На початку березня 2025, за кілька днів до 211 річниці з дня народження Тараса Шевченка окупанти у Криму повідомили про закриття парку імені Шевченка у Сімферополі на реконструкцію. Це знакове місце для тих, хто боровся і бореться за український Крим, розповідають Суспільне Крим учасники протестів проти окупації півострова у 2014.
Саме тут, біля пам'ятника Шевченку, вони неодноразово збиралися, аби висловити свою позицію і нагадати, що Крим — це Україна. Про те, як Тарас Шевченко об’єднав кримчан на захист держави читайте матеріалі.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Перший пам’ятник Шевченку у Криму за часів незалежності
Погруддя Тараса Шевченка перед аркою до парку його імені у Сімферополі — це перший пам’ятник поету та художнику у Криму за незалежності України. За радянських часів, у 1964 році, встановлювали монумент, але згодом його демонтували. З 1991 року українська громада Криму не раз зверталася до керівництва республіки та міської влади Сімферополя з пропозицією визначити місце для нового пам’ятника Шевченкові. Влітку 1997-му дозвіл таки отримали. Погруддя Сімферополю подарувало місто Калуш на Івано-Франківщині. З того часу щороку у пам'ятні дати тут збиралися кримські українці.
"Ми хочемо миру, а не російської окупації": протести біля пам’ятника в 2014 році
На кадрах, які Радіо Свобода зняло 2 березня 2014 року, біля пам'ятника Тарасові Шевченку у Сімферополі — група людей із плакатами: “Ні війні”, “У нас у Криму все було мирно, а зараз російські військові захопили Крим”. Поруч чергує міліція. Координатор акції Сергій Ковальський пояснював журналістам, що мета заходу — показати, що кримчани хочуть миру, але їм не потрібен так званий “захист” російської армії. А те, що відбувається на півострові, — це військова агресія іншої держави.
Це був перший день мітингів, згадує Сергій у коментарі Суспільне Крим. На півострові вже декілька днів перебували російські військові без розпізнавальних знаків — “зелені чоловічки”. Вийти на протест було небезпечно, окрім того, лунали заклики не провокувати, тому довго думали, чи збиратися. 2 березня активісти спершу прийшли у храм, щоб обговорити, що відбувається.
“Ми вважали, що безпечніше буде зібратися в церкві, можливо, не будуть штурмувати церкву? І запитали: підемо, не підемо? Дуже жвава дискусія відбулася. І в останній момент, я пам’ятаю, Андрій Щекун каже: ‘Так, давай, хто готовий, встали — пішли. Хто боїться — всі з повагою, все правильно, збирайтеся, ідіть додому, не наражайте себе на небезпеку, якщо ви не готові’, — каже Сергій Ковальський.
Вийшли саме до пам’ятника Тарасові Шевченку, оскільки площа біля Ради Міністрів Криму і Верховної Ради заблокована окупантами.
“Сьогодні знаємо, що там були співробітники ГРУ РФ. Також туди завели багато "казаків’", — говорить він.
Окрім того, розповідає учасниця того мітингу, представниця Українського культурного центру Олена Попова, пам’ятник Шевченку — місце символічне. Про час збору оголошували в соцмережах, передавали через друзів.
“Ми для цього і збиралися, щоб заявити, що ми проти зміни прапорів. Ми вважали це і вважаємо грубим порушенням не лише міжнародних норм, а й понять справедливості, правди, чесності, гідності”, — каже жінка.
Протести продовжувалися і 3, 4, 5 березня аж до 9, коли відзначали 200 років з дня народження Тараса Шевченка.
9 березня 2014 арештували Андрія Щекуна та Анатолія Ковальського
9 березня перед початком мітингів окупаційні силовики арештували координаторів Андрія Щекуна та Анатолія Ковальського.
“Вони якраз перед акцією заїхали на залізничний вокзал, бо вже всі прапори України в Криму були розкуплені. Просто фізично не було в жодному магазині українського прапора, бо всі мали туди йти саме з прапором. І ми попросили передати з Києва нам потягом. І от, коли вони зустрічали прапори, їх схопили ці бойовики, російські окупанти їх викрали”, — говорить Сергій Ковальський.
На кадрах, які журналісти різних медіа знімали того дня, люди з синьо-жовтими прапорами та кульками. Окупантам поставили вимогу: забезпечити полонених ліками, бо в одного цукровий діабет, а в іншого — астма. В якийсь момент у гучномовець лунає заклик перекрити вулицю Севастопольську, доки не випустять заручників. Але, як згадує Сергій Ковальський, вирішили не підвищувати градус, щоб усе залишалося мирним.
“Найпершим завданням було змогти стримати ситуацію в мирних умовах, забезпечити безпеку цим людям. Оскільки, половина, а може, й більше активістів — це жінки і діти... От, я пам’ятаю їхні очі. Люди навіть не усвідомлювали, що могли втратити”, — згадує Сергій Ковальський.
20 березня 2014 року Андрія Щекуна і Анатолія Ковальського, викрадених незаконно створеною “самообороною Криму”, звільнили.
"Ми приносили квіти, а не автомати"
Після окупації Криму люди продовжували збиратися біля пам’ятника Шевченкові, зазвичай у Шевченківські дні чи на День Незалежності України. Олена Попова згадує серпень 2014 року — перший після окупації Криму День Незалежності України.
“Десь 10–15 людей було. І там був реальний вишкіл полісменів, які стояли шеренгою перед пам’ятником, щоб не можна було туди вільно підійти. І всіх, хто приходив, пропускали по одному. Один підійшов — квіти поклав, відійшов”, — каже вона.
Учасники вийшли на зупинку громадського транспорту поряд і заспівали гімн України. Хтось увімкнув його на телефоні, і люди підспівували.
“Я думала, чому знову така несправедливість. Боже, що ми такого робимо? Ми принесли квіти, а не автомати. Залякують оцими курсантами чи хто вони були. Там молоді стояли хлопці. Я проходила, а він каже: "Я не розумію, чому їх всіх не зберуть і кудись не відправлять?” — згадує Олена Попова.
24 лютого 2022 року до пам’ятника Шевченку у Сімферополі вийшло двоє людей
Олена каже, згодом залишилося 10-15 людей, які періодично приєднувалися до зібрань, це були переважно жінки. З собою обов’язково приносили жовто-блакитні букети з живих або штучних квітів. Мітинги були своєрідними духовними ліками, підтримували та зігрівали, згадує жінка. Хоча водночас, це було небезпечно: напередодні пам’ятних дат отримували від окупаційних силовиків попередження. Але для себе вирішили: у підпіллі не будуть, бо не роблять нічого поганого.
“Ми займаємося підтримкою української культури, української мови. Хотілося відчути близькість один одного там біля пам’ятника. Там біля пам’ятника. Не просто сидячи вдома”, — каже жінка.
24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення, вийшли лише двоє людей, згадує Олена. Невдовзі вона покинула півострів. Торік у Шевченківські дні отримала фото із Сімферополя: біля пам’ятнику Тарасові Шевченку лежали квіти.
“Про Крим Шевченко знав змалечку”
Про Крим Тарас Шевченко знав змалечку з народних пісень і дум, розповідей чумаків, які їздили на Перекопські та Чонгарські соляні промисли. Згодом він поповнив свої відомості за козацькими літописами Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб’янки, трактатом “Історія Русів”, працею Дмитра Бантиша-Каменського “Історія Малої Росії”, розповідає Олександр Боронь, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
“13 червня 1857 року поет занотував у щоденнику первісний план свого повернення із заслання. Маршрут мав пролягати через Ставрополь у Катеринодар, а далі через Крим, Харків, Полтаву, Київ у Петербург,” — розповідає Олександр Боронь.
Від задуму відмовився, отримавши лист Михайла Лазаревського. Той написав, що поету слід поспішати, ніде не зупиняючись.
Крим у творчості Тараса Шевченка
Літературні твори: Поема "Іржавець" (1847), Вірш "Ой я свого чоловіка" (1848), Балада "У тієї Катерини…" (1848), Повісті: "Наймичка" (1852–1853), "Художник" (1856), "Прогулка с удовольствием и не без морали" (1855–1858).
Ілюстрації на кримську тематику: "У хана Шагін-Гірея" (1841–1842), "Бенкет із ногайцями" (1841–1842), "Суворов у Мусабея" (1841–1842).
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp та Facebook
