Дедалі частіше в українських книгарнях зʼявляються полиці, заповнені книжками з мінімумом тексту. Комікси, манґа чи мальопис — усі вони розповідають історії за допомогою ілюстрацій. Але чим відрізняються? Наскільки мальопис — це література, а наскільки візуальне мистецтво?
Головна редакторка видавництва українських мальописів UA Comix Руслана Коропецька розповіла Суспільне Культура, наскільки давня традиція цих історій в Україні та яке майбутнє їх чекає.
Також засновник UA Comix Богдан Кордоба поділився тим, як "Видавництво 333" працює з текстами письменників-військових, а також чому важливо, щоб ці історії були почуті.
Що таке "мальопис"? Чому в Україні використовується саме цей термін і що він означає?
Мальописи, або ж мальовані історії — вид мистецтва, в якому синтезовані графічні та текстові елементи формують цілісний наратив. В українському контексті це українська мальована історія, створена українцями. Це якщо дуже коротко.
Якщо більш розлого, то ми детально описали термінологію та проблематику називання у книзі "Український мальопис: (не)розказана історія", бо термінологічне поле, як і в будь-якій іншій індустрії, має свої підводні камені.
Чим мальопис відрізняється від коміксів, манґи або графічних романів? Чи є між ними різниця, окрім мовної?
У кожній країні, де існують мальовані історії, є своя назва цього виду мистецтва. В англомовному світі це комікс, у франко-бельгійському — банд де сіне, в Японії — манґа і так далі. В Україні, відповідно, маємо своє слово на позначення мальованих історій — мальопис. Графічний роман радше вказує на жанр мальованої історії, а не на її походження.
Різниця між мальованими історіями різних країн полягає не стільки в мові видання, бо дуже часто воно може бути створене іншою мовою, скільки в унікальних особливостях твору. Найпростіший приклад — манґа: її легко відрізнити від американського коміксу неозброєним оком. Традиційно вона чорно-біла, читається справа наліво.
Оскільки мальована історія — це синтез малюнка і тексту, малюнок так само може вказувати на належність до якоїсь країни або ширше — школи. Український мальопис так само має свої властивості, непритаманні іншим мальованим історіям:
- Перше — це малюнок. У нас сильна школа митців та мисткинь, які дуже часто зверталися і продовжують звертатися до деревориту, лінориту, наївного мистецтва, іконопису та графіки.
- Друге — тематика і проблематика. У нас багато козаків, історії та міфології. Ми для себе пояснюємо це тим, що, оскільки ці теми довго були цензуровані спершу під владою імперій, а потім Радянського Союзу, мальописи на вимогу суспільного запиту намагалися заповнити ці прогалини. Чимало українських мальописців є визнаними у світі, і вони є взірцем дев'ятого виду мистецтва.
Наскільки мальопис — це література, а наскільки візуальне мистецтво? Як працює баланс між текстом і зображенням? Чи є у мальописах свої наративні особливості, яких немає у звичайній прозі?
"Комікс — не книжка!" — колись ми робили такі наліпки, щоб це твердження було всюди, не тільки можна.
Якщо серйозно, то окрім матеріальної конструкції практично ніщо не пов'язує мальописи з книгами. Це окремий вид мистецтва: точно так само, як окремо існують театр і кіно, хоч останнє і народилося з першого.
Література — текстовий медіум. У мальописі ж сам текст втрачає будь-який сенс. Живопис (чи будь-яке інше візуальне мистецтво) — статичне.
Натомість мальопис якраз вирізняється тим, що це послідовні зображення, що формують цілісний наратив. Текст тут працює як партнер малюнка. Якщо порівнювати процеси, то в мальопису набагато більше спільного з кіном чи анімацією, ніж із книжкою.
Що у створенні мальопису складніше: написати історію чи візуально її розповісти?
Найперше і найважливіше — це ідея. Без неї всі наступні процеси будуть прісними, а кінцевий продукт нецікавим. Тому ми завжди виокремлюємо автора ідеї в команді, що працювала над виданням.
Якщо є ідея, можна писати сценарій. Все, що можна прописати на етапі роботи з текстом, варто зробити там. Після сценарію — малюнок, а далі вже знайомі багатьом редакційні процеси.
Якщо сценарист і художник — різні люди, то важливо, щоб вони взаємодіяли між собою і "були на одній хвилі", інакше є ризики, що малюнок із текстом дисонуватиме. Якщо це одна людина, то послідовність процесів може відрізнятися, адже автор працює одночасно і в текстовій, і у візуальній площинах.
Писати не простіше, ніж малювати, і навпаки теж. Бо будь-яка хороша історія може бути зіпсована поганим малюнком. В обох професіях є свої плюси та мінуси, але якщо людина — фахівець у своїй справі, то все виходить добре.
Часто комікси (і мальописи) досі сприймають як "несерйозну" або суто дитячу форму. Чи змінилося це ставлення в Україні за останні роки?
Однозначно так! Порівняно з минулим, до мальописів ставляться геть інакше. Основна проблема — це існування Росії в будь-якому варіанті, бо найбільше шкодили українській індустрії мальованих історій якраз радянські упередження, а до того — імперська цензура. Чим більше ростиме ринок, тим більше витіснятимуться міфи та упередження, але попереду в нас багато роботи.
Українські мальописи останніми роками активно розвиваються. Чи можна говорити, що формується власна традиція? Як історія та культура впливають на сюжети мальописів?
Український мальопис розвивається, скільки існує, а це більше ніж сто років. Через те що у нас дуже багато втраченого і в історії, і в культурній спадщині, побутує міф, що український мальопис з'явився в 90-х, ну, може трішки раніше. Але у нас є тягла традиція, що починається від Шевченка, і попри все вона неперервна.
Культура не існує у вакуумі: вона завжди відображає актуальні суспільні зміни, тому на сторінках мальописів можна знайти історії на найрізноманітніші теми. Зараз, коли одне з основних завдань української культури — продовжувати говорити про російсько-українську війну, мальопис є одним з інструментів цієї комунікації.
Чи бачите ви інтерес до українських мальописів за кордоном?
З 2022 року ми багато часу приділяємо саме закордонній діяльності. Виставки, фестивалі, публічні події — всюди, де ми можемо бути голосом. Закордонна аудиторія шукає способів пізнати Україну. Там так само є низка стереотипів, які треба спростовувати: від пояснення, чому Україна — окрема країна, до переосмислення ролі видатних українців, які вважаються радянськими (читай: російськими).
Пізнавати країну можна по-різному: через кухню, кіно, музику, літературу і, очевидно, — так, через мальописи. Ми розповідаємо свої історії в документальній або художній формі, і вони знаходять свого читача.
Окремий напрям нашої роботи — це розповідання історій про стосунки між країнами в комікс-площині. Наприклад, як співпрацювали між собою митці сотню років тому, в яких часописах публікувалися, які були міжнародні редакції. Це дуже цікаво, і це невідомо ні з одного, ні з іншого боку. А коли в нас є це спільне минуле — ми можемо будувати спільне майбутнє.
Зараз триває передзамовлення на мальопис "Лис Микита". Чому ви вирішили звернутися саме до цього тексту Івана Франка?
Ідея зробити графічну адаптацію "Лиса Микити" з'явилася в Богдана Кордоби (засновник видавництва UA Comix — Ред.) досить давно. Якийсь час ми готувалися і зрештою почали працювати над цією історією.
"Лис Микита" — дуже недооцінений і як твір, і як персонаж. Знову-таки, через радянське спрощення і цензуру більшість із нас пам'ятає простеньку казочку, а не взірець всесвітнього епосу, яким він насправді є. І цей новий формат має на меті переосмислити історію і показати читачам справжнього дорослого лиса.
"Лис Микита" часто сприймається як дитяча казка, хоча оригінал Франка значно складніший. Як це відображено у графічній адаптації?
Проєкт "Лис Микита" ми реалізовуємо у співпраці з Домом Франка. Завдяки музею ми мали змогу опрацювати різні прижиттєві видання "Лиса Микити", проконсультуватися щодо того, який варіант обрати — бо видаємо історію ми з оригінальним правописом. Ми оглядали різні ілюстровані видання, і насправді постійно щось досліджуємо в цьому питанні.
Але візуальне втілення у нас не спирається на досвід попередників. Навпаки: художниця Людмила Самусь створила Лиса відмінним від того, який нам знайомий. І дорослість історії теж відображається в малюнку — тут є криваві сцени, бійки, кігті й інтриги, без спрощення.
Ми вже видали дві пісні у статусі передзамовлення й активно працюємо над наступними. Загалом очікуємо 10 випусків в серії.
Окрім UA Comix існує видавництво "Видавництво 333". Чому виникла потреба створити ще один видавничий проєкт?
Все сталося доволі органічно. У нас була чимала кількість запитів на видання книг наших друзів-ветеранів та чинних військових, тож я та Олександра Конопацька вирішили створити проєкт "333", де історії військових, ветеранів, волонтерів могли б побачити світ.
Серед перших ваших видань — збірки текстів від військових. Чому для вас важливо, щоб ці історії були почуті?
Видавництво створювалося з метою публікування видань від військових і причетних до війни. Чому це важливо? Тому що якщо ми не розкажемо свої історії про війну, це зробить хтось інший або ж ворог. Про нашу війну маємо говорити ми, українці, і так голосно та багато, як тільки здатні.
Скоро у "333" вийде збірка віршів від військового Федора Рудого "Позиція" та артбук від вже загиблого воїна Кота Характерника (Юрка Костишина). Як видавцю працювати з такими емоційно складними та важливими проєктами?
Я б, напевно, хотів сказати, що це важко, бо так і є, але все це сприймається як сьогодення: друзі йдуть у засвіти за те, у що вірили, і, боронячи нас із вами, залишають нам свої історії, якими ми можемо ділитися зі світом.
Щодо військових віршів, то на війні, де немає часу, мені здається, вірші — це найкраща форма розказати коротко-довгу історію, яка трапилася чи з тобою, чи з кимось справжнім, чи вигаданим, тому її видавати в кайф. Та й взагалі, усі видання "333" видавати у кайф — про це тут і зараз, навіть якщо це книга про постапокаліпсис чи фентезі.
*На момент запису цього коментаря видавництво вже отримало артбук Юрка Костишина "Абидобраніч" із друку.
Як ви бачите майбутнє українських мальописів? Чого чекати читачам від UA Comix та "333" до кінця 2026 року?
Звісно, на українські мальописи чекає світле майбутнє. Хотілося б бачити більше українських видань порівняно з перекладними. Бо чужий досвід — це добре, але розказувати свої історії значно важливіше.
Ми продовжуємо видавати історії про війну, нашу минувшину та альтернативні світи, де може статися що завгодно. Ми надалі будемо розказувати нерозказані історії, бо нам є чим пишатися. Зараз ми активно працюємо над продовженнями вже запущених серій та новими ще не анонсованими історіями.
У "Видавництві 333" продовжимо видавати військових і ветеранів. Також тут вперше вийде перекладна книга.
Планів багато. Аби їх втілити, продовжуємо підтримувати Сили оборони України, а все інше неодмінно вдасться.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
