Після "Землі кочівників", яка у 2020 році отримала "Оскар" як найкращий фільм року, та знятих для кіностудії Marvel "Вічних", які вочевидь постраждали від надмірного студійного втручання та зібрали неоднозначні відгуки критиків, Хлої Чжао повернулася з історичною драмою "Гамнет".
Стрічка, заснована на однойменному романі Меґґі О'Фаррелл, розповідає історично неправдиву, але сповнену емоцій та символізму версію подій навколо смерті сина Вільяма Шекспіра і того, як цю трагедію по-різному проживають сам письменник та його дружина — народна цілителька.
І хоч деякі критики встигли дорікнути стрічці за "емоційну маніпулятивність" та надто вже помітні спроби вичавити з глядачів бодай сльозинку, "Гамнет" Чжао встиг отримати "Золотого глобуса" як найкращий драматичний фільм року, премію BAFTA як найкращий британський фільм року, а також зібрати вісім номінацій на "Оскар", включно з номінацією на найкращу стрічку року. Спеціально для Суспільне Культура кінокритикиня Олександра Поворозник розповідає, яким виявилося повернення Чжао у світ авторського кіно, чи недарма промоційні матеріали "Гамнета" позиціюють фільм як "можливо, найкраще кіно в історії", і чим же акторська гра Джессі Баклі настільки сподобалася критикам, що всі майже одностайно пророкують їй оскарівську статуетку на цьогорічній церемонії.
1580-ті. Аньєс (Джессі Баклі) Гетевей — донька дрібного землевласника у невеликому селі поблизу Стратфорд-апон-Ейвона, яке пізніше прославиться завдяки творчості одного британського драматурга. Завдяки своєму норовливому характеру та хисту до цілительства дівчина не надто популярна серед місцевих селян, які позаочі перешіптуються про її нібито відьомське походження.
Та доля випадково зводить дівчину з парубком на ім'я Вільям Шекспір (Пол Мескал), який відпрацьовує батьківські борги, навчаючи синів родини Гетевей письма та латини. Між Аньєс і Вільямом майже відразу виникає пристрасний роман, який закінчується вагітністю та, попри протести родичів з обох сторін, шлюбом.
Можливо, цей шлюб і був би цілком щасливим, та амбітному Вільяму морально тяжко жити у крихітному селі — його манить Лондон з його театрами, літературними колами, галасливою юрбою та різноманіттям думок.
Тож поки Шекспір будує кар'єру актора, поета та драматурга, Аньєс доводиться займатися господарством, народженням і вихованням їхніх спільних дітей. А коли родину спіткає трагедія, і Гамнет (Джейкобі Джуп) — єдиний син подружжя — помирає від бубонної чуми, Аньєс залишається наодинці й з цією трагедією.
"Гамнет" — не чергова стрічка про Вільяма Шекспіра. Натомість Хлої Чжао підсвічує усе те, що мусить відбуватися поза робочим кабінетом та лондонськими апартаментами драматурга, аби той Шекспір, якого ми знаємо з підручників зарубіжної літератури, мав нагоду спокійно змінювати англійську літературу та світові театральні традиції.
Зосереджуючись на історії Аньєс, "Гамнет" зазирає у ті аспекти життя едвардіанських британців, які менше цікавлять істориків за дуелі та політичні інтриги: забобони й практики народного цілительства, ставлення матерів до втрати у часи, коли дитяча смертність була звичайною (але від цього не менш емоційно нестерпною) частиною життя, стосунки між різними поколіннями жінок, змушених жити під одним дахом.
Спостерігаючи за Аньєс, ми немов проживаємо разом із Джессі Баклі усі аспекти життя, які залишаються поза науковим інтересом: від емоційного підйому едвардіанських залицянь та реалій пологів посеред лісу, побутових дрібниць та народних вірувань, відчайдушних спроб вплинути на невблаганну хворобу, яка протягом століть ледь не щороку поверталася до Європи та забирала з собою сотні тисяч життів, і до партнерських стосунків у світлі трагічної втрати.
Навіть не дивно, що з усіх аспектів стрічки, які сподобалися критикам, найбільше розмов точиться саме навколо акторської гри Баклі: це роль, яка захоплює неймовірно широкий спектр емоцій – фактично, всебічний відбиток переживань жінки XVI сторіччя протягом всього її життя, сконденсований у якісь декілька років, що зображуються на екрані.
Не чекайте тут від Баклі ледь помітних відтінків почуттів — акторка малює портрет своєї героїні широкими мазками, з надривними криками, гучним сміхом, сльозами, фізичними проявами гніву та болю. І хоч у більш скептичних глядачів (або принаймні тих, для кого тема стрічки не резонує) така відверто експресивна гра може викликати відчуття, немов із нас цілеспрямовано намагаються витиснути співпереживання, історично "Оскари" відзначають саме таку акторську роботу.
Тож чутки про те, що на цьогорічній статуетці вже ледь не викарбуване ім'я Баклі, залишаються цілком правдивими — якщо акторка не отримає нагороду, то це стане, напевно, найбільшим сюрпризом вечора. Власне, неочевидний підводний камінь розмаху гри Баклі — те, що на її фоні складно оцінювати гру когось із її колег.
Напевно, Пол Мескал чудово зіграв митця, зламаного зсередини втратою, але коли у сцені поряд із Вільямом перебуває Аньєс, то бідолашний Шекспір виглядає просто емоційно скутим приблизним образом сумного письменника.
"Гамнет" має низку сильних сторін, які у пресі отримали трохи менше уваги за гру Джессі Баклі чи феноменальний саундтрек від Макса Ріхтера, і дарма.
По-перше, як і можна було очікувати від Чжао після "Землі кочівників", операторська робота тут майстерно передає переживання героїв та внутрішній настрій сцен лише однією грою світлотіні. Цього разу Чжао обрала оператором Лукаша Жаля, який має багаторічну історію співпраці з Павлом Павліковським, а незадовго до роботи над "Гамнетом" працював із Джонатаном Ґлейзером над "Зоною інтересу".
По-друге, хоча сама прив'язка сюжету "Гамлета" до трагічної смерті сина Аньєс та Вільяма викликає сумніви не лише у дослідників спадку Шекспіра, але й у більш-менш уважного глядача, тож стрічку важко назвати історично коректною, Чжао та О'Фаррелл (авторка першоджерела тут стала співсценаристкою) вдається наповнити стрічку ледь помітними деталями, які створюють реалістичний, живий світ, який відчувається багатовимірним та повноцінно сформованим.
Це не стилізація під історичну драму, в якій від тогочасного контексту лише естетика та загальні культурні тропи, а екскурсія в часі, яка перетворює мешканців далекого минулого на людей, які водночас інтригують своєю відмінністю в часі та залишаються достатньо зрозумілими, аби їм було легко емпатувати. І це одна з найсильніших рис стрічок Чжао, яка як ніхто інший вміє будувати невидимі місточки порозуміння між людьми з кардинально різних бекграундів та життєвих досвідів.
Чи це "можливо, найкраще кіно в історії", як стверджують деякі промоматеріали до фільму? Навряд. Але це точно один із найсильніших фільмів року — навіть попри сильну конкуренцію з боку вже визнаних візіонерів на кшталт Пола Томаса Андерсона.
Якщо ж намагатися передбачити оскарівські шанси "Гамнета" (нагадуємо, церемонія вже дуже скоро!), то майже можна гарантувати перемогу Джессі Баклі у категорії "Найкраща акторка", а ось статуетка за найкращий фільм була б скоріше приємним сюрпризом, ніж очікуваною подією. Хлої Чжао також може претендувати на статуетку за найкращу режисуру, але у цій категорії найбільш ймовірним переможцем залишаєшся Раян Куґлер ("Грішники").
Рубрика "Рецензії" публікує огляди й критичні тексти на мистецькі твори та інші культурні події.
Матеріали відображають особисту позицію авторів тексту. Думки, висловлені у текстах, не обов’язково збігаються з позицією редакції.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
