У серії художніх нарисів "Нотатки військових" захисники і захисниці з різних точок України, люди з військовим досвідом з передової і тилу розповідають про свої спостереження. Їхні історії — не завжди про битви, але вони допомагають краще зрозуміти війну.
Ділимося розповіддю Дмитра Дудки, командира 1 взводу, 3 роти, 2 батальйону полку ССО "Азов Київ". Він розповідає про своє захоплення новими відкритими місцинами, буяння української природи й колорит життя місцевих жителів, які вітають воїнів. Оригінальний текст автора наводимо без змін.
Починаю потроху зачаровуватися селами Дніпровщини...
З давніх-давен полюбляю піший туризм. Звісно, що пальму першості у цій царині цілком заслужено застовбив за собою за/прикарпатський регіон. Там мені подобається абсолютно все: від краєвидів до різносортних діалектів, якими так часто люблять маніпулювати типу: "Та що вони там говорять, нічо не ясно". Мені ж у цьому плані завжди щастило – де б не ступала потужна нога Дмитрика, всюди говорили наближено до полтавсько-київського. А діалектним фетишистом я став дуже давно.
Далі, мабуть, іде Черкащина на чолі з регіоном Холодного Яру, особлива місцина для поціновувачів класики. Потім – степи Херсонщини, Полісся, Поділля, трішки Волинь, а тепер додалася і Дніпровщина.
Раніше часто траплялося, що приїзд у цей регіон завершувався відвідинами не надто яскравого у архітектурному плані Дніпра... Можливо, саме це і відбивало бажання на подальші відвідини, однак зараз...
Одні дороги німецьких колоністів чого варті. Їх я за простотою душевною кличу німцями-гегенотами або міненотами. Ну, так хочеться. Дороги з каменю, які непорушно лежать на місці близько ста років, а може, і більше, якщо мені не заманеться приплести сюди легенди про римських архітекторів.
А поля... "У сталевих грозах" Юнґер описував момент "відчуття Вітчизни" через поїздку у поїзді після поранення. У нього входило безперервне споглядання у вікно, особливо вечорами, коли поруч сидів доглядач з тьмяним каганцем. Від поранення, мабуть, відмовлюся, а от замість потягу (на який я і так вже чимало надивився) зараз маю авто.

Днями була чудова погода і ми вдоста поїздили навдивовиж цікавими місцями. Так, навіть якщо вам на карті вони здаються звичайними, – я їх вважаю саме такими. Відчуття Вітчизни і все таке. Через ландшафт, через сородичів, які населяють цей регіон, мову... Якось напишу про одну цікаву ділюгУ, а зараз про інше.
Отже, села. У цю пору травичка на дворах виглядає настільки зеленою, наче її додатково фарбують. Рівна, немов її підстригає професійний садівник з детективів Агати Крісті. Таким чином навіть у тих дворах, де б, здавалося, запущене хазяйство, трава тримається молодцем. Мої фаворити – двори без парканів і з охайним інтер'єром і побіленими стінами хатів... На щастя, таких чимало. Люди, як на підбір, – усміхнені і місцями навіть щасливі. Попри напружену обстановку – будують плани на майбутнє, у магазинах затарюються дай божЕ, орють городи, доглядають за худобою. Відчувається край аграріїв і так само відчувається, що тут не встигли зловити депресуху сусідів – донецьких. На мій щасливий подив – абсолютна більшість українськомовні, ну, степовий діалект, ну, південний, ну, соковитий, коротше, і цікавий.
Вершиною свідомості місцевих жителів стала зустріч біля магазину з бабусею на велосипеді. Перед цим ми з друзями чемно пригостили дітлахів морозивом і закинули їхні чеки. Далі чекали компаньйонів. Аж тут ця бабуся. Ми по формі і на вдоволених щщах. Вона на велосипеді, усміхається. Наближається і видає: "Ну що, хлопці, а ми ж тую Україну розвесЕлимо?"
"А як інакше", – докинули ми услід бабусі, що махала нам рукою...
Ілюстрація Ніки Назаренко
Читайте попередні нотатки
Читайте нас у Facebook або Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!