Охоплені полум'ям обрії, міста під скляними куполами й діти, яких замість батьків вкладають спати роботи-няньки, ніби повертають до знайомих сюжетів. Усі ці образи перегукуються з тими самими екологічними та антиутопічними тривогами, які Хаяо Міядзакі закладав у свої роботи ще чотири десятиліття тому.
Суспільне Культура разом з «Артхаус Трафік» розповідає про анімаційний фільм «Арко» та натхнення Міядзакі.
В український прокат 13 серпня виходить французький анімаційний проєкт «Арко. Мандрівка крізь час» режисера Юґо Б'єнвеню. Картина відзначилася в Каннах, здобула головну нагороду в Аннесі, взяла премію Європейської кіноакадемії та увійшла до списку номінантів на «Оскар», «Золотий глобус» і BAFTA. За фестивальними нагородами й ім'ям Наталі Портман ховається камерна 2D-анімація про те, яким може стати світ, якщо людство не змінить свого ставлення до природи.
За сюжетом, у 2075 році Земля потерпає від кліматичних змін: довкілля гине від пожеж і штормів, люди ховаються в ізольованих куполах, а виховання дітей повністю довірили штучному інтелекту. Життя дівчинки Ірис змінюється після появи Арко — хлопчика в яскравому плащі, який прибув із 2932 року, де людство живе на небесних платформах у гармонії з природою та користується технологією подорожей у часі.
Світ 2075 року багато в чому нагадує світ «Навсікаї з Долини Вітрів» та «Принцеси Мононоке». У своїх фільмах Хаяо Міядзакі не раз показував, до чого призводить ставлення до природи як до нескінченного ресурсу — згарища Залізного містечка чи отруйного Забрудненого моря. У Б'єнвеню ця катастрофа матеріалізується в лісових пожежах довкола будинку Ірис.
Втім, далі Б'єнвеню пропонує зовсім інший погляд. Якщо Міядзакі протиставляв індустріальну експансію розгніваній стихії, що чинить опір через духів чи отруйну флору, то в «Арко» довкілля залишається мовчазним і беззахисним перед вогнем. По-різному режисери бачать і можливий вихід із цієї кризи. Японський майстер часто звертався до анімізму та ностальгії за доіндустріальною добою. Натомість Б'єнвеню звертається до ідей соларпанку: світ 2932 року пропонує модель майбутнього, де технології функціонують у симбіозі з екосистемою, а не пригнічують її.
Навіть спосіб, у який намальовано стрічку, працює на цю ідею. Автори свідомо відмовилися від тривимірної комп'ютерної графіки на користь традиційного малювання. Завдяки цьому стрічка мимоволі нагадує роботи Studio Ghibli, де якість рукотворного штриха залишається принциповою позицією. Сам Б'єнвеню пояснював цей вибір тим, що саме 2D-техніка дає змогу передати органічність довкілля.
Візуально фільм спирається на естетику французьких коміксів Жана Жиро (Мьобіуса) та Рене Лалу, поєднуючи канони дитячої казки з елементами фантастики 1970-х років. Атмосферу доповнює й звуковий дизайн від володаря «Оскара» Ніколя Бекера («Звук металу», «Прибуття»), підсилюючи це сприйняття: шурхіт листя, тріскіт вогню чи пориви вітру змушують гостріше відчути різницю між ізольованими приміщеннями та зовнішнім середовищем.
Критики звернули увагу не лише на стиль стрічки, а й на те, як вона говорить із глядацтвом про складні теми. Видання The New York Times порівняло «Арко» з роботами Studio Ghibli та «Інтерстелларом», а Empire звернуло увагу на опрацювання складних тем у форматі сімейної анімації. Оглядачі Little White Lies виділили ключову відмінність від робіт Міядзакі: замість туги за втраченим минулим французька стрічка фокусується на можливості перебудувати майбутнє через відновлення зв'язку з довкіллям. «Арко. Мандрівка крізь час» ховає розмову про кліматичну кризу та відповідальність людини за природу всередині фантастичної історії про подорожі в часі.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
