Згенеровано з допомогою ШІ
Нещодавно інді-виконавиця Renie Cares (стилізовано як renie cares, Ірина Панчук) презентувала концептуальний мініальбом "Агнець", створений під час музичного "Кемпу 4.0" від платформи "На її основі". До релізу увійшли п’ять треків, кожен із яких показує різні сторони однієї людини, яка намагається зрозуміти себе.
"Агнець" досліджує внутрішню боротьбу між вразливістю та жорстокістю, а також пошук балансу між цими сторонами.
Ірина Панчук розповіла ведучому Віктору Дяченку в ефірі шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь про новий мініальбом "Агнець", пошук себе між крайнощами, терапію та сумніви щодо майбутнього власного проєкту. Також у розмові — чому в кожній із п'яти пісень можна знайти окремий гріх, як змінилася артистка після образу "загадкової поетеси", навіщо сьогодні випускати концептуальний реліз у час коротких треків і чому одна з пісень альбому щоразу доводить її до сліз.
Редакторка текстової версії Олена Кірста.
Розкажи, про мініальбом "Агнець". Який головний концепт ти в нього зашивала?
Мініальбом про те, що ти ніколи не знаєш, чи ти ягня, чи вовк. Про те, чи ти хижак, чи жертва, дуже свідома людина, чи ти наївна маленька істота, яка нічого насправді не розуміє, скільки б книжок не прочитала.
Я постійно перебуваю в цьому стані, де я не можу знайти балансу. І взагалі іноді мені здається, що в багатьох піснях пишуть: "ой, я такий бідний-нещасний", "аб'юзивні стосунки", "мене аб'юзять".
Я, наприклад, у цьому мініальбомі, навпаки, відкрила в собі таку штучку, що іноді насправді по життю і я була не свята, трошечки, можливо, навіть аб'юзерка. Про це пісня "Хлопчик", "Комсі комса" теж трошки. Тому це постійний баланс і нерозуміння, хто ти, де ти, але, зрештою, в кінці цього альбому ми приходимо до того, що і ягня, і вовк сідають разом у пісочницю, як маленькі діти, і розуміють, що я і є і ягня, і вовк, і всі ці сутності — вони про мене, і з цим треба навчитися уживатися.
Зараз насправді епоха синглів, якогось швидкого контенту. Артисти часто бояться великих форм. Як взагалі з'явилася ідея зробити саме цілісний мініальбом, а не випускати треки окремо?
Насправді за хронометражем кожна пісня доволі коротка. Сталося так, тому що я з'їздила на кемп "На її основі", і ми за п'ять днів написали п'ять пісень, тому було вирішено випустити це все мініальбомом. Власне, прослухавши всі ці п'ять пісень, я побачила, що вони концептуально сходяться теж, бо в кожній пісні можна знайти якийсь один грішок, прописаний у Біблії. Тому він саме і називається "Агнець", бо це ніби жертовна тваринка, яка бере на себе гріх світу. Взагалі це Іван Хреститель про Ісуса сказав, але в цьому мініальбомі немає нічого про Ісуса.
Ти кажеш, що цей реліз про людей, які перебувають у пошуку. Якщо вже оцінювати себе зараз, ти себе знайшла? Хто ти в цій музичній історії?
Я себе знайшла на тому, що я просто маленька людинка, і я впливаю на те, на що я можу впливати в цьому житті. І мені пісня "Пісок" дуже-дуже про це: якщо її послухати, одразу відчувається, що це навіть не я написала цю пісню, а моя внутрішня дитина, бо там про те, що люди — милі, маленькі істоти, і що мені найбільше відкрила терапія. Ця пісня натхнена саме оцим інсайтом — що кожна людина в кожен момент свого життя робить найкраще, що вона може зробити зі свого досвіду і зі свого контексту, в якому вона перебуває. Це мене просто до сліз розчулює, і про це пісня "Пісок".
Навіть зараз про це говорю, і мені хочеться плакати, бо люди насправді такі милі і якісь трошки бідові, мені їх і шкода, і я ними захоплююсь — про це мініальбом. Я теж така ж людина, і тому я до себе теж такі самі емоції відчуваю.
Ти казала, що в кожній пісні закладено по кілька глибоких тем. Це більше твої особисті переживання й досвід чи все-таки спостереження, які ти переосмислюєш у творчості?
По-різному. Наприклад, у "Несповідимих шляхах" є такі слова: "Варто би встати і просто хоч кудись піти". Це така теза, яка мені взагалі допомагає щодня справлятися.
Бо коли просто немає сил нічого робити, я змушую себе встати й просто вийти, подивитися надвір, випити кави, що-небудь. І це дуже сильно допомагає, бо одне за одне: когось зустрінеш, десь хтось напише, ти відпишеш — вже оцей потік продовжується, і це чудово.
І про це пісня "Несповідимі шляхи" — про те, що не треба чекати, поки тобі хтось скаже, що робити, просто вставай і роби хоча б щось, все інше підтягнеться. А якщо говорити про "Же ву", — там уже більше спостереження за таким світським життям, воно взагалі натхнене аристократичною такою естетикою.
Артисти часто пишуть про те, що болить, — ти вже натякнула про терапію, про те, що цей шлях ніби пройдений. Тобі ця тема пошуку досі болить? І чому? Що її стригернуло?
Її стригернуло те, що я взагалі думала: закривати проєкт чи продовжувати його робити, — я не розуміла, чи мені це актуально, чи дійсно це те, чого я хочу. Я насправді й досі про це думаю. Це постійний процес, який ніколи не закінчується. Але поки робиться, то хай воно робиться.
Приміткою нашим слухачам маю сказати, що був інді-гурт Renie Cares, а тепер це вже як сольний проєкт. Розширюватися знову до гурта немає амбіцій?
Та є гурт, просто тепер воно дуже по-іншому працює. Тепер це абсолютно інший організм: дуже багато людей, більше людей насправді зараз залучені, ніж було до цього. Але це і круто. В мені от якраз кемп розкрив оцю чакру співпраць, і у мене тепер, наприклад, не один саундпродюсер, а два, і вони одразу вдвох працюють — це розширює кругозір, можливості тощо.
Так само в гурті — набагато більше людей, різні музиканти, хтось приходить, щось додає своє, щось, навпаки, віднімає. І це дуже слушні завжди зауваження, тому ось так.
Цей альбом виходить саме зараз, у такий дуже непростий час. Що саме в Ірині Панчук змінилося від моменту попередніх релізів? Від яких ілюзій або, можливо, звичок ти відмовилася під час створення цієї платівки?
Я, напевно, просто відійшла загально від свого образу, навіяного моїм попереднім мініальбомом "чужодальної принцеси", що я вся така загадкова поетеса — от, розумійте мене хто як хоче. Я тепер стала більш відкрита і більш людяна, мені здається. Тому якимось дивним чином трошечки екстравертності поселилося в моєму серці, хоча, може, так і не здається. Я просто стала приземленіша, напевно. І це мене дуже сильно тішить.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
