Британський історик Лоренс Ріс двадцять п'ять років досліджував Голокост, щоб врешті за допомоги книги відповісти на два фундаментальних питання: як і чому це сталося? Вона ґрунтується на останніх наукових дослідженнях і чисельних опитуваннях очевидців тих страшних подій: нацистами-злочинцями й вцілілими. Книга "Голокост. Нова історія" вийшла українською у видавництві "Лабораторія".
До Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту ділимось із читачами фрагментом під назвою "Витоки ненависті". Ми вважаємо цю частину важливою для ознайомлення, бо вона наочно показує як створюються упередження, які з часом призводять до неймовірної, нелюдської жорстокості. Глава передана уривками.
"З гіркотою і злістю він узявся шукати винних..."
У вересні 1919 року Адольф Гітлер написав листа надзвичайної історичної ваги. Однак тоді ніхто не усвідомлював його значення. Це тому що Адольф Гітлер, автор листа, був ніким. У свої тридцять він не мав ані дому, ні кар’єри, ні дружини, ні подруги, ні жодної близької людини. Лише минуле, повне розбитих мрій. Він прагнув бути іменитим художником, але мистецькі кола відкинули його, хотів внести лепту в перемогу Німеччини над союзниками в Першій світовій війні, але став свідком принизливої поразки німецьких військ у листопаді 1918 року. З гіркотою і злістю він узявся шукати винних.
У цьому листі до товариша по службі Адольфа Ґемліха, датованому 16 вересня 1919 року, Гітлер безапеляційно стверджував, хто саме винуватий не лише в його особистих невдачах, а й у стражданнях усього німецького народу. "Серед нас живе поріддя, — писав він, — негерманської, чужинської раси, яке не хоче і не здатне відмовитися від властивих йому рис... і при цьому володіє такими політичними правами, як і ми самі... Усе, що спонукає людину прагнути чогось вищого — релігія, соціалізм чи демократія — для них лише засіб досягнути мети, вдовольнити хіть до грошей і домінування. Їхня діяльність викликає в інших народів расовий туберкульоз".
Читайте також: "Ідеологія – це лише слова, але ті страждання, яких вона завдає, – вони справжні" Лоренс Ріс про трагедію Бабиного Яру
Противником, якого визначив Гітлер, були "євреї". Також він писав, що "кінцевою метою" будь-якого німецького уряду має стати "безкомпромісне усунення всіх євреїв". Це надзвичайний документ. Не тільки тому що дозволяє станом на 1919 рік зазирнути в голову людини, яка згодом ініціює Голокост, а й тому що це перший неспростовний доказ особистих антисемітських переконань Гітлера.
Через п’ять років у автобіографії "Моя боротьба" він писав, що ненавидів євреїв ще на початку XX століття, будучи невизнаним художником у Відні. Однак деякі дослідники не приймають на віру Гітлерове спрощене трактування власного минулого й сумніваються, що він справді був таким затятим антисемітом, коли жив у Відні і служив у війську під час Першої світової війни".
[...]
Історія антисемітизму
Звісно, антисемітизм не був новим явищем. Його корені сягають кількох тисячоліть у минуле. Скажімо, у часи виникнення християнства, попри те, що Ісус сам народився євреєм, шматки тексту в Біблії наголошують, що юдеї були його ворогами. Євангеліє від Івана свідчить, що юдеї "бажали убити" Ісуса. В одному місці вони навіть ухопили каміння, щоб кидати в нього. Що ж до самого Ісуса, то він говорить юдеям, що вони діти диявола.
Такі нездорові ідеї вбудувалися в найважливіший християнський текст, і священники покоління за поколінням клеймували євреїв як віроломних людей, які "хотіли смерті Господа нашого Ісуса Христа". Не важко збагнути, чому в середньовічній Європі, де домінувала християнська культура, переслідування євреїв стали звичним ділом.
У багатьох країнах їм забороняли володіти землею, займатись низкою професій і вільно вибирати місце проживання. У різний час у європейських містах євреїв змушували селитися в гетто і носити спеціальні позначки на одязі, як-от жовту відмітку у Римі XIII століття. Оскільки християнам було заборонено займатися лихварством, позичання грошей опинилося серед небагатьох доступних для євреїв занять.
І в результаті, як демонструє "Венеційський купець" Шекспіра, єврей-позикодавець став об’єктом ненависті. У 1543 році в Німеччині Мартін Лютер написав памфлет "Про євреїв та їхню брехню". Він стверджував, що євреї — "злодюги й грабіжники, уся їхня їжа до останньої крихти і весь їхній одяг до останньої нитки — безсоромно поцуплені в нас клятим лихварством". Лютер закликав простий народ "назавжди прогнати їх із цієї країни... геть!".
Доба просвітництва
Просвітництво змінило долю європейських євреїв. Цей період наукового і політичного розвитку поставив під сумнів чимало загальноприйнятих поглядів. Наприклад, "заслуговують" євреї такого суворого ставлення чи вони просто жертви упередження?
У 1781 році німецький історик Крістіан Вільгельм фон Дом, обстоюючи емансипацію євреїв, писав: "Усе, у чому звинувачують євреїв, зумовлено політичними умовами, в яких вони сьогодні живуть". Французька декларація прав людини 1789 року дала євреям законний статус "вільних і рівних" громадян. Упродовж XIX століття в Німеччині скасували багато давніх заборон, зокрема і професійні обмеження.
Однак усі ці свободи мали свою ціну. У період, коли німецькі євреї отримали нові можливості, країна переживала масштабне перевтілення.
[...]
Адепти сили Volk'у
У світлі цього колосального перевороту у багатьох людей виникали глибокі питання про культурну і духовну сутність нової нації. І серед них: що означає бути "німцем"?
Відповідь знайшлася в адептів сили Volk’у. Зазвичай Volk перекладають як "народ", проте концепт, що стоїть за ним, передати одним словом неможливо. Теоретики Volk’у трактували його як майже містичний зв’язок між групою людей, які розмовляють однією мовою і мають спільну культурну спадщину, і їхньою рідною землею. У відповідь на раптове розростання міст і викиди новозбудованих фабрик вони гаряче прославляли благодать німецького села і могуть лісу.
[...]
Згодом концепція Volk’у стала вкрай важливою для Гітлера і нацистів. Міністр пропаганди Йозеф Ґеббельс навіть замовив створення незвичайного фільму, що вийшов на екрани в 1936 році під назвою "Вічний ліс" (Ewiger Wald). Він оспівував силу і значення лісу й селян-землеробів. "Наші предки були людьми лісу, — йшлся в агітаційних матеріалах до фільму, — їхній Бог жив у священних гаях, а релігія виросла з пралісів. Жоден народ не здатен жити без лісу, а винні в його знищенні кануть у забуття...". Остання репліка диктора в стрічці ще дужче підсилювала зв’язок між Volk’ом і лісом: "Народ, як і ліс, стоятиме вічно!".
Перед Першою світовою: евреї поза концепцією Volk'у
Перед Першою світовою війною у Німеччині здобув велику популярність молодіжний рух "Вандерфоґель". Ця організація закликала юнаків і юнок мандрувати в сільську місцевість і відновлювати зв’язок німецького народу із ґрунтом. "Це був духовний рух, — говорить Фрідолін фон Шпаун, який приєднався до “Вандерфоґель” у підлітковому віці. — Спротив епосі імператора Вільгельма, зацикленій на промисловості і комерції".
Інші молоді німці вступали у різні товариства на зразок Німецького гімнастичного союзу і виконували вправи на свіжому повітрі. "Уперше я побачив свастику в Німецькому гімнастичному союзі, — розповідає Еміль Кляйн, що був членом організації перед Першою світовою. — На значку, бронзовому значку, який носили як емблему, була подвійна свастика з чотирьох літер F: frisch [свіжий], fromm [побожний], fröhlich [щасливий], frei [вільний]".
Використання свастики перейняла і низка völkisch-товариств. Вони вірили, що цей древній символ, поширений у різних культурах минувшини, уособлює зв’язок з їхніми давніми пращурами, адже схожі знаки траплялися на німецьких археологічних пам’ятках.
Такий розвиток подій став проблемою для німецьких євреїв, що опинилися поза концепцією Volk’у. Більшість із них жила в містах і виконувала роботу, цілковито протилежну до völkisch-ідеалів. Очевидно, євреї не належали до людей, які "вийшли з лісу". У неймовірно популярному німецькому романі "Дебет і кредит" (Soll und Haben), опублікованому в 1855, центрального персонажа єврея Файтеля Ітціґа зображено як відразливого чоловіка, що одержимий грішми й обманює чесних наївних німців. Ітціґ — паразит, а його життя нескінченно далеке від благородного ідеалу селянина-землероба.
Далеко не кожен симпатик ідеї Volk’у автоматично ставав антисемітом, однак загалом для völkisch-руху євреї символізували все, що не так з новою Німеччиною. Якщо ви селянин, який не дає собі ради через стрімкий розвиток міст, а на вашій землі ще й прокладають залізницю, — в усьому винні євреї. Якщо ви торговець, і покупці проміняли вашу крамничку на новий універмаг, — в усьому винні євреї. Якщо ви гаруєте в мануфактурі, але ніхто не купує вашу продукцію, бо з’явились фабрики і ринок заполонили товари масового виробництва, — в усьому винні євреї.
Звичайно, ці висновки ґрунтувалися на упередженні. Так, німецькі євреї жили в містах, відкривали універмаги й фабрики, але значною мірою так склалося, тому що сотні років у них не було доступу до по-справжньому völkisch-занять. Коротко кажучи, після тривалої заборони на володіння землею євреїв почали звинувачувати у відірваності від ґрунту. Наростання антипатії до німецьких євреїв особливо вражає, якщо врахувати, як мало їх жило в країні (менше одного відсотка населення). Багато німців ніколи не кон- тактували з євреями. Але відсутність євреїв — не перепона для антисемітизму.
[...]
Концепція расової відмінності
Паралельно з völkisch антисемітизмом і "традиційним" християнським антисемітизмом розвивалася ще одна, цілковито відмінна течія нападок на євреїв. Саме вона стояла за Гітлеровим закликом до обґрунтованого антисемітизму в листі, датованому вереснем 1919 року. У той період сучасні антисеміти намагалися виправдати свою ненависть до євреїв псевдонауковими аргументами, заявляючи, що євреїв слід зневажати не так через релігію, як через їхню "расу".
Концепція расової відмінності людських істот і вищості одних "рас" над іншими отримала квазіінтелектуальне обґрунтування в опублікованій 1855 року праці Артюра де Гобіно "Нарис про нерівність людських рас" (Essai sur l’inégalité des races humaines).
Гобіно, за освітою не дослідник, а дипломат, вигадав світ, у якому існували три раси: чорна, жовта і біла. Із них "найнижча — негроїдна, яка стоїть на спідньому щаблі". Жовті народи мали "явну перевагу над чорними", але були "не здатні створити цивілізоване суспільство, бо не вміють ані підживлювати свою нервову енергію, ні вивільнити пружини краси і діяння". На вершині ієрархії стояла біла раса, що вирізнялася "винятковим, а то й надмірним свободолюбством".
Отже, як виводив Гобіно, "історія вчить... що всі цивілізації з’явилися завдяки білій расі і не здатні існувати без її допомоги, а велике й видатне суспільство існує рівно доти, доки береже кров благородної групи, що його створила...". Також Гобіно вірив, що до появи всіх європейських цивілізацій і "германських рас" зокрема принаймні частково причетна група "аріїв", які мігрували в Європу з Індії.
[...]
Євгеніка
У токсичну суміш "традиційного", völkisch і "расового" антисемітизмів додався ще один елемент: розвиток євгенічного руху. Термін "євгеніка" (буквально "добрий рід" з грецької) увів англійський науковець Френсіс Гальтон. У 1869 році у дослідженні "Спадковий геній" він наполягав, що суспільство мусить відповісти на ключове запитання: кому дозволено розмножуватися? Гальтон писав, що за допомогою ретельного добору, шляхом продума- них шлюбів протягом кількох поколінь підряд можливо створити надзвичайно обдаровану людську расу.
[...]
Гальтон ніколи не пропонував насильно обмежувати розмноження певних людей, але це зробили інші. У 1895 році німецький прибічник євгеніки, який назвав її "расовою гігієною", Альфред Плец, озвучив ідею, що лікарі могли би вирішувати долю немовляти — жити йому чи померти — на основі расової цінності. Також він заявляв, що "поборники расової гігієни не проти війни, оскільки бачать у ній ще один засіб боротьби народів за існування". Плец навіть пропонував використовувати представників "нижчих" народів як гарматне м’ясо і розміщувати їх на особливо небезпечних позиціях.
Тест на "єврейськість"
У вересневому листі 1919 року Гітлер чітко декларує: "Євреї — це однозначно раса, а не релігійна спільнота". І це ключ до його антисемітських поглядів. Для Гітлера релігія, яку сповідували "євреї", нічого не означала, тому що "навряд чи існує хоч одна раса, представники якої належать до єдиної релігії".
Проте відчайдушні спроби розробити тест на єврейську "кров" очікувано зазнали краху, а нацисти так і не знайшли наукового способу визначити, чи належить людина до єврейської "раси". Тому коли її представників почали переслідувати, а згодом і знищувати, у тесті на "єврейськість" нацистам довелося покладатися на релігію. Єврей ви чи ні, визначали на основі того, скільки з ваших дідусів і бабусь сповідували юдаїзм. Попри це, нацисти продовжували вважати, що єврейство — раса, а не релігія.
Тут варто висловити важливе застереження. Враховуючи наведені ілюстрації антисемітських поглядів, які циркулювали в Німеччині ще до появи Гітлера і нацистів як політичної сили, легко припустити, що ненависть до євреїв перед Першою світовою прямо перетікає в появу Третього Райху і Голокост, що цього жаху було не уникнути. Але таке твердження помилкове з двох важливих причин. По-перше, попри весь свій запал, німецьким антисемітським партіям не вдавалося заручитися підтримкою співгромадян. За підрахунками вибори 1893 року привели в райхстаг лише шістнадцять представників антисемітських груп плюс приблизно дванадцять їхніх однодумців з інших партій. Абсолютна більшість німецьких виборців — 95 % — була не готова підтримувати у бюлетені надміру антисемітські партії.
[...]
Після першої світової
Обставини, якими Перша світова війна закінчилася для Німеччини, дали антисемітам нові причини звинувачувати євреїв. Насамперед тому, що після перемир’я в листопаді 1918 почалося соціалістичне повстання. Ruhr-Echo урочисто заявила, що "червоний прапор переможно майорітиме над усією Німеччиною. Німеччина мусить перетворитися на республіку рад і в союзі з Росією стати трампліном для майбутньої перемоги світової революції і світового соціалізму".
У квітні 1919 року революціонери проголосили Баварську Радянську Республіку. Комуністи на чолі з Ойґеном Левіне намагалися впровадити в Мюнхені радикальну соціалістичну політику, відбирали розкішні апартаменти у власників і селили туди бідних. На шляху до своєї мети вони не цуралися насильства: 30 квітня було вбито десять в’язнів. У травні 1919 парамілітарні корпуси правого спрямування (фрайкори) пройшли через Баварію, узяли Мюнхен і розбили комуністів. Їхня помста була кривава: убито понад тисячу революціонерів.
[...]
Євреїв звинувачували не тільки в спробі розпалити комуністичну революцію в Німеччині. Також на них вішали провину за воєнні втрати, руйнування старого політичного режиму з кайзером на чолі, підписання ненависного Версальського мирного договору і роботу в складі уряду Ваймарської Республіки під час гіперінфляції початку 1920-х.
Антисеміти приплітали єврейське втручання до кожного гострого суспільного питання. Наприклад, наголошували, що проєкт Ваймарської конституції підготував юрист-єврей Гуґо Пройсс; що у 1917 році лідером Незалежної соціал-демократичної партії став політик-єврей Гуґо Гаазе; що інший державник-єврей Отто Ландсберґ як міністр юстиції їздив у Версаль і заслухав вимоги союзників на мирній конференції після війни; що промисловець-єврей Вальтер Ратенау працював у військовому міністерстві під час конфлікту, а потім ще й став міністром закордонних справ у Ваймарській Республіці.
Усі наведені вище факти — правда. Але вони не відображають повну картину. Абсурдно покладати відповідальність за колективні рішення виключно на причетних урядовців-євреїв, а будь-які звинувачення проти цих конкретних людей при детальнішому розгляді просто розсипаються.
Наприклад, Гуґо Пройсс дійсно брав участь у підготовці проєкту Ваймарської конституції, але фінальний варіант йому не належав і містив статті, які написали інші люди. Отто Ландсберґ справді заслухав вимоги союзників у Версалі, однак антисеміти чомусь не згадували, що він був категорично проти договору і подав у відставку. Стосовно Гуґо Гаазе і Вальтера Ратенау — обох убили майже одразу після війни, в 1919 і 1922 році відповідно, тож навряд чи можна говорити про їхню відповідальність за подальші політичні прорахунки Ваймарської Республіки.
Читайте також: "Хіросіма", Джона Герсі: історії людей, які вижили під час і після вибуху атомної бомби
Коли одні факти ігнорують, а інші перебільшують, прекрасно спрацьовує упередження. Потрапивши у скрутне становище, чимало німців були не в тому настрої, щоб осмислювати свою емоційну реакцію.
Через морську блокаду Німеччини, яку зняли лише влітку 1919, — так союзники тиснули, щоб новий уряд швидше підписав мирний договір — мільйонам людей бракувало харчів. Продовжувалася пандемія грипу 1918 року, яка принесла вели- ку кількість смертей і море скорботи.
Враховуючи все це – і страх близької комуністичної революції – антисемітизм став для багатьох людей зручним поясненням їхніх незгод. Теодор Ешенбург, якому виповнилося чотирнадцять, коли закінчилася війна, пригадує, що у його батька зненацька "прокинувся расовий антисемітизм, якого не було раніше. Світова революція, світові банки, світова преса – усі вони повні євреїв".
Так на тлі воєнної поразки і величезного невдоволення на півдні Німеччини виникла нова політична сила: Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини. Скорочено — нсдап, або нацисти.
Лоренс Ріс — британський історик, автор історичних книжок на тему нацизму, Голокосту та Другої світової. Колишній керівник історичних телепроєктів на BBC TV. Лауреат Премії Пібоді за найкращий документальний фільм, Британської книжкової премії, BAFTA та двох нагород "Еммі".
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
