Севастополець Всеволод Грабар після повномасштабного вторгнення залишив службу в поліції і пішов захищати країну, воював у 47 окремій механізованій бригаді "Маґура". У травні 23-го загинув на запорізькому напрямку.
Петиція про присвоєння йому звання Героя України вже набрала необхідну кількість голосів.
Дружина мріє, щоб їхній п'ятирічний син колись здійснив мрію батька і підняв український прапор у Севастополі. Більше читайте у матеріалі Суспільного Крим.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Юлія Грабар показує годинник свого чоловіка-військовослужбовця. Він був на ньому, коли Всеволод загинув.
"Кожного вечора об 11:00 він дзвонить, як будильник. Я не знаю, чому саме в цей час, чому саме Сєві захотілося навести цей будильник на 11:00, але це для нас щовечора згадка, що він є, що він поряд і що він про нас пам’ятає", — каже Юлія Грабар.
Вже два з половиною роки Юлія вчиться жити далі без Всеволода. Без батька зростають десятирічна донька і п’ятирічний син.
"Всі говорили, що через рік, через два стане краще. Два з половиною пройшло. Краще не стає. І ніколи не буде. Я деколи серджуся, що його немає. Серджуся, бо я би хотіла, щоб Маргаритка з Данею гралися з татом. Дуже боляче, коли Маргаритка звертає увагу, як якась дитина обіймає батька. Це дуже боляче", — говорить Юлія.
Вона показує на світлинах і розповідає про їхнє щасливе життя до війни. Він — із Севастополя. У 2007-му приїхав до Києва на навчання в університеті імені Шевченка. Там познайомилися. Весілля — у Кам’янці-Подільському.
"Коли ми пускали тут двох голубів, то голуб Сєви злетів, а мій полетів в інший бік. Не знаю, можливо, це щось підказувало, але я ніколи не вірила в якісь такі приказки", — каже вона.
У 2014-му Всеволод пішов служити до вже реформованої Нацполіції. Спершу — у столиці, згодом, із новонародженою донькою, перебралися до рідного для Юлії Хмельницького. У 2022-му, після повномасштабного вторгнення, поліцейський Всеволод Грабар вирішив піти на службу до ЗСУ.
"Я казала: "Сєва, може, не потрібно". Але він казав: "Якщо я сидітиму вдома — не буде мого дому". І він говорив: "Хто піде захищати мій Севастополь, крім мене? Хто буде захищати? Я хочу визволити свою домівку, хочу дітям показати красу Криму, красу Севастополя", — говорить Юлія Грабар.
Після навчання в Німеччині Всеволод служив у 47-й окремій механізованій бригаді "Маґура". Був командиром механізованої роти на Запорізькому напрямку. 10 травня 2023 року Юлії повідомили, що напередодні її чоловік загинув.
"Коли мені повідомили, я не плакала. Бо не вірила. Потім прийшла додому і почала дзвонити Сєві Він не брав слухавки. Потім я подзвонила побратиму. Він залишив мені п’ять номерів — якщо Сєва не виходитиме на зв’язок, то щоб я дзвонила. І він каже: "Так". Я кажу: "Ну ви ж його не бачили". А він: "Ні, але це так". Я кажу: "Тоді я не вірю", — розповідає дружина загиблого військового.
Згодом жінка дізналася, як усе сталося того останнього для Всеволода дня.
"Біля Сєви розірвався невідомий об’єкт, і маленький уламок влучив у шию та потрапив у грудну клітку. Побратими розповідають, що спочатку подумали, ніби Сєва щось шукає, щось загубив, а він уже впав і кричить: "Я — 200-й". Коли я запитувала: "Чому ви не врятували?" — вони говорили, що потрібно було відразу оперувати. Але на той момент ніхто ще не був готовий до таких подій. Штурму ще не було, і їхати було дуже далеко", — каже Юлія.
Юлія зареєструвала петицію про присвоєння Всеволоду Грабару звання Героя України. Вона вже набрала необхідну кількість голосів. Серед мрій — аби діти побували на батьківщині свого тата.
"Я мрію, що все-таки Севастополь буде нашим, і Даня здійснить мрію батька. Підніме український прапор над Севастополем", — говорить Юлія Грабар.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
