На шляху Camino Podolico з Вінниці до Кам’янця-Подільського, у невеликому селі Проскурівка на Хмельниччині, стоїть колишня сільська школа. Після років занепаду вона отримала друге життя: тепер її відновлюють як "Будинок душі" — простір для відпочинку й тиші, створений Вікторією Клініч та її родиною.
"Ця хата просто хотіла вмерти і 30-річний міленіал вирішив її відновити", — жартує Вікторія, засновниця проєкту.
Суспільне Культура поспілкувалося з Вікторією про процес реставрації, виклики під час роботи та відгуки на відновлений простір.
Перетворення школи на "Будинок душі"
Родина вчителів отримала будинок, коли набув чинності закон про приватизацію. Вони прожили там десять років, після того як їх скерували викладати в село. На подвір'ї школи стоїть два будинки: один — це сама школа, а другий, у якому нині мешкають власники, — колишня бібліотека й учительська. Саме там у 2023 році почали реставрацію.
"Оскільки я почала займатися різними практиками, я хотіла, щоб до мене просто приїздили люди, щоб бути в природі, відпочивати, щоб можна було залишитися відпочити", — розповідає Вікторія.
У липні 2024 року сім'я офіційно відкрила двері "Будинку душі" для гостей. За цей час до них завітали перші пілігрими Camino Podolico — близько 15–20 людей. Подорожні, скорочуючи маршрут, випадково натрапили на двір родини. Саме завдяки їм власники дізналися про можливість додати свій простір на мапу шляху.
"У квітні, 25 квітня 2025 року, мені відписали менеджери з Каміно, що вони додали нас на мапу. О, тоді було радості, просто неймовірна кількість, ми дуже були щасливі", — ділиться Вікторія.
Після цього почалася активна реставрація самої школи. "Чоловік виніс усе з тієї школи, однієї кімнати. То була його майстерня на той момент. І він за один день виніс всі речі. І, власне, почав там реставрувати одну кімнату і частину коридору".
На день народження Вікторії подарунком стало завершення першої кімнати.
"Дивишся на будівлю, яка офіційно визнана в аварійному стані, а бачиш не руїни, а білі стіни, підшиту стелю з балками, неймовірно гарний коридор, з крафтовими поличками. В мене емоції досі, коли згадую цей день, для мене це було переродження".
З травня 2025 року подружжя прийняло близько 150 гостей, відреставрувало кухню, ванну та коридор. Нині триває робота над третьою кімнатою, а ще одну планують завершити до нового сезону.
Виклики під час реставрації
Реставрація не проходила без труднощів. Першим випробуванням стали фінанси й реклама.
"З організаційної точки зору було трошки важко з рекламою, тому що треба було вкладати кошти, а бюджет був мінімальний. Кошти від прийому людей ми вкладали і в ремонт, і пізніше в рекламу".
Ще одне випробування — поєднувати ремонт і прийом гостей.
"Ми старалися не заважати, коли гості відпочивають, робити це в той момент, коли там або нікого немає, або хтось на прогулянці".
Через вік і стан будівлі навіть дрібниці вимагали зусиль.
"Коли знімали вікна, то треба було підтримувати їх, щоб зберегти цілими. Зняти дуже стару фарбу, яка вʼїлася в дерево, а потім пофарбувати".
Щоб зекономити, скло різали власноруч: "Це, виявляється, не так легко, тому багато скла перепсувалось".
Складнощі виникали і з комунікаціями. Старий фундамент та товсті стіни ускладнювали прокладання каналізації й електрики. А відсутність транспорту створювала додаткові труднощі:
"Оскільки в нас поки що немає автомобіля, ми або наймали машину, або просили когось, хто їхав до нас, щось купити, або батьки допомагали. Також користувалися адресною доставкою".
Попри все власники намагалися максимально зберегти автентичність простору.
"Вікна збережені — вони просто пофарбовані і відновлене скло; оригінальні двері та підлога. Оскільки це багато років була школа, на стінах багато шарів вапна. Ми не здирали його до глини, а лише пофарбували шпаклівкою. У нас нема рівних стін, всі трохи викривлені. Дехто з людей питав — як зробити такі стіни? Ви просто не рівняєте і все".
"Ми не створюємо штучну атмосферу"
Для Вікторії головне — не зовнішній результат, а відчуття, яке залишається в людей після перебування в "Будинку душі".
"Перше — це спокій і затишок. Ми живемо на території будинку, наша філософія така — ми не створюємо штучну атмосферу в будинку. Люди приїжджають і бачать, фактично, як живемо ми. Ми самі ділимось з ними тим станом, тим відчуттям любові до нашого двору, до нашого дому, до нашого села".
"Ми хочемо, щоб люди, коли приїжджають до нас, були собою. Розслаблялися і просто жили. Всі біжать кудись, метушаться, а тут можуть розслабитись".
Гості часто згадують і про особливі запахи дому.
"У кожній кімнаті пахне по-своєму. На гостьовій кухні завжди пахне домашнім чаєм… Маленька кімната на двох людей пахне паличками… У великій кімнаті поєднання дерева, легкої сирості, але не сирості, як у погребах, а такої легкої прохолоди".
Про село Проскурівка
Колись густонаселене село з двома тисячами хат нині налічує близько трьох сотень жителів. Раніше воно жило коштом папірні та сільського господарства. Тепер нове життя сюди повертає "Будинок душі".
Проєкт працює офіційно, сплачує податки в місцевий бюджет, а відвідувачі купують продукти у сільському магазині. Так маленький туристичний осередок поступово підтримує економіку громади.
Більшість односельців схвально ставиться до ініціативи. Відкритої критики немає, каже Вікторія, і додає, що намагається фокусуватися на добрих відгуках. А реставрацію старої будівлі називає "новим життям для того, що має своє коріння".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
