Мета Мальтійської бієнале, що була започаткована у 2024-му, — формування нових ідей та наративів для Середземноморського регіону як хабу культур, що опинилися в боротьбі з колоніальним спадком.
Мальта була колонією Великої Британії з 1813 по 1964 роки, і британський спадок досі має вагомий вплив на країну, зокрема англійська мова вважається другою офіційною. Завдяки своєму розташуванню в центрі Середземномор’я країна від початку існування була стратегічно важливою як військово-морська база, тому низка народів (серед яких фінікійці, римляни, греки, араби та французи) боролися за контроль над нею, залишаючи свій слід у культурі.
На тлі скандального повернення Росії на Венеційську бієнале, її молода конкурентка Мальтійська пропонує критичні погляди на європейське минуле. Суспільне Культура розповідає, чим вона цікава та чи можна там буде побачити українське мистецтво.
Чому Мальта?
Патронами бієнале є президентка Республіки Мальта Маріам Спітері та ЮНЕСКО, що свідчить про статусність події. На сайті бієнале зазначено, що це єдина культурна платформа, яка отримала підтримку ЮНЕСКО.
Острівна держава Мальта має три пам’ятки світової спадщини: столиця Валлетта, підземне святилище Хал-Сафліені та мегалітичніМегаліт — елемент доісторичної споруди з величезних кам'яних блоків. Мегалітична архітектура — поширене явище пізнього неоліту і бронзової епохи. храми — і сама бієнале також проходить в історичних будівлях. Зокрема, проєкт України представлений у Старій зброярні Біргу (Birgu Old Armoury), що датується XVII століттям, а вернісаж відбувся у Середземноморському конференц-центрі (Mediterranean Conference Centre), зведеному у XVI столітті.
Мальтійська бієнале пройде лише вдруге. Цьогорічний захід розпочався з гала-відкриття 10 березня і триватиме до 29 травня 2026 року. Його фокус-тема — "Чисто | Ясно | Чітко" (Clean | Clear | Cut), де чистота стає нагадуванням людству про екологічну катастрофу, ясність — про здатність розрізняти та розуміти, а чіткість говорить про зміни напрямку і нові шляхи.
Художньою керівницею цьогорічної бієнале призначили незалежну кураторку Розу Мартінес. Вона вже мала подібний досвід: очолювала такі проєкти, як Барселонська бієнале (1988–1992) та Венеційська бієнале (2005), а також була кураторкою національного павільйону Іспанії на бієнале у Венеції у 2003 році. Окрім того, Мартінес також була співкураторкою першої та другої Московської бієнале, які пройшли у 2005 і 2007 роках відповідно.
Також Мартінес добре знайома з мальтійським контекстом: у 2018 році вона курувала виставку Constellation Malta в межах святкування Валлетти як "Європейської столиці культури", а у 2022-му курувала персональну виставку Остіна Каміллері — LEIVA у "Творчому просторі" (Spazju Kreattiv).
Хедлайнером події став італійський митець Мауріціо Каттелан, відомий своїми провокативними роботами, як-от приклеєний до стіни банан "Комік" та золотий унітаз "Америка".
У 2026-му на бієнале заявлено лише вісім національних павільйонів від таких країн: Мальта, Польща, Іспанія, Фінляндія, Вірменія, Китай, Сербія та Франція. Загальна кількість майданчиків, враховуючи дев’ятнадцять тематичних, — двадцять сім. Принципова різниця цих двох форматів полягає в тому, що національний павільйон представляє державу, тоді як тематичний функціонує як концептуальна виставка і не репрезентує країну.
Французький художник Луї-Поль Карон у проєкті "Зіткнувшись із викликом" (Facing the Challenge) використовує штучний інтелект, щоб генерувати зображення пожеж за вікнами безтурботних інтер'єрів, нагадуючи про кліматичну кризу.
Китайський павільйон "Царство ясності: екологічне передбачення та цивілізаційний обмін у східній мудрості" (The Realm of Clarity: Ecological Foresight and Civilisational Exchange in Oriental Wisdom) говорить про гармонійне існування людства і природи, звертаючись до води як метафори цивілізаційного обміну та сталого розвитку.
Господарка заходу Мальта у проєкті "Країна чудес: сучасний хаос" (Wonderland: Kaos Kontemporanju) через метафору кролячої нори Аліси досліджує, як глобалізація та технології замість обіцяного порядку приносять у сучасне життя хаос.
Павільйон Польщі — "Архів вагань" (Archive of Hesitations) — говорить про ієрархічні моделі знань, які протиставляються емоційним способам розуміння, та невизначеність, що стає простором, де питання важливіші за остаточні відповіді.
Іспанія — "Судини мовчання. "Подорож і пам'ять у Середземномор'ї" (Vessels of Silence. The Journey and Memory in the Mediterranean) — через відновлену кераміку говорить про зв'язки народів Середземномор'я.
Сербія у проєкті "Куди втекти? У пошуках себе" (Where to Escape? In Search of Oneself) досліджує теми самотності, пам'яті та пошуку сенсу, розмірковуючи над тим як особиста і колективна історія формують наше відчуття себе.
Фінський павільйон "Бастіон Рефугії" (Bastion of Refugia) використовує мальтійську архітектуру як місце для трансляції загрожених вокальних традицій.
А Вірменія у проєкті "Звук того, чого ніколи не бачили" (The Sound of What Was Never Seen) відображає історію Вірменії та нав'язаної тиші, пропонуючи простір, де крихкість стає витривалістю, а тиша — свідченням.
Українське мистецтво на Мальтійській бієнале
Цьогоріч, на жаль, Україна не буде представлена офіційним павільйоном, як це було під час першої Мальтійської бієнале у 2024 році.
У 2024 році країну представляла кураторська група на чолі з Катериною Семенюк та Оксаною Довгополовою, а також мультидисциплінарна художниця Алевтина Кахідзе. Проєкт From South to North ("З півдня на північ") мав символічно поєднати Мальту й Одесу. У експозиції представили відеороботу "Все нормально?", зняту в Одесі на початку 2024 року у співпраці з художником Романом Хімеєм, а також інсталяції, які створили спеціально для простору павільйону. У відео художниця влаштувала віртуальну екскурсію містом для свого покійного батька, аналізуючи крізь призму родинної історії, як імперія руйнує життя різних поколінь.
Втім, цьогоріч українське мистецтво можна буде побачити серед робіт, представлених на мистецькій виставці. Це буде тематичний павільйон із роботами Марії Куликовської.
Показовим є те, що організатори свідомо відвели Україні центральне місце в експозиції. Марія Куликовська наголошує у своєму інтерв’ю на "Лівому березі", що організаторам Мальтійської бієнале було важливо мати Україну як фокус. Тому, коли через проблеми з підготовкою павільйону постало питання про можливе скасування участі, директор бієнале особисто зателефонував мисткині з проханням залишитися.
Проєкт Марії Куликівської офіційно відкрився 12 березня та має назву "Кулі квітів" (Bullets of Flowers). Цікаво те, що проєкт, який подавала авторка не збігається з фінальним результатом, адже в процесі його концепція і склад команди зазнали суттєвих змін.
Виставка планувалася як спільна робота Марії Куликівської з іншою українською художницею, ініціаторкою заявки та співкураторкою проєкту Світланою Бєдарєвою. Однак та пішла з проєкту вже під час того, як був підписаний контакт з організаторами бієнале і розпочалося розроблення проєкту. У коментарі для Суспільне Культура команда зазначила, що причиною цього стали технічні складнощі, дистанційна робота з різних країн, а також труднощі з пошуком фінансування.
Сама ж Бєдарєва це підтверджує та зазначає у коментарі Суспільне Культура, що складна логістика (Мексика — Україна — Братанія), і всього два місяці, які були відведені на пошук фінансування масштабного проєкту, стали вирішальними у тому, що первісний задум не реалізували.
За її словами, це мав бути "проєкт в новому форматі, який би перейшов звичну дихотомію куратор / художник", де "художня практика та художнє дослідження поєднуються в спільний, багатогранний вислів". На думку кураторки, саме це і стало причиною погодження проєкту організаторами бієнале: "Пропозиція експериментувала з новими формами співпраці, міждисциплінарності та інтермедіальності".
До оновленого складу української команди доєдналися кураторка проєкту Естер Чіллаг та комісарка павільйону Маріанна Джулай, які вже мали досвід роботи з Куликовською. Також над павільйоном працювали Андрій Скрипка, який створив дизайн простору, авторка айдентики Ольга Кузовкіна, саунд-продюсер Максим Раздобудько та Олег Вінніченко, який взяв на себе архітектуру виробництва мистецьких творів та зведення експозиції.
А впоратися з викликом фінансування допомогла директорка Національного історико-культурного заповідника "Бабин Яр" Роза Тапанова. За словами команди, вона покрила логістику творів мистецтва та команди, а також частину виробничих витрат. Усіма іншими фінансовими питаннями опікуються Марія Куликівська та Олег Вінніченко, які є подружжям і співзасновниками галереї Garage 33.
Як виглядає і що прагне донести проєкт "Кулі квітів"
Простір павільйону розділений на дві зали завдяки десятиметровому полотну "Можливо там все ще буде дім" (2022–2026), на якому викарбуваний текст-маніфест із фрагментів есеїв мисткині. Робота виконує роль містка між різними періодами художньої практики авторки.
Найранішою серією робіт є "Після смерті настає життя", над якою Куликівська працює з 2024 року. Це скульптури, відлиті за зліпками тіла самої художниці, яка тоді була вагітна. Вони були пошкоджені невідомими у грудні 2025 року під час виставки My Body Is a Battlefield ("Моє тіло — поле бою") у Копенгагені. Понівечені скульптури інтегровані в інсталяцію невідновленими. За задумом команди, у такому вигляді вони стають свідченням неможливості остаточного знищення пам’яті та життя.
Також представлені "Прозорі реліквії гільз", створені у 2025 році. Художниця знімає зліпки з реальних відстріляних гільз і відливає їх із прозорої смоли, наповнюючи травами та квітами. Таким чином вона позбавляє їх первинної функції та перетворює на інструмент пам'яті.
Серед нових робіт — скульптура "Незавершена мати" (2026), що складається з епоксидної смоли, штучних і справжніх квітів, фрагментів зліпків тіла авторки та її матері, кісток і шкіри тварин, а також гільз.
Авторка позиціює роботу як "стан переривання — тіло, що зависло між вагітністю та розривом". Також спеціально для виставки створені "Шкірні апарації" (2026), які є відбитками шкіри з вбудованими у них акварелями.
В інтерв'ю "Лівому берегу" Марія Куликівська наголошує, що в цьому просторі немає жодної випадкової деталі, а об'єкти сенсово перетікають один в одного.
У виставці вона розповідає про родинну історію: деякі відбитки робили з тіла матері Куликівської, а фарби, які використовуються у творах, виготовлені в Любешеві, де та народилася.
Ці взаємозв’язки оприявнює і звук. Саунд-продюсер Максим Роздобудько поєднав останню композицію Валентина Сільвестрова у виконанні Євгена Громова із записами звуків тіла, голосу, начитаних пошепки рецептів зцілення від бабусі художниці.
У коментарі Суспільне Культура, творці павільйону наголошують, що їхній простір не є класично наративним і не намагається диктувати глядацтву один конкретний меседж. Вони хотіли створити інтимне середовище для рефлексії над крихкою межею між життям та смертю на тлі невпинної війни.
Центральний парадокс проєкту будується навколо зіткнення двох протилежностей: квітів та куль. "Що таке життя без квітів? І що таке квітка без життя?", — розмірковує команда проєкту.
Говорячи про мету своєї присутності на Мальті, команда павільйону зазначає, що головне прагнення — донести усвідомленість щодо цінності людського життя, а обраний проєкт відображає повсякденну реальність мисткині та більшої частини команди проєкту в Києві.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
