Що нам дають книжки? Для когось це джерело знань чи інструмент саморефлексії, для інших — можливість втекти від реальності й зануритися в дивовижні пригоди. А як вважають ті, для кого література — це професія?
Суспільне Культура зібрало цитати про читання від 10 культових українських авторів — чесних, особистих і часом несподіваних.
Юрій Іздрик
"Я не вважаю, що всі повинні читати. Не всі потребують читання. Талант читача, як і талант письменника, це така деменція, людська особливість, яка є далеко не у всіх. Коли говорять, що книга — джерело знання, це дуже умовна банальність. Я знаю сотню людей, які прочитали більше ніж сотню книжок — і при цьому залишаються повними ідіотами. Водночас я знаю з десяток людей, які реально не прочитали за життя жодної книжки і є дуже адекватними, «вкурюють» реальність" ("Моя Матерія", 2020)
"Читати книжки я перестав років десять тому. Принаймні читати щось нове. Іноді хіба перечитую щось з улюбленого. Чому? Думаю, людина потребує текстів, коли дорослішає, коли формується особистість. В дитячі й молоді роки саме з книжок добувається для цього будівельний матеріал, хоча, звісно, не лише з книжок. Але наступає час, коли ти вже сформований як цілість, і тоді чужі знання, досвід та одкровення втрачають значення. Мені здається, що потреба читати — як і більшість наших потреб — суто біологічна, і з часом вона зникає, як, наприклад, зникає потреба в материнському молоці. Зріла людина здатна самостійно добувати їжу і самостійно генерувати сенси, а незріла вдовольняється фастфудом маскульту і пропаганди". (медіа Platfor.ma, 2018)
Сергій Жадан
"Люблю перечитувати поетичні книги. Мені здається, що перечитувати романи – доволі дивне заняття: якщо ти вже раз прочитав, то навіщо до нього повертатися? А поезію можна перебрати в руках декілька разів в силу її автономності, де кожен вірш є зліпком всесвіту. Тому я завжди намагаюся мати в доступності якісь поетичні збірки улюблених авторів". (Platfor.ma)
"Якщо ти знаєш, що людина читає, — ти знаєш, про що з нею говорити. Так чи інакше, ми є тим, що ми читаємо, слухаємо, дивимося. Це і є комунікаційні місточки. Вони одразу допомагають. Коли ти заходиш в мій дім, ти бачиш, що в мене на полицях. І відповідно ти знаєш, що я за людина". (Platfor.ma)
Юрій Андрухович
"Це все – і розвага, й самоосвіта, і самовдосконалення в широкому сенсі. Сума прочитаних книжок – це індивідуальний капітал кожної людини. Саме прочитаними книжками ви стаєте самим собою і цим відрізняєтеся від інших людей. Передусім відрізняєтеся від тих людей, які книжок не читають. Мені здається, що цінність кожного з нас — у тому, наскільки він чи вона є самим собою і має отой свій внутрішній світ. І читання книг цей внутрішній світ формує". (Укрінформ)
Про шкільну програму з літератури: "Я зробив би літературу найвільнішою з дисциплін, які тільки є. Це для математики, фізики, хімії треба знати обов`язкову програму, закони, формули. Можливо, варто взагалі відмовитися від оцінювання з двох дисциплін — фізична культура і література. Адже є люди, які люблять плавати, і їм це найбільше вдається. А їх змушують, наприклад, підтягуватися 20 разів на перекладині. І ставлять оцінку. Вони отримують комплекси, а насправді ж вони фізично нормальні, вони просто прекрасно плавають. Так само і з літературою — кожному слід обрати те, що йому подобається. Потім дискутувати про це, обмінюватися враженнями на уроках. Проводити уроки у формі вільного спілкування. А що робити з творами про кріпаків? Може, хтось їх так прочитає, що це буде найгеніальніший виклад. Просто програма, обов`язковість, іспит, залік, оцінка — це все, звичайно, знищує літературу". (Освіторія)
Софія Андрухович
"Добра література — це коли ти не розумієш, як цей текст зроблено. Коли, читаючи, відчуваєш, що тебе морозить, по спині пробігають мурашки, в горлі стає клубок, на очі накочуються сльози. Коли тобі після прочитання кілька днів поспіль сумно або навпаки — весело, коли ти закриваєш книжку і підстрибуєш, переповнений бажанням негайно діяти. Коли бачиш, немов наяву, обличчя й постаті героїв, чуєш їхні голоси. Коли відчуваєш їхні настрої. Коли відчайдушно сподіваєшся на те, що з ними все буде добре. Закохуєшся в персонажів. Відчуваєш потребу розмовляти з ними. Добра література — це магія, яку не можна пояснити. Прийомів та фокусів просто не існує. Навіть самі автори не знають, звідкіля вона береться". (Український журнал, 2010)
Про протистояння книжок і гаджетів: "Ці всі сучасні технології страшенно поза конкуренцією. Порівняно з книжками вони вимагають менше зусиль, щоб у них поринати. Це стосується й нас, людей, які мають звичку та практику читати й знають, що таке насолода від читання. Ми поступово втрачаємо цю навичку. І тому до дітей, які вже виростають разом із гаджетами, набагато складніше донести, наскільки всеохопним може бути читання (...) Бо так із читанням — ти спершу робиш зусилля, що може бути досить неприємним, бо все-таки це активна робота твого мозку. Але потім отримуєш багатовимірну сатисфакцію. Те, що приходить натомість — набагато цінніше". (Освіторія)
Марія Матіос
"Я беруся за перо лише тоді, коли мені є що сказати (і я дуже довго і добре думаю, чи мені вже є що казати читачеві, чи ще ні, чи вже ні). Я не хочу, щоб мене читали в метро, щоб від моїх творів «ловили кайф» тривалістю поїздки від Хрещатика до Оболоні. Від віршів — хай ловлять «кайф», але коли йдеться про прозу, я хочу, щоб мій читач думав. Бо я знаю, що мій читач, навіть якщо колись він і не був моїм, зрозуміє моє письмо і зрозуміє, що я до нього ставлюся з повагою, до свого читача, що я йому не підкидаю халтуру, скоропис. Я як письменник не хочу бути ані зомбувальником, ані диктатором моралі, я, в принципі, не виношу вироків минулому, сучасному чи майбутньому. Я даю своє розуміння людини, ситуації, характеру, обставин. І все. Я не повчаю". (Газета "День")
"Не треба думати, що якщо в метро читають ті ж самі детективи (я теж їх читаю), то це говорить про те, що людина цікавиться лише цими книжками, що це для неї надто багато важить. Таким чином людина, може, відволікається від якихось своїх зовнішніх чи особистих проблем, від цього дурного життя, від чого завгодно. Це і є гра. Людина забувається в цій грі, у процесі читання, але насправді вона потребує іншого. Але в силу якихось обставин вона не може цього вже мати. Зараз читач потребує розумної, благородної літератури, оскільки з розумом і благородством у повсякденному житті стикається дедалі менше. А читання — все-таки річ інтимна, а в інтимному житті людина якраз більш за все прагне благородства". (Газета "День")
Євгенія Кузнєцова
"Я ніколи не читала так багато, які ці останні півтора року. І водночас я ніколи не читала так мало художньої літератури. Аби якось вгамувати свою тривогу, читала дуже багато новин, стрічок, інформації про дальність, радіуси дії різних ракет з різними абревіатурами. Нібито це могло якимось чином комусь допомогти. Абсолютно ні. Але це було тривожне поглинання новин. Гадаю, нам усім знайоме це відчуття практичного бездумного тривожного поглинання тексту на екрані. Художня ж література читалася дуже важко і дуже довго. І досі мені легше читати якусь історичну літературу, наукпоп, зараз читаю про Другу світову, про Гітлера і Сталіна. А художнє письмо читати важко, тож тим цінніші ті моменти, коли книжка заходить і ти можеш поринути в художній текст, тому що вона дає змогу відволіктися". (Радіо Культура, 2023)
Ілларіон Павлюк
"Хоч скільки б тобі говорили, що треба читати, але якщо тобі нецікаво — ти не будеш читати. А якщо тобі подруга каже: знаєш, я не спала всю ніч, бо мусила дочитати книгу, — то набагато більша ймовірність, що ти їй повіриш. Тому найперше — треба класно писати. Я стараюся". (Укрінформ, 2020)
Олександр та Павло Михеди
Павло Михед: "Україна — літературна держава, пишуть усі: від школярів до академіків. Література в Україні виконує й іще одне, чи не найважливіше завдання: вона через мову й за її допомогою консолідує, гуртує націю, індивідуалізує її профіль. Ось саме про це треба пам'ятати й тим, хто знайомиться з літературними текстами, і тим, хто популяризує її серед української спільноти. Українське слово в його найвишуканіших формах рятує нас як українство. Який ще потрібен аргумент, щоби зацікавити українського читача?"
Олександр Михед: "Дуже часто класична українська література читається просто як сучасне документальне письмо. І якщо читати життя письменників і письменниць як наших сучасників і сучасниць, то справді можна відчути, що вони живі тут і тепер" .(Віледж, 2024)
Оксана Забужко
"Розумієте, читання — це теж соціальний процес: ви прочитали книжку, ви хочете з кимось поговорити. І це теж має бути розмова не із зображенням на екрані вашого лептопа чи планшета, це має бути розмова наживо". (BBC, 2020)
"Я є сама тим читачем, який любить вчитися з того, що він читає. І той читач, до якого я адресуюсь, ми з ним однієї крові. Я йому кожним своїм текстом даю оцей сигнал «ми однієї крові — ти і я». Я адресуюсь до того читача, який також любить в процесі читання вчитися, впізнавати щось нове — на будь-якому рівні. Це може бути щось чуттєве, емоційне, метафора, образ, щось таке сласне, сенситивне, смачне. Це може бути якесь відкриття інтелектуальне, яке змушує тебе закрити книжку і трошки подумати". (BBC, 2020)
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
