6 грудня в Україні відзначають День Збройних сил. Суспільне Чернівці зібрало історії п'ятьох буковинських військових, про яких розповідало цьогоріч.
Олександр Пислар – одним із перших зайшов у Курську область РФ
Загін "Bravo Team" розвідника Олександра Пислара одним із перших зайшов на територію Курської області Росії. Очікували, що росіяни сильно охоронятимуть кордон, однак українські військові достатньо швидко просунулися на їх територію.
Олександр служить у війську шість років, у 2014-2016 роках брав участь в АТО, а з початку вторгнення обороняв Київщину, був на Запорізькому та Донецькому напрямках, звільняв Лобкове та П'ятихатки.
Під час повномасштабної війни у його загоні не було жодної втрати, однак були важкі поранення. Каже, це завдяки детальному плануванню і злагодженому командуванню. За час війни боєць став повним кавалером ордена "За мужність". За що присвоюють такі нагороди та як відбувалася операція на Курщині – читайте в інтерв'ю:
Леонід Тимко – три дні сам утримував позицію в окопі на нулі
51-річний Леонід Тимко через повномасштабну війну залишив фермерство й записався в тероборону. Військовий вважає, що його покоління робило помилки у виборі влади, тому й воювати має воно.
Тимко — командував відділенням 92 батальйону 107 бригади тероборони. Воював на Харківському напрямку та в Бахмуті. Там один три дні тримав позицію на нулі в окопі, який викопав. А коли до його позиції підійшло 5 російських військових, кинув у них гранати.
Торік у листопаді він отримав поранення на позиції – у бліндаж залетів FPV-дрон. Від вибуху Мойсею посікло руку й він втратив два пальці. Розповідаємо, як буковинець три дні сам утримував позицію в окопі “на нулі”:
Сергій Тягій – обороняв Авдіївку у складі 3-ї ОДШБр
27-річний буковинець Сергій Тягій після двох років життя у Польщі повернувся в Україну через повномасштабну війну. Спершу служив у стрілецькому батальйоні на Сумщині, а згодом перевівся у Третю штурмову бригаду. Каже, там вмотивовані бійці, які знають, чому пішли на фронт.
Сергій має позивний Рембо та командує одним із відділень бригади. Брав участь в обороні Авдіївки й отримав там важке поранення – деякі осколки досі залишаються у тілі бійця. Чому не хоче служити в тилу чи бути цивільним, як відгукується про підготовку штурмовиків та чого найбільше боїться на фронті – читати:
Сергій Крашенінніков – воював з онуком, який зник безвісти
64-річний Сергій з позивним Дуда почав воювати 10 років тому. Він пройшов Іловайський котел та бої за Донецький аеропорт. В АТО він познайомився з Дмитром Коцюбайлом й під час повномасштабної війни став бійцем "Вовків да Вінчі". Чоловік досі зберігає шаблю, яку йому подарував Коцюбайло, та вважає її своїм найціннішим подарунком.
Дуда воював разом з онуком – під час боїв під Куп'янськом той зник безвісти. Чоловік вірить, що хлопець потрапив у полон й зможе повернутися додому. Попри те, що Дуду звільнили зі служби через вік, він досі готовий воювати.
Розповідаємо, якими були десять років його служби та чому досі хоче повернутися на фронт:
Юлія Мицканюк – стала бойовою медикинею у 19 років
22-річна Юлія Мицканюк служить у війську три роки. Бути військовою вирішила ще з часів Революції Гідності, бо не хотіла просто спостерігати за подіями у країні. Дівчина вступила у медичний коледж, щоб згодом стати бойовою медикинею, а на другий день після випуску пішла у військкомат. Батькам про свій вибір сказала вже в зоні ООС.
Два роки Юлія надавала допомогу та евакуювала бійців у складі бригади "Едельвейс". Через стан здоров'я зараз дівчина працює у військовому госпіталі в Чернівцях, втім хоче відновитися та повернутися на передову. Яким був її шлях:
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
