Згенеровано з допомогою ШІ
Нещодавно видавництво "Віхола" анонсувало нову книгу — це збірка критичних текстів Михайлини Коцюбинської з передмовою Євгенія Стасіневича, що увійде до серії "Недочитані тексти". Раніше у цій серії вийшли літературно-критичні тексти Лавріненка, Шевельова та Петрова.
Про те, в чому особливість цієї серії та чому обрали тексти літературних критиків XX століття, розповідають співзасновниця "Віхоли" Наталя Шнир та артдиректорка видавництва Вікторія Шелест.
У чому особливість цієї серії та як виникла ідея? Чим вона відрізняється від іншої — "Неканонічний канон"?
"Неканонічний канон" був покликаний познайомити читача із художніми текстами українських письменників та письменниць – як незнаних, так і доволі відомих. Загальний задум був у тому, аби пояснити ці тексти, показати контекст, в якому творили ці автори, дати можливість побачити ширшу картинку, аніж просто сюжет. Власне для цього серія і супроводжується післямовами від українських літературних критиків та критикинь.
"Недочитані тексти" – трішки про інше. Ця серія знайомить нас з інтелектуалами своєї доби, людьми, які також формували свою епоху та середовище, але є менш відомими власне як автори.
Так, вони писали есеї, розвідки, спогади, але це ті жанри, які традиційно трішки менш помітні, аніж художні тексти. Тож тут склалася така ситуація, що ми знаємо персоналії, але не дуже добре орієнтуємося в тому, про що вони писали, які позиції відстоювали й чому. Тому ідея була передусім у тому, аби відкрити їх для читача саме з цього боку, а заодно і показати, як ті думки, якими вони ділилися майже століття тому, є актуальними для нас теперішніх.
Цю серію розпочала книжка Шевельова – одного з найбільш важливих літературних критиків. Які відгуки вона отримала та чи знайшла свою аудиторію?
Наразі продаємо третій тираж Шевельова, тож можу сказати, що свою нішу та свого читача серія і ця книжка зокрема знайшли. Це частково аудиторія тих, хто читає українську класику, нашу серію зокрема, а також тих, хто цікавиться історією.
Але, звісно, не буду лукавити, аудиторія цієї серії все ж залишається вужчою, аніж аудиторія "Неканону", до прикладу.
Як ви обираєте авторів та тексти у цю серію? У неї вже увійшли тексти Лавріненка, Шевельова, Петрова. Які автори будуть наступними?
Добором текстів займається упорядник серії літературний критик Євгеній Стасіневич. Це наш спільний проєкт від самого початку. Власне, і авторів пропонує також він, але тут ми вже разом із ним намагаємося обрати тих, хто зрезонує саме зараз і чиї тексти відгукнуться в цей момент.
Наступних авторів наразі оголосити не можемо, тому слідкуйте за анонсами. Натомість можу сказати, що ми із Євгенієм готуємо ще один спільний проєкт, також пов'язаний із нашими класиками.
Не можу не поставити питання про видимість. Перші три книги — це книги авторів-чоловіків. Коцюбинська — наразі єдина жінка-авторка. З одного боку, її не можна назвати невидимою, адже вона була надзвичайно активною та яскравою особистістю. Однак чи можна сказати, що в критичному полі це питання видимості жінок-авторок досі гостро актуальне і постаті, навіть тих, хто у свій час були активними, забуваються?
Так, вона дуже яскрава жінка, але поза тим назагал все-таки радше невидима, аніж навпаки. Вона весь час залишалася наче трішки за кадром. І це, на жаль, проблема багатьох авторок.
Я сама насправді дуже багато нового дізналася про Михайлину з передмови Євгенія, і мені дуже прикро, що вона попри все те, що зробила, залишається менш відомою, ніж її друзі та колеги. Тобто це вона та людина, яка була готова на прем'єрі "Тіней забутих предків" оголосити протест, але лише через малу дитину вдома її відмовили. І незважаючи на це, вона була серед тих, хто на заклик Чорновола піднялися після слів "Хто проти тиранії, хай встане!". За це жінка поплатилася усім — правом на кар'єру зокрема.
Але навіть попри усе оце вона продовжувала свою роботу, продовжувала листування з тими, хто був на засланні — зі Стусом, наприклад. Вона берегла цю спільноту, спогади про неї всіма силами.
Як працювати з маловідомими текстами? Йдеться передусім про промоцію їхнього читання та контекст, у якому вони знов постають.
Найперше — це знайомити з персоналіями. Пояснювати, ким вони були, що робили, як працювали. Самими текстами в цьому випадку важко досягти потрібної мети.
Як загалом перечитувати літературознавчі та критичні тексти сьогодні? Для кого та про що вони промовляють?
А оце власне і був наш із Євгенієм задум. Він добирав саме ті тексти, які резонують із нашою реальністю. Тому коли ви читатимете ці есеї, спогади зараз, у вас не буде відчуття, наче вони з іншого часу. Вони дають можливість більшої перспективи, можливість подивитися на наші теперішні проблеми з відстані десятків років.
Що найскладніше в роботі з такими текстами?
Пошук правовласників та гарних фотографій для обкладинок.
Розкажіть про дизайн: хто його автор та як він відповідає концепції серії?
Над дизайном серії працювала Тетяна Омельченко. Коли ми починали, то знали лише перші кілька книжок і не розуміли, в якому порядку виходитимуть наступні. Тому хотілося створити максимально гнучку систему, яка могла б рости разом із серією і не залежала від кількості чи послідовності видань.
Також було важливо показати особистість кожного автора та тематику книжки. Ми свідомо обрали яскраву палітру, щоб серія була помітною, а кольори не є випадковими — кожен із них так чи інакше пов'язаний із назвою або настроєм конкретної збірки.
Мені подобається, що в підсумку вийшла серія, яка водночас виглядає цілісною, але не одноманітною: ти бачиш, що це одна колекція, та кожна книжка має власний голос.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
