Минулого року ми плекали надії, що 2021 стане проривним не тільки для української, а й для світової музики. Після початку пандемії багато артистів вирішили відтермінувати випуск своїх альбомів. Для того є економічні причини – не маючи змогу поїхати в тур на підтримку платівки, випускати її не так уже й вигідно.
Але сподівання на 2021-й не справдилися. Карантин не закінчився, пандемія нікуди не поділася, а країна весь рік балансувала десь між зеленою, жовтою та червоною зоною. Тому цього року ми знову майже не побачили релізів від "грандів". Зате вихід альбомів тих, хто на це наважився, особливо якщо це лонгплей, прирівнюється до особливого подвигу.
Музичний оглядач Суспільне Культура Олексій Бондаренко зібрав 10 платівок від українських музикантів, які, на його думку, не можна пропускати за цей рік.
Курган і Агрегат – Зембонджу
Курган і Агрегат із маргінальних мемних артистів з ютубу перетворилися на головний хіп-хоп гурт країни. Раміль, Аміль і Женя після експериментів із клубною музикою та успішного альбому "С.Ш.Р." вирішили зайти на нову для себе територію та записали платівку без матюків (якщо бути точним, там рівно одне нецензурне слово). Такий крок – велика небезпека для гурту, який піднявся з андеграунду та всією свою творчістю випромінює чи то контркультурність, чи то постмодернізм.
"Зембонджу" одразу вражає якісними аранжуваннями. "Кургани" ніколи не робили ставку безпосередньо на музику, це абсолютно текстоцентричний гурт. Але з кожною новою платівкою вони все вище задають планку і собі, і ринкові. У той час, як сучасний хіп-хоп тяжіє до примітивізму в "мінусах", на "Зембонджу" можна заслухатися одними тільки гітарами.
Текстово гурт теж тримає заданий собою ж рівень. Кожна пісня змушує якщо не розсміятися, то принаймні посміхнутися. Водночас функція цих треків не зводиться виключно до гумористичної. Ну а головний хіт – "Ретузіки" разом із LATEXFAUNA – нарешті засвідчив союз між двома головними популяризаторами суржику на українській попсцені.
Один в Каное – Один в Каное
"Один в каное" – гурт-феномен. Все, що вони роблять, іде проти шоубізнесових правил, які склалися в Україні. Попри це їм вдається з кожним роком ставати все популярнішими.
У 2021 вони випустили свій другий повноформатний альбом. Дійсно довгоочікуваний, бо розмови про нього йшли кілька років. Випустили цілком раптово, без попередження і навіть назви.
На ньому вони зберегли головне, за що всім так полюбився цей гурт зі Львова – лаконічні аранжування, які підкреслюють витончену лірику Ірини Швайдак. Утім, головним хітом з платівки досі лишається "У мене немає дому", яка вийшла синглом два роки тому.
Roxolana - Ukraine is
Співачка Роксолана Сирота раніше грала кавери, пробувала писати власні пісні під псевдо ROKSIE (не дуже вдало) та брала участь у "Голосі країни" в команді Монатіка (доволі вдало).
Потім зникла з усіх радарів і повернулася з концептуальною ідеєю випустити альбом на вірші українських поетів. Перша пісня – на слова Ліни Костенко, а в кліпі знявся Анатолій Криволап. Під своє крило Роксолану взяв відомий український продюсер Юрій Нікітін, у якого після розпаду гурту "НеАнгели" основним проєктом зараз залишається KAZKA.
На альбомі також прозвучали тексти Юрія Іздрика, Івана Франка та Михайля Семенка. І попри те, що Roxolana очевидно мітить у гламурну тусовку та відвертий поп, це звучить цікаво, якісно і з повагою до авторів. Ukraine is важко назвати попмузикою нового покоління, але це та попмузика, яку хочеш чути по радіо, така, якої хочеш, щоб ставало більше.
Христина Соловій – Rosa Ventorum I, Rosa Ventorum II
Лемківська принцеса Христина Соловій все далі відходить від образу невинної дівчинки періоду першого альбому та все активніше шукає своє звучання. Співачка теж пішла шляхом концептуальності – її новий альбом розбитий на чотири мініальбоми, кожен із яких відповідає певній порі року.
Не можна сказати, що між Rosa Ventorum I і Rosa Ventorum II величезна стилістична різниця. Але Христина все ближче до розуміння, що ж саме вона хоче грати. Бо між грайливою "Коала" та ліричною "До краю" більше спільного, ніж між музикою Соловій періоду "Жива вода" і "Любий друг".
Єдине, чого на цих двох альбомах немає, – це стовідсоткового хіта. Власне, це теж своєрідний виклик як для попспівачки. Але тут пані Соловій змогла відігратися на стороні й записала хітову по всіх параметрах "Таксі" разом із Kalush.
Tember Blanche – Тут немає нікого, окрім нас
Індіпоп-дует з Києва ризикує стати одним з найбільших відкриттів в українській музиці в наступні роки. Нарешті й у нас з'явилася зірка, перший сплеск популярності якої відбувся у "Тік-Тоці" (про вплив "Тік-Тока" на світову музику я писав у матеріалі про Греммі). Там завірусилися "Вечорниці", а гурт не розгубився і записав вслід альбом, який хочеться слухати й переслуховувати.
На руку дуету грає ще й напрочуд романтична передісторія. Влад Лагода був простим вуличним музикантом. Саша Ганапольська почула його і запропонувала заспівати разом. Тепер вони пара не тільки в музиці, а й в житті. А "Тут немає нікого, окрім нас" засвідчує прихід в Україні американського тренду на акустичний інді-фолк із жіночим вокалом.
ONUKA – Kolir
Попередній повноформатний альбом Ната Жижченко випустила три роки тому – доволі довго як для артистки, яка весь цей час перебуває у статусі трендової і актуальної. Але якщо "Mozaїка" радше засвідчували період творчої кризи і пошуку нового звучання, то Kolir – це видатна робота по всіх параметрах.
На новій платівці ONUKA звучить потужно, яскраво та концептуально вивірено. Ще більше це відчуття підсилює нова жива програма, яка за атмосферою нагадує виступи Woodkid на джазових фестивалях. Певне, цього року не було жодної платівки, яка могла б зрівнятися з цією за рівнем продакшну, концептуальності та професійності всього зробленого.
Ще й з прекрасним бонусом у вигляді колаборації з "ДахаБраха", з якими ONUKA вже цілком може на рівних ділити сцену на міжнародних фестивалях.
Стас Корольов – О_х
Після розпаду дуету YUKO шляхи його учасників спрямувалися в зовсім інші боки. Юля Юріна намагається епатувати тверк-попом російською мовою. А Стас Корольов випустив альбом, який легше назвати артоб'єктом, ніж музичною платівкою.
О_х схожий на розтягнутий сеанс у психотерапевта. Стас ніби висповідається перед слухачем – ділиться історіями, які травмували його в дитинстві, розповідає про те, як був аб'юзером, роздумує про вплив наркотиків та вголос проговорює свою політичну позицію. Цей альбом важко слухати морально, але мистецтво й не має бути комфортним.
Такі альбоми, як О_х, можна записати до авангарду в популярній (в найширшому значенні цього слова) музиці. Вони критично необхідні для розвитку індустрії і музичної думки, але навряд матимуть великий успіх у широкої аудиторії.
