Катерина Рашевська — юристка "Регіонального центру з прав людини". У подкасті "PRO Крим. 2.0" зі Світланою Стеценко вона розповіла про ситуацію з правами дітей на окупованих Росією територіях, зокрема у Криму. Про мілітаризацію, зміну ідентичності українських дітей, тиск на батьків та складність повернення неповнолітніх з окупації.
Як змінюється політика Росії щодо дітей на українських окупованих територіях та як Крим став плацдармом для відпрацювання методів впливу, аби згодом перенести їх на материкову Україну.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
"Їм потрібне гарматне м'ясо, яке справді буде готове воювати за російські імперіалістичні інтереси"
Важливо відразу підкреслити, що це справді політика. Тобто це не комплекс якихось періодичних дій, це очевидне недотримання Росією норм міжнародного гуманітарного права. Діти для Російської Федерації – це інструмент для вирішення великої кількості власних питань. Починаючи від геополітичних, тобто загарбання чужої території, включення її до складу своєї, через дітей відбувається вплив і на їхніх батьків, а через батьків – на дітей. Таке собі замкнуте коло, з якого, на жаль, дуже важко вирватися, якщо ти просто фізично не покидаєш окуповану територію.
Далі ми бачимо, що для росіян це, звісно, спосіб врегулювання їхньої демографічної проблеми. Тобто діти, для них передусім — ресурс. І хоча вони це все подають під "соусом": "Ми виховуємо патріотів, нам потрібні такі віддані громадяни Росії, які готові захищати свою Батьківщину".
З цього всього, правда, лише те, що їм потрібне гарматне м'ясо, яке справді буде готове воювати за російські імперіалістичні інтереси. Бо ж, насправді, захищатися немає від кого. Тому що дитина народилася і її потрібно зареєструвати. Це відбувається за російським законодавством, а не за українським правом. Дитина відразу отримує свідоцтво про народження російського зразка, це означає, що вона фактично страждає від нав'язування громадянства держави-агресора всупереч нормам міжнародного права. І далі, до фактично 18 років, я не кажу, що порушення припиняються з повноліттям, абсолютно ні, але крізь кожну ланку життя дитини ми бачимо вплив російської, досить токсичної, агресивної держави, де немає дитячої гідності, де немає поваги до прав дитини, де дитина не відокремлена від дорослих. І цей дорослий, від якого залежна дитина, це не її батьки.
"Крим став фактично випробувальним полігоном"
Законодавство так званих ДНР та ЛНР, хоча й тяжіло до російського, багато в чому дублювало якесь старе, абсолютно не адаптоване до сучасних реалій законодавство Радянського Союзу. Коли ми говоримо про окупований кримський півострів, це було російське право відразу, це була Росія, це було відразу виховання російських дітей із українських, точніше перевиховання.
Тому що було викорінення ідентичності, руйнування всього українського, була культурна асиміляція. Нині, потренувавшись на українських дітях там (у Криму — ред.), побачивши, що працює, що не працює, відточивши оці навички впливу, якими можуть бути методики, Крим і вищі навчальні заклади півострова є фактично випробувальним полігоном.
Це вже лабораторія, в якій фактично готують нові стратегії або адаптовують те, що не дуже працює. Бо Росія немає ще 8 років для впливу на території, які вона окупувала в 2022 році.
До 2027 року росіяни повинні бути готові, в тому числі людьми, задля того, аби розпочинати новий виток агресії. І, на жаль, у мене погані новини для наших партнерів, тому що ми не можемо бути впевнені, що це буде просування вглиб території України, а не якась блискавична, справді кількатижнева операція десь у Нарвімісто в Естонії задля того, щоб продемонструвати всю слабкість НАТО.
"Війна "юнармійців" — це війна майбутнього, вона ще не розпочалася"
З хороших новин ми спостерігаємо такий собі "тектонічний зсув", якщо порівнюємо ситуацію після 2014 до 2022 року і за останні 4,5 роки. Вищі посадові особи РФ, а не лише колаборанти місцевого рівня, потрапляють до санкційних списків. Так само там фігурують і такі організації як "Юнармія", "Кримпатріотцентр".
Юнармія – це саме військова організація. Вони це постулюють відкрито, у статуті згадано про те, що однією із цілей діяльності є підготовка як фізична, тактична, в тому числі ментальна, дітей до служби у Збройних силах Російської Федерації. Відповідно до відомостей, які надаються організацією, кожен десятий випускник цього руху вступає до вищих навчальних закладів РФ військового спрямування.
Що стосується участі "юнармійців" у "СВОСпеціальна військова операція — пропагандистський евфемізм, запроваджений керівництвом Росії і вживаний проросійськими джерелами для опису вторгнення Росії в Україну з 2022 року", на мою думку, війна "юнармійців" — це війна майбутнього, вона ще не розпочалася. Сьогодні воюють інструктори, які вчать дітей всередині цього об'єднання. Ті, кого вони навчили, прийдуть зі зброєю через кілька років.
На сьогодні, на жаль, цифри вихованців "Юнармії" на окупованих територіях України вже вражаючі. В РФ в цілому — це близько 2 мільйонів дітей, які є учасниками цього військово-патріотичного руху. Ми також включаємо в цю цифру від 44 до 55 тисяч, за різними відомостями, дітей із окупованих територій. І це може бути набагато більша цифра.
Ми також бачимо певні паралелі і взаємодоповнювальний, токсичний вплив "Руху перших" і "Орлят Росії". У них є багато спільних проєктів, ми спостерігаємо, що зазвичай, якщо дитина є членом "Юнармії", то вона також є членом "Руху перших". Що стосується "Орлят Росії", це взагалі безальтернативний для батьків і для дитини рух — це зовсім малесенькі діти з першого класу, там членство колективне. Ти прийшов у школу, хотів вчити букварика, а тебе зарахували, видали тобі значок, і ще якщо ти значок загубив, то в тебе будуть проблеми.
Тому система з боку Російської Федерації не з точки зору турботи, а з точки зору контролю. Прагнення просто максимально аб'юзувати вільний час дитини. Немає вільного часу — немає вільних думок. Ти постійно знаходишся в пропаганді, в тебе немає власних рішень, у тебе немає власних інтересів, усі твої інтереси пов'язані з благополуччям Російської Федерації.
"Роль російської православної церкви у процесі перевиховання дітей"
Досить новий тренд — церковний вплив. Роль російської православної церкви у процесі виховання дітей під контролем Російської Федерації завжди була високою, але нині ми бачимо, що є такі собі маніпуляції релігійного гатунку. Коли, наприклад, якщо ти не готовий захищати Російську Федерацію, як свою Батьківщину, якщо ти не відповідаєш канону, як має виглядати "доброчесний маленький громадянин РФ", то ти грішиш. Тобто якщо ти не є учасником, тоді ти хто? Ти — підозріла особа. Ти терорист, екстреміст, симпатик терористів, екстремістів. А тепер ти ще і грішник.
Власне, всі ці речі, вони не є просто набором якихось порушень прав дитини вочевидь, але це має настільки важливий, згубний, довгостроковий вплив на фізичне та ментальне здоров'я дитини, що його потрібно досліджувати, опрацьовувати з точки зору протидії, тому що діти не винні, що вони опинилися у такому середовищі.
Діти – лише діти. І мені згадується історія одного хлопчика, який мені прямо сказав, що діти, як пластилін. Тобто дитина сама розуміє те, що дорослі намагаються щось із них зробити.
Ми, фактично, починаємо бачити, пригнічення прав дівчаток, нав'язування гендерних стереотипів, в тому числі і щодо хлопчиків — "іди захищай свою Батьківщину". Для тебе вже прописана роль. Тому міжнародне співтовариство також реагує, намагається більше документувати, збирати свідчення про це, більше згадувати про відповідні порушення в резолюціях і на рівні Ради Європи, на рівні Організації з безпеки та співробітництва в Європі, навіть на найвищому рівні в Генеральній асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Що мене власне турбує, це відсутність плавного переходу від політичних заяв до конкретних юридичних рішень. Їх на сьогодні не так багато.
"Повернення дітей — це максимально складна операція"
Українські діти, які повертаються, здебільшого мова йде про дітей з окупації, які потребують негайного возз'єднання з родиною, тому що вони знаходяться під високим ризиком депортації. Мова йде про такі ситуації, наприклад, померла мама чи тато, діти залишилися без опіки. Або, наприклад, діти, щодо яких почали заводити кримінальні провадження, або вже завели. І ми розуміємо, що дитина потрапить у в'язницю за те, що вона просто виглядала якось не так, або не хотіла на серце руку класти під час співання російського гімну. Тому ці ситуації потребують негайного реагування, хоча підкреслю, що серед тих дітей, яких допомогла повернути Меланія Трамп, є діти, які були справді депортовані в юридичному сенсі цього слова.
Що стосується російських дітей, хто вони? Це ті діти, які на початку повномасштабного вторгнення були на території України. Вони опинилися там, тому що у них можливо тут є бабусі, дідусі, а може батько, чи мати є, хтось один з членів родини. Ми з вами говоримо про прості приватні відносини, які мають міжнародний характер, міжкордонний. В даному випадку, чи потрібні були зусилля від третьої сторони, від Меланії Трамп, Ватикану, Катару чи щось? Ні, не потрібні. Так вони порушили українське міграційне законодавство. Але фактично, це чергова російська маніпуляція задля уникнення відповідальності.
Що стосується, наприклад, повернення через Катар, за даними, які озвучував Дмитро Лубінець у лютому 2026 року, це 83 дитини, яких вдалося возз'єднати з родинами саме завдяки цій державі.
Російська Федерація просто маніпулює цим процесом. Тому повернення дітей на сьогодні — це максимально складна операція. Не існує ніякого міжнародного, незалежного правового механізму для повернення. Можливо, я дуже сподіваюся, резолюція Генеральної асамблеї, на виконанні якої уповноважений спецпредставник Генерального секретаря ООН з питань дітей та збройних конфліктів, це нова особа, це заступниця Генсека Ванесса Фрейзер. Будемо сподіватися, що, можливо, їй вдасться викувати, викристалізувати контури потенційного юридичного механізму. Хоча, відверто кажучи, в умовах відмови Росії від співпраці, я не думаю, що потенційна поїздка Ванесси Фрейзер до РФ якось змінить лінію поведінки росіян.
Але без кроку РФ щодо поширення відомостей про наших депортованих дітей, говорити про повернення 20 570 дітей, які уже фігурують у реєстрі Міністерства юстиції, не доводиться. Просто ми маємо це усвідомити, розуміти і формувати не лише короткострокову політику держави, в якій основним пріоритетом є повернення дітей, але середньострокову і довгострокову, де ми виходимо із того, що не всі діти повернуться. Уже вибачте мене, я маю сказати цю дуже неприємну, некомфортну для нас правду.
Діти мають право знати про своє походження. Вони його будуть мати і в 60, і в 70, і в 80 років, коли будуть бабусями і дідусями. І ми як держава маємо цей обов'язок їм його забезпечити. Ми також повинні не викреслювати загальною парадигми кримських дітей. Також думати про те, а яке до них ставлення. Тому що потенційно попередньо експерти московського механізму ще в 2023 році згадували, що десь близько тисячі дітей могли бути викрадені росіянами ще до 2022 року. Навіть якщо ми говоримо не про тисячу, ми маємо згадати 289 статусних дітей, які залишалися в закладах інституційного догляду станом на 2014 рік, лише в Автономній Республіці Крим. І ще про 57 дітей, які залишалися в Севастополі, так само в таких закладах. Тобто, а що про них? І я знаю, що немає в нашої державі позиції їх не повертати, чи їх забувати, чи якось їх дискримінувати. Такого немає.
На сьогодні ми досить хаотично хапаємося за будь-яку допомогу, за будь-яку нагоду, аби повернути якомога більшу кількість дітей. Це як у шашках: коли ти думаєш не про те, як будеш ходити, а про те, що відбувається на стороні суперника і як буде ходити він.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
