Суспільне Культура пропонує добірку нових виставок українського мистецтва, які можна відвідати у травні в Києві, Львові, Полтаві, Харкові, Любліні та Венеції. Деякі з них відкрилися раніше, але їх все ще можна буде побачити в останній місяць весни.
"Абракадабра"
Де: Національний музей імені Андрея Шептицького, проспект Свободи, 20, Львів
Коли: до 7 червня, понеділок — неділя, з 10:00 до 19:00
Кураторки виставки: Марія Ланько і Лізавета Герман
Персональна виставка Павла Макова прив'язана до святкування 770-річчя Львова. В експозиції вперше представлений повний цикл робіт "Абракадабра", над якими митець працював із 2014 по 2025 рік. Завершення проєкту увінчалося у звичний для художника спосіб — презентацією однойменного артбуку.
У продемонстрованих роботах розкриваються головні теми для усієї практики Макова – місто, яке тут поступово деконструюється, і місце, що порожніє. Для виставки у Львові художник створив нову роботу безпосередньо в просторі музею: це відтворена бінарним кодом цитата з роману Італо Кальвіно "Міста незримі".
"Цей проєкт про зміни в добу непевності, яким годі дати визначення словами, але можна принаймні спробувати наблизитися через художню метафору. Назву циклу художник тлумачить як «щось, що не має пояснення та суперечить здоровому глузду, щось абсолютно несумісне з повсякденним життям»", — розповідають кураторки Марія Ланько і Лізавета Герман.
"Це небо про мене нічого не знало […] Відбиток нігтя"
Де: галерея "Лабіринт", ulica ksiądza Jerzego Popiełuszki, 5, Люблін (Польща)
Коли: до 28 червня, вівторок — неділя з 12:00 до 19:00
Кураторка: Катерина Яковленко
Назва проєкту є віршем Станіслава Туріни — "Це небо про мене нічого не знало, або Декілька ідей в натуральну величину для виставки, або Між землею і землею, або Ця виставка нічого мені не дала, або Замість поганої сповіді, або Це не сни це мистецтво в залі, або Відбиток нігтя". На думку кураторки, вона підкреслює побутове, показуючи вплив війни на нюанси повсякденного та професійного життя митця.
Виставка продовжує експеримент, що художник розпочав у Києві у 2024 році виставкою "Кілька кілограмів виставок". Тоді Туріна представив шість почергових експозицій, у яких реалізував давно задумані ідеї. Нинішній проєкт також має цей лабораторний характер: представлені "архівні "твори й нові роботи, створені під час війни, вперше демонструються разом. Деякі твори говорять про війну прямо — це зображення вирв і тема втрати, інші — майже невидимі жести.
Hoc est corpus meum
Де: галерея "Лабіринт", ulica ksiądza Jerzego Popiełuszki, 5, Люблін (Польща)
Коли: до 31 травня, вівторок — неділя з 12:00 до 19:00
Куратор: Павел Корбус
Виставка поєднує роботи Павла Ковача, створені до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, з тим, що реалізувалися вже під час його служби у війську. Нині митець працює з матеріалами, безпосередньо пов'язаними з фронтом: артефактами, документами та предметами, що належать загиблим, пораненим та зниклим безвісти.
Назва виставки перекладається з латини як "Це моє тіло". Це слова, які Ісус сказав на Таємній вечері під час євхаристії, а у масовій культурі фраза сприймається радше як магічне заклинання. Тож проєкт порушує питання про агентність мови та образу.
Експозиція балансує між документалістикою та символізмом: через природні матеріали (землю, сіль, віск) досліджується пам'ять, а перформанси розкривають досвід автора як художника і солдата. Виставка стає архівом-меморіалом, де буденні речі фіксують трагедію та втрати.
"Вавилон. Точка перетину"
Де: PEN Ukraine, вулиця Лук’янівська, 14а, Київ
Коли: з 1 травня по 19 червня
Проєкт представляє фотографічний спадок двох акторів театру "Вавилон" і полеглих військовослужбовців — Антона Прасоленка та Ярослава Савченка. Експозиція об'єднує світлини, зроблені ними у цивільному житті до 2022 року, а також кадри, зафіксовані безпосередньо під час служби.
Концептуальною основою виставки є метафора Вавилона — простору перетину різних ідентичностей та символу амбітної, але трагічно незавершеної справи життя. Театр став точкою єднання для двох друзів, і цей міцний зв'язок вони перенесли на війну, де виникли нові перетини з побратимами.
Антон Прасоленко (1999–2023) — актор, мультиінструменталіст, аеророзвідник. Помер 30 березня 2023 року від поранень, отриманих на Бахмутському напрямку.
Ярослав Савченко (2001–2023) — актор, історик, згодом солдат мінометного взводу (в/ч А7376). Загинув на Донеччині 28 квітня 2023 року, рятуючи побратима. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
"Хребетні"
Де: Garage33 Gallery-Shelter, вулиця Ризька, 73А, Київ
Коли: до 24 травня, субота — неділя з 11:00 до 16:00
Кураторка: Марія Куликівська-Гуцаленко-Білокінь
Соло-виставка кримськотатарської мисткині Ренати Асанової постає з досвіду переміщення, втрати та неможливості повернення до попередньої форми й водночас говорить про невпинне мутування задля продовження існування. Йдеться про стан, у якому життя вже не може бути тим, чим було, але не може і зупинитися, і тому продовжує рости, навіть якщо ця форма більше не впізнається як життя.
Центральними експонатами проєкту є керамічні об'єкти, що фіксують стан організму, який більше не витримує, але продовжує існувати. Поруч з ними текстильні структури — кокони, шатра, тимчасові укриття, що уособлюють проживання досвіду дому.
Sacrum
Де: Mistrika, вулиця Набережно-Хрещатицька, 15, Київ
Коли: орієнтовно до 17 травня, середа — неділя з 12:00 до 19:00
На виставці представлено доробок Олександра Сухоліта за останні 30 років: скульптури, барельєфи, живописні та графічні роботи. Більшість із них раніше ніколи не виставляли. У цих роботах чітко простежується, як творчість Сухоліта стоїть осторонь швидкоплинних трендів, зосереджуючись на дослідженні позачасових тем, як-от духовний досвід, віра, цінності, сакральність.
"Виставка до дня міста. Музей реальності"
Де: Львівський муніципальний мистецький центр, вулиця Стефаника, 11, Львів
Коли: з 2 по 28 травня, щодня з 10:00 до 21:00
Кураторська група: Віта Котик, Олександр Кучицький
В умовах повномасштабної війни поняття тилу стає відносним. Хоча небезпека охоплює всю країну, для військових контраст із мирними містами залишається разючим. Тил сьогодні — це простір, де попри постійні загрози продовжується життя.
Цю нову норму досліджує "Виставка до дня міста. Музей реальності". Її назва концептуально відсилає до традиційних експозицій "підсумків року", проте зараз вона фіксує оновлені практики взаємодії суспільства та міста, створюючи своєрідний зріз нашої нової реальності. Проєкт пропонує поглянути на тил як на мережу практик солідарності. В експозиції зібрано мистецькі роботи, що фіксують нашу змінену буденність: волонтерство, меморіалізацію, роботу з людьми з інвалідністю та внутрішньо переміщеними особами, трансформацію міського простору, процеси реабілітації.
Учасники й учасниці: Ганна Гак, Жанна Кадирова, Павло Ковач, Софія Козлова, Ольга Кузюра, Сергій Майдуков, Ярема Малащук і Роман Хімей, Віталій Матухно, Ситуаційні клумби, Станіслав Туріна, Максим Ходак.
Canicula
Де: Complesso dell’Ospedaletto, Barbaria delle, Barbaria de le Tole, 6691, Венеція
Коли: з 6 травня по 22 листопада
Куратори: Алессандро Работтіні та Леонардо Бігацці
Canicula — це групова кінематографічна виставка в межах 61-ї Венеційської бієнале, що завершує "Трилогію невизначеностей" від Fondazione In Between Art Film. Якщо попередні проєкти досліджували брак світла (Penumbra, 2022) і дезорієнтацію (Nebula, 2024), то фінальна частина фокусується на його надлишку — сліпучому випромінюванні та екстремальній спеці (Canicula). Вісім нових site-specific-відеоінсталяцій розглядають ці явища як метафору сучасного колапсу: інформаційне перенасичення, політичний тиск і кліматична криза створюють умови, де наш зір стає ненадійним, а сприйняття реальності — викривленим.
Серед учасників події український дует — Роман Хімей і Ярема Малащук. А також Лоуренс Абу Хамдан (Йорданія), Массімо Д'Анольфі та Мартіни Паренті (Італія), Яніс Раф (Греція), П. Стафф (Велика Британія), Ван Туо (Китай), Юйянь Ван (Китай) та Мая Ватанабе (Перу).
Still Joy — From Ukraine Into the World ("Тиха тривка радість")
Де: Palazzo Contarini Polignac, Sestiere Dorsoduro, 874, Венеція
Коли: з 9 травня по 1 серпня
Куратори: Бйорн Гельдгоф, Олександра Погребняк
Виставка відбувається в межах офіційної паралельної програми 61-ї Міжнародної мистецької виставки La Biennale di Venezia.
Проєкт акумулює практики українських і міжнародних митців, досліджуючи радість як вітальну силу та свідомий прояв людяності. Концептуальною основою експозиції стали документальні свідчення, зібрані ветераном морської піхоти Глібом Стрижком, який пройшов російський полон. У просторі виставки ці оповіді матеріалізуються, перетворюючись на скульптурні елементи та вплітаючи фрагменти реальності у художній наратив.
Експозиція розпочинається з фіксації довоєнних і воєнних станів: зафільмовані Яремою Малащуком і Романом Хімеєм київські рейви, іделічний пейзаж Катерини Алійник, відеоесе Пьотра Армяновського, що поєднує реалії війни та сни, які бачило українське місто Маріуполь, та створені з цукерок просторові інтервенції Сімон Пост. Далі фокус зміщується на досвід вимушеного переміщення та турботи у діалозі робіт Ашфіки Рахман і Жанни Кадирової. Наступний блок присвячений крихкості особистої пам'яті та ідентичності через відео Ґабріель Ґолаят, стрічку Тасіти Дін та аудіоінсталяцію Джанет Кардіфф і Джорджа Б'юреса Міллера. Завершується проєкт рефлексією над темами ландшафту і тіла — від тату-салону Алевтини Кахідзе до монументального "тихого рейву" Нікіти Кадана.
Серед учасників та учасниць: Катерина Алійник (Україна), Пьотр Армяновський (Україна), Джанет Кардіфф і Джордж Б'юрес Міллер (Канада), Жуліан Шар'єр (Швейцарія), Тасіта Дін (Велика Британія), Раян Ґандер (Велика Британія), Ґабріель Ґолаят (ПАР), Нікіта Кадан (Україна), Жанна Кадирова (Україна), Алевтина Кахідзе (Україна), Роман Хімей та Ярема Малащук (Україна), Павло Ковач (Україна), Богдана Косміна (Україна), Катя Лесів (Україна), Катерина Лисовенко (Україна), Сімоне Пост (Нідерланди), Ашфіка Рахман (Бангладеш), Деніел Тернер (США), Альваро Урбано (Іспанія), Леся Васильченко (Україна), Олексій Сай та Юрій Грузінов (Україна).
"Першоелементи"
Де: вулиця Соборності 26/14, Полтава
Коли: до 15 травня, середа — п’ятниця з 16:00 до 20:00, субота — неділя з 12:00 до 20:00
Проєкт учасників ініціативи Instytut Avtomatyky — Максима Мазура, Андрія Підлісного, Ніки Шумейко – фокусується на фундаментальних складових мистецтва: матеріалі, просторі, часі та досвіді.
Експозиція тимчасово освоює локацію, що очікує на реконструкцію. Така інтервенція є критичною реакцією на дефіцит артінфраструктури та органічним продовженням практики групи, відомої розбудовою спільноти в Київському інституті автоматики. Сам простір стає повноцінним учасником експозиції, де митці працюють із контрастними фактурами — від бетону до тканини.
Solo Residence: Олексій Мінько
Де: Thesteinstudio, вулиця Лютеранська, 6, Київ
Коли: травень, четвер — неділя з 11:00 до 19:00
Кураторка: Катя Лібкінд
Протягом місячної резиденції у Thesteinstudio Олексій Мінько досліджуватиме конфлікт між індивідуальними бажаннями та бажаннями держави й суспільства в умовах війни. У фокусі його уваги — напруга між насолодою та провиною. Працюючи з категоріями сорому і безсоромності, автор намагається концептуалізувати власне розуміння свободи, свідомо артикулюючи свої привілеї, завдяки яким він уникає відповідальності.
Олексій Мінько — митець і арткритик, який працює з відео, текстами, context-specific- та автофікшен-перформансами. Він має освіту актора театру ляльок, а навесні 2026 року захищатиме ступінь магістра філософії в Києві. Учасник низки міжнародних і українських резиденцій та виставок, а також учасник The Musical Collective, дослідницької групи Occupational Formations: Infrastructures of the Seen and Unseen та дуету The Schmidts.
"Захищені"
Де: Dymchuk Gallery, вулиця Ярославська, 21, Київ
Коли: з 28 травня по 28 червня, середа — неділя з 12:00 до 19:00
У межах персонального проєкту Галини Андрусенко експонуватимуться графіка, живопис, відео та інсталяція мисткині.
Графічна серія, що дала назву виставці, фіксує вимушене переозначення українських монументів. Скульптури, сховані під захисними матеріалами від імовірних обстрілів, формують новий візуальний наратив у містах: тепер замість пам'ятників видатним діячам посеред міст стоять об'єкти сучасного мистецтва. Проте цей новий візуальний код насамперед є не художнім жестом, а вимушеним втручанням через війну.
"Збірка Стікерів"
Де: галерея "Без назви", книгарня "Збірка", вулиця Рейтарська, 17, Київ
Коли: з 16 до 31 травня, понеділок — неділя з 11:00 до 21:00
Проєкт позиціюється як перша в Україні попап-виставка, що досліджує міську стикер-культуру як форму живого мистецького висловлювання. Експозиція складається з двох блоків. Освітня частина розкриває засади стикерарту через буденні артефакти. Перформативна частина фокусується на створенні колективного об'єкта: протягом двох тижнів кожен охочий зможе додати свій стикер на загальний стенд.
На думку організаторів, експозиція має зафіксувати важливий зріз сьогодення: в умовах війни ця культура радикалізується, інтегрує мілітарі-естетику та змінює склад учасників. Мета проєкту — задокументувати ці трансформації та легітимізувати стикери в міському культурному полі.
"Григорій Гавриленко. Нове життя"
Де: Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, вулиця Терещенківська, 15–17, Київ
Коли: з 5 червня по серпень 2026 року, середа, п’ятниця, субота, неділя з 10:30 до 17:30, четвер з 12:00 до 19:30
Кураторка: Лізавета Герман
Оновлено: відкриття виставки перенесли на 5 червня, раніше воно було заплановане на 28 травня.
Виставка стане першою великою інституційною презентацією доробку митця з часів виставки у Національному художньому музеї України у 2007 році.
Назва відсилає до знакової серії ілюстрацій художника до Vita Nova Данте в українському перекладі. А також до можливого нового етапу дослідницького і глядацького інтересу до Гавриленка. Проєкт прагне по-новому осмислити присутність Григорія Гавриленка у мистецькому осередку Києва ХХ століття та актуалізувати відомості про персоналію.
В експозиції — близько 100 творів, серед яких живопис, графіка, лабораторні начерки та ілюстрації до знакових книжок, над якими працював Гавриленко. Це роботи з найбільшого приватного зібрання митця, що належить мистецтвознавцю та колекціонеру Едуарду Димшицу.
"Докази життя"
Де: Центр сучасного мистецтва "ЄрміловЦентр", майдан Свободи, 4, Харків
Коли: з 6 по 31 травня, вівторок — неділя з 12:00 до 19:00
Виставка Сергія Мельниченка об'єднує три проєкти фотографа, зазнімковані під час повномасштабного вторгнення: оптику тилової повсякденності — "Попід Дніпром", тілесну рефлексію травми — "Татуювання війни" та партисипативний архів із фронту, знятий самими військовими — "Плівки з передової". Через фотографії, відеоінсталяції та реальні артефакти автор збирає живий архів нашого сьогодення.
Сергій Мельниченко — український фотограф, куратор та освітянин, чия практика поєднує концептуальну, постановну та документальну фотографію. Розпочав працювати з фотографією у 2009 році, а у 2017 році став першим українським фотографом, відзначеним премією Leica Oskar Barnack Award Newcomer (Берлін). У 2018-му заснував школу концептуальної та артфотографії MYPH (Mykolaiv Young Photography). Автор 14 фотокниг. Роботи Мельниченка зберігаються в приватних і публічних колекціях Європи, Азії та США, а представлена на виставці серія "Татуювання війни" увійшла до постійної колекції Музею фотографічного мистецтва Кійосато (K*MoPA, Японія) та фонду Alexander Tutsek Stiftung у Мюнхені.
"Я — дерево. Євген Ройтман"
Де: проєктна зала музею-майстерні "АРВМ", вулиця Малопідвальна, 10Б, Київ
Коли: до 15 травня, середа — неділя з 12:00 до 19:00
Експозиція складається з робіт, що були створені у 1970-х роках у майстерні Ади Рибачук і Володимира Мельніченка. Євгейн Ройтман потрапив до простору творчого дуету під час того, як АРВМ працювали над Стіною Пам'яті на Байковому кладовищі.
Знайшовши тут простір формування і другий дім, митець створив живопис, який відображає його внутрішній стан. У цих роботах складний життєвий досвід зводиться до відчуття, яке можна виразити словами: "Я — дерево".
"Великий ханакубарський показ"
Де: Hinaus, вулиця Спаська, 9А, Київ
Коли: 8 травня з 18:30 по 20:30, 9–10 травня з 15:00 по 20:00
Кураторка: Інна Петренко
Під час виставки відбудеться лайв-демонстрація створення ханакубарі. Цей напрям сучасної ікебани базується на альтернативних методах формотворення: відмовляючись від штучних кріплень, автор вибудовує архітектоніку об'єкта виключно через фізичний баланс, напругу та внутрішню логіку самих матеріалів.
"Відомий невідомий Бедзір"
Де: Stedley Art Foundation, вулиця Богдана Хмельницького, 62Б, Київ
Коли: з 26 травня по 25 липня, вхід за попереднім записом
Експозиція репрезентує твори Павла Бедзіра, створені у 1960–1970-х роках, які підтверджують, що митець тяжів до експериментів у своїй практиці. Ключовою технікою тут стає фротаж: запозичивши оптику Макса Ернста, Бедзір переосмислює її через авторську роботу з матеріалом і текстурою, використовуючи азетний папір, тканини та створені власноруч фарбові суміші. Твори апелюють до природи нерукотворного образу, водночас підтримуючи свідомий діалог із західним модернізмом – зокрема, опартом Віктора Вазарелі.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
