"Протистояння в «Еддінгтоні» між Гоакіном Феніксом і Педро Паскалем — надто реальне. Своєю провокаційною та вибуховою стрічкою «Еддінгтон» Арі Астер підносить тріснуте дзеркало до американського суспільства. Фактично, він тримає його близько до уявного рота, шукаючи ознаки життя", — цими словами розпочинає свою рецензію оглядач San Francisco Chronicle.
Однак його бачення можна розширити, додавши, що стрічка є таким дзеркалом не лише для американського суспільства, але й для усього світу загалом, адже вона висміює найгостріші проблеми сучасності — зокрема, політичний популізм, конспірологію, релігійний фанатизм тощо.
Суспільне Культура зробило огляд найцікавіших рецензій кінокритиків на новий фільм режисера Арі Астера і студії А24 "Еддінгтон", який виходить в український прокат 14 серпня.
"На цей момент ніхто при здоровому глузді не міг очікувати, що Арі Астер зніме розслаблений фільм, сповнений позитивних меседжів та зі щасливим кінцем. Але ніхто також не очікував, що його новий фільм відірветься від нереального та надзвичайно метафоричного всесвіту, в якому відбувалися події його трьох попередніх стрічок, натомість набувши глибоко реалістичного тону", — пише Los Angeles Times. І справді, режисер та сценарист, що прославився завдяки містичному горору "Спадковість" (2018), фолкгорору "Сонцестояння" (2019) та параноїдально-сюрреалістичній чорній комедії "Усі страхи Бо" (2023) раніше не справляв враження людини, якій цікава "реальна реальність". Та, як виявилося, цікава, і дуже.
Новий фільм Астера, світова прем’єра якого відбулася в основному конкурсі Каннського кінофестивалю, де зірвала семихвилинні овації, переносить глядачів у вигадане містечко Еддінгтон у штаті Нью-Мексико в часи розпалу пандемії ковіду і карантинних обмежень.
Сюжет зосереджений на місцевому шерифі Джо Кросі (Гоакін Фенікс). Він живе зі своєю депресивною дружиною Луїзою (Емма Стоун), яка робить дивні маленькі ляльки та продає їх в інтернеті, та її матір'ю, Доун (Дейрдре О'Коннелл), яка переїхала до них, коли почалася пандемія, і дуже захопилася YouTube-теоріями змов — зокрема, популярним проповідником Вернаном (Остін Батлер).
Джо приховує давню образу на чинного мера Еддінгтона Теда Гарсію (Педро Паскаль), який не є поганим хлопцем, але просто дратує: високий, симпатичний, заможний, демонстративно ліберальний і, що важливо, колишній хлопець Луїзи. Окрім того, Джо роздратований вимогами носіння масок, враховуючи, що в Еддінгтоні ще не було випадків COVID. Зрештою, Джо вирішує балотуватися в мери — щоб встановити в Еддінгтоні свої правила. Звісно, Тед не збирається здаватися просто так. Тож їхнє протистояння перетворює містечко на справжнє поле бою.
"Зарекомендувавши себе як нестримний провокатор, готовий і часто охочий прокладати найтемніші шляхи, Астер демонструє свою власну дивовижну делікатність протягом першої половини фільму. Як і в попередніх горорах Астера, «Еддінгтон» показує, як містяни, взявшись за руки, весело божеволіють в унісон — причому безумство тут іде від того чудового «врожаю» 2020 року: карантинних обмежень, передвиборчої лихоманки й, звісно, протестів за громадянські права. Та кінематографіст фіксує це божевілля з більшим ступенем відстороненості, ніж у попередніх фільмах-«жахастиках», розглядаючи посушливе містечко як символ ширшої культури", — зазначає The Wrap.
"Сюжет цього фільму доволі важко описати, ймовірно, тому, що опис літа 2020 року загалом змушує почуватися абсолютно божевільним. Це не означає, що це тяганина. Зовсім ні. Ваші враження будуть різними залежно від вашого ставлення до такого матеріалу, але я часом задихався від сміху. Іноді це був терапевтичний сміх визнання, а іноді — сміх, викликаний надзвичайно гострим поглядом Астера на те, що є найбільш абсурдним у людській натурі", — пише рецензент The New York Times, називаючи "Еддінгтон" "антиутопічним вестерн-фарсом про світ, що збожеволів".
Сам Арі Астер називає свій фільм вестерном, а дистриб’ютори — сатиричним трилером. Але справді із жанровою належністю "Еддінгтона" визначитися доволі важко.
"Це сатира без сміху. Фільм жахів без скримерів. Вестерн без очевидного лиходія. Соціальний коментар без морального компаса", — зазначає Toronto Star.
Своєю чергою, Rolling Stone визначає фільм як "суміш соціальної сатири, саспенсу та параної XXI століття", додаючи, що "«Еддінгтон» — ідеальний конспірологічний трилер для розбитої нації з промитими мізками". Оглядач Vanity Fair вагається, чи вважати фільм "криптофашистською полемікою", чи "тонким портретом постковідної Америки", чи взагалі "горор-комедією". А The Independent висновує, що "«Еддінгтон» Арі Астера — це блискуче, закривавлене висміювання сучасної Америки"».
Розмірковуючи про "Еддінгтон" Арі Астера, критики часто проводять паралелі з тогорічною стрічкою Алекса Ґарленда "Повстання Штатів", яка криваво і жорстко змальовувала можливу громадянську війну в сучасних Сполучених Штатах.
"Як і в «Повстанні Штатів», в «Еддінгтоні» відчувається стурбованість руйнуванням довіри та співпраці в суспільстві й тим, куди це може привести", — акцентує San Francisco Chronicle, додаючи, що "Гоакін Фенікс — ідеальний інструмент для похмурого та саморуйнівного погляду Астера на людство. Тож вважайте «Еддінгтон» попередженням". А IndieWire зазначає: "«Еддінгтон» є такою потужною машиною для генерування дискусій, що поруч із ним «Повстання Штатів» здається іграшкою... Астер описував «Еддінгтон» як вестерн з мобільними телефонами замість зброї, але зброя врешті-решт з'являється".
Розмірковуючи, про що ж насправді Арі Астер зняв цю стрічку, критики сходяться на думці, що це аж ніяк не просто спогад та рефлексія нещодавньої історії, а дещо набагато більше і глибше.
"Фільм вивчає дезінформацію, параною та обурення, що розрослися на тлі домінування інтернету під час соціальної ізоляції. Маленьке містечко Еддінгтон, Нью-Мексико, стає буквальним полем битви для своїх мешканців; вони охоплені страхом, що розпалюється тим, що вони бачили на своїх екранах. Фільм гидкий та цинічний — і водночас моторошно точний у своєму відображенні цифрової реальності пандемічного життя. «Еддінгтон» показує, що відбувається, коли спільнота не може вилогінитись: люди стають приголомшеними ілюзією зв'язку, приглушуючи у цьому процесі логіку", — пише The Atlantic.
"COVID — це лише спусковий гачок, — продовжує цю думку оглядач The Variety. — «Еддінгтон» демонструє розгнівану, зловісну і, можливо, божевільну нову Америку, яку він розглядає з незворушним тоном тривожної радості. І фільм представляє нам повномасштабне бачення цього трансформованого суспільства. Як показує Астер, те, що сталося з Америкою, пов'язано з COVID та всім, що невблаганні правила пандемії зробили з нами. Це про зростання нового повчального морального абсолютизму. Це про те, як теорія змови, яка раніше була прерогативою ліволібералів, стала новою божевільною парадигмою Середньої Америки. Це також про наростальну параною культури зброї, і про параною, що накопичилася навколо надто реальної проблеми педофілії. Це про те, як соціальні медіа стали чорним дзеркалом, яке збільшило усі ці токсичні сили. І це про зловісне зростання Big Tech як творця та бенефіціара цього дзеркала".
Оглядач RogerEbert.com доходить до думки, що "Еддінгтон" "позиціює себе як висловлювання про хаос, що панував влітку 2020 року, лише для того, щоб зробити висновок: немає пояснення, чому значна частина людства розвалилася під вагою теорій змов, дебатів про маски, протестів Black Lives Matter та зростання вірусної культури. Хочете знати, як ми сюди дісталися? Складно. Ви ніколи не дізнаєтесь. Ніхто не дізнається. Пам'ятаєте всю ту тривогу, розгубленість, розкол і недовіру, що вибухнули, коли людям сказали залишатися вдома або носити маски в супермаркеті? Астер змішує все це в блендері та вмикає режим пюре. Результатом є фільм, який радикально розділив критиків після прем'єри в Каннах і, безумовно, зробить те саме, коли люди зіткнуться з ним у кінотеатрах цього літа. Навколо цього фільму буде цікава дискусія. І я думаю, що саме цього й хоче Астер.
Він створив фільм про розділені спільноти, і він сподівається по-своєму зробити те саме зі своєю аудиторією. Йдеться не лише про розкол 2020 року; фільм покликаний бути роз'єднувальним і у 2025-му".
А оглядачка Elle підсумовує: "Арі Астер перетворює повсякденне американське божевілля на один з найбільш художньо довершених та неперевершено захопливих фільмів року, від якого просто неможливо відірватися".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
