає українську версію стрічки.
За словами режисера, готовий фільм на студії прийняли водночас доброзичливо і складно, давали багато порад та зауважень. Вважалось, що це "трієчка з плюсом". Доволі низька оцінка для такого непересічного дебюту одного з наймолодших режисерів студії.
Фільм вийшов на великі екрани у вересні 1988 року. Невиразні анонси подавали "Руду Фею" як типове дитяче кіно, яким воно, звісно, не було. Вихід стрічки перетинався в часі з перебудовними лідерами прокату "Холодним літом п'ятдесят третього", "Маленькою Вірою" та іншими. Паралельно у кінотеатри поверталось заборонене кіно. "Руда Фея" ж залишилась поза увагою критики.
Недооцінена колегами по студії, глядачами й критиками, стрічка з часом фактично зникла з історії українського кіно. У фундаментальній праці кінознавця Любомира Госейка "Історія українського кінематографу" фільму присвячено всього 8 слів. "Руда Фея" згадується там, як "поетичний сюжет про дружбу між школярем і оленем". Олені у фільмі відсутні, а от поетичне кіно справді вплинуло на "Фею", зокрема через наставників Володимира Коваленка, режисерів Денисенка і Мащенка, а також оператора Юрія Гармаша.
Після "Рудої Феї" Володимир Коваленко мав намір екранізувати повість чеського письменника Івана Ольбрахта "Микола Шугай — розбійник", що розповідає про останнього опришка, народного героя Закарпаття. Режисер закінчив сценарій і планував знімати на базі новоствореної у Львові студії "Галфільм", але все зупинилось на підготовчому етапі.
"Руда Фея" так і залишилась останньою роботою у фільмографії Володимира Коваленка. Він полишив кіно і передвістив сумну долю цілого покоління українських кінематографістів 90-х.
Дякуємо Володимиру Коваленку за надану інформацію про фільм.
Покази стрічки відбудуться 15 і 16 липня у кінотеатрі-укритті KINO42.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
