Культурний менеджер Андрій Тужиков розвиває креативні індустрії в Чернівцях та регіоні. Він разом із командою намагається впроваджувати інноваційні технології для популяризації культури. Так перенесли сцену із книги про Чернівці у віртуальну реальність, куди можна зануритися через VR-окуляри.
За словами Андрія, продукт креативних індустрій навіть під час війни приносить валютну виручку в Україну, а самі креативні індустрії становлять 6% від ВВП. Як у Чернівцях можна розвивати креативні індустрії та чи є сенс впроваджувати інновації у місті, де немає доріг, — читайте в інтерв'ю Суспільному.
— Ти запропонував записати інтерв’ю про креативні індустрії у майстерні театру, яку переобладнали під малу сцену. Поясни на цьому прикладі, що таке креативні індустрії?
— Креативні індустрії — це доволі широке поняття. Але мала сцена — це один з таких яскравих прикладів трансформації просторів, трансформації якихось старих сенсів у щось нове. І сьогодні ми тут, ми можемо бачити, як по-європейськи та по-інноваційному виглядає це приміщення.
Також ми можемо бачити на сторінках театру, які саме тут відбуваються вистави. На мою думку, це дуже гарний індикатор розвитку креативних індустрій в Чернівцях, що дуже важливо для нас. Ми створюємо нові сенси, які дуже важливі, які нематеріальні.
— Креативні індустрії — це творчість, за яку платять гроші?
— Це дуже грубе порівняння, але якщо ми будемо дуже спрощувати, ми можемо так сказати. Насправді, дуже важливо відокремити мистецтво, культуру і креативні індустрії. Бо до креативних індустрій належить і мода. І, допустимо, весільні сукні у Волоці — це також креативна індустрія.
— "Бабин Бучок", проєкт 19-річного жителя Сторожинця, який їздить селами Буковини, і фотографує старі хати, колодязі, каплички, автентичний побут, — це креативна індустрія?
— Звичайно, я пишаюсь знайомством з цією людиною. Я пишаюсь, що він є резидентом "Лабораторії культури", що він був на наших кемпах. Ми підтримуємо з ним зв'язок і дуже високо оцінюємо його діяльність. І, звичайно, те, що він робить — це креативні індустрії.
По-перше, він колекціонує речі й реставрує їх – це музейна справа. Він створює контент, він створює медіаконтент. Він робить експедиції, він веде блог, в якому описує свої подорожі. У нього є свій Patreon, який монетизує його подорожі, його діяльність.
— Популяризацією мистецтва займається громадська організація "Лабораторія культурних досліджень", яку ти заснував у 2016 році. За цей час ви переносили у віртуальний простір епізоди книг, пам'ятники, навіть психотерапію. Який проєкт ти вважаєш найуспішнішим за цей час?
– Ми маємо кілька лінійок діяльності. Кожні два-три роки обговорюємо стратегічні цілі. Зараз наш фокус — створити сприятливий клімат для креативних індустрій на Буковині. У цьому контексті нашим основним проєктом є щорічні кемпи. На них збираємо людей, які можуть стати визначними акторами на сцені креативних індустрій. І робимо інтелектуальний чил, де відбувається нетворкінг, різні лекції, воркшопи.
Вважаємо це доволі успішним проєктом. Багато наших випускників, резидентів, потім стають відомими, популярними. Вони нам пишуть, дякують, бо якісь знайомства, якісь ідеї, якісь інсайти вони отримали саме на кемпі.
Ось вищезгаданий “Бабин бучок” – він отримав можливість побувати у нас на кемпі, і ми отримали можливість знайомства з ним. І вважаємо це дуже хорошим знайомством, і дуже хорошим результатом.
Якщо говорити про іншу лінійку, про продакшн, тобто про створення якогось культурного продукту – нашим останнім проєктом стала реконструкція сцени з книги Максима Дупешка у віртуальній реальності. Це був доволі довгий проєкт. Він нам сподобався в тому плані, що ми там застосували багато чого нового. Ми дивились, що є у світі нове: як краще оцифрувати людину, як краще перенести будинок, відновити його за старими фото – аби людина отримала цей імерсивнийДосвід повного або часткового занурення у віртуальний світ або різні види змішання реальної і віртуальної реальності. досвід. Тобто досвід цього занурення у віртуальну реальність.
— Розробники перенесли у віртуальну реальність перехрестя вулиць Сагайдачного, Вокзальної, Хмельницького та Заньковецької. Саме біля балкона блакитного будинку познайомилися головні герої книги "Історія, варта цілого яблуневого саду". Скільки часу провели на цьому перехресті розробники?
— Наші розробники працювали доволі довго, оскільки вони ходили і фотографували кожен будинок, який тут є. Тобто їм потрібно було зіставити фотографію з архіву із тим, яке це перехрестя сьогодні. Це потрібно було для того, аби відтворити реалістичний 3D-простір. І це тривало приблизно місяць. Але що тут важливо — це години, коли це робилось. Тому що трафік, люди — усе це трошки відволікає.
— У віртуальній сцені є і ти, і Максим Дупешко, як герої.
— Це такі пасхалки. Нам потрібно було людей оцифрувати, тому ми створювали персонажів, використовуючи реальних людей. Їх одягали у якісь автентичні костюми і створювали з них 3D-об’єкти. Нам потрібні були додаткові люди для оцифрування. Автор книги Максим Дупешко у сцені став водієм трамвая. Це ніби пасхалка, цікавиночка для користувача цієї сцени.
— А де взагалі можна переглянути цю сцену у віртуальній реальності?
— Можна в бібліотеці на вулиці Кобилянської. Там є свій шолом. Туди можна прийти і, я думаю, що вам асистент налаштує, покаже, як шолом вдягти, як пересуватись. Це дуже важко саме вербально передати, все з досвіду, як ти одягаєш шолом, знаходишся у іншій реальності, бо шолом реагує на твої рухи.
— У бібліотеці імені Івасюка, де ви робили презентацію VR-сцени, зріс попит на саму книгу Максима Дупешка "Історія, варта цілого яблуневого саду". Це було вашою ціллю — популяризувати цю книгу?
— Насправді, нашою ціллю було відпрацювати, відточити деякі технології на майбутнє. І так просто сталось, що в той день ми побачились з Максимом Дупешком. Так виникла ця спонтанна ідея: "А давай твою книгу, якийсь фрагмент твоєї книги оцифруємо". Бо для нас в першу чергу було важливо зрозуміти, які технології і з якою точністю дозволяють такий продукт зробити. І те, що так пощастило саме Максиму, — це вже удача.
— Інакшим проєктом було навчання і після цього навчання у нас були стипендіати, які також створили якісь проєкти. Це люди, котрі мають геть інший фах, але вирішили свою діяльність змінити. Ми дали їм можливість у короткий термін отримати навички, які роблять їх конкурентними на ринку праці і креативних індустрій.
Я знаю, що наші випускники вже отримували замовлення з-за кордону. А що дуже важливо — це те, що вони залучають кошти в Україну. Тобто вони є експортерами послуг креативних індустрій за кордон. І зараз, оскільки креативні індустрії це доволі таки перспективна галузь, то в плані відновлення економіки, тому що ми бачимо, що економіка нині не в найкращому стані, це звична річ під час війни.
Ми бачимо також і те, що цифрові технології, ІТ, креативні індустрії — це доволі таки вцілілий, пошкоджений, але вцілілий, канал валютної виручки в Україну. Я знаю, що станом на сьогодні креативні індустрії в Україні — це приблизно 6% ВВП.
І я думаю, що ми будемо рухатись далі, я так очікую. Я спілкуюсь з економічними аналітиками, я думаю, що ми дійдемо під час післявоєнного відновлення до 10%. Це дуже хороший показник насправді.
— Три роки тому в одному інтерв'ю, ти сказав, що “штучний інтелект у Чернівцях — це як покласти біде у теремок”. Пройшло три роки, на якому ми зараз етапі?
— На такому самому. Бо три роки — це був такий період: два роки карантину і пандемії, рік повномасштабної війни. Тут не можна говорити про якийсь розвиток.
Ця фраза відображає те, що не можна інтегрувати якісь новітні рішення, якісь новітні концепції типу smart city, у місті, в якому відсутні нормальні дороги.
Наприклад, Римська імперія — вона процвітала зокрема і завдяки дорогам, деякі з них навіть досі збережені. І коли немає цього, дуже важко інтегрувати якісь цифрові рішення, якусь електроніку, коли самі фізичні носії — дорога, інфраструктура, стовби, — в такому поганому стані.
Тому я думаю, що, на жаль, мало що змінилось, цьому є належне пояснення. Три роки — це досить мало часу. Три роки таких важких часів — це також знижка. Але я вірю в те, що ми доживемо до кращих часів. З іншого боку, в Чернівцях дійсно багато талановитих ІТ-івців, талановитих дизайнерів, талановитих людей, які щоденно створюють якісь культурні, цифрові продукти. Але проблемою є те, що вони продукти створюють на експорт. Тобто це в кращому випадку клієнти з інших областей, які більш прогресивні. В гіршому випадку, для нашого розвитку, але загалом для закордонного клієнта. Тобто люди живуть у Чернівцях, але створюють та реалізовують свій потенціал на запит немісцевого клієнта.
— Тобі пропонували співпрацю з міськрадою, якісь посади?
— На якихось етапах це було, саме посаду не пригадую. Звичайно, якісь пропозиції по співпраці звучали у різні етапи мого життя і моєї кар’єри від різних політичних сил. Я їх не буду називати зі зрозумілих причин. Наразі у мене немає таких амбіцій.
— А що для розвитку креативних індустрій в місті важливіше: активність громадського сектору чи якісь управлінські рішення посадовців?
— Насправді, синергія. Я є прихильником того, що чим менше держава втручається у справи, тим буде краще. Тому що будь-яка зарегульованість призводить до формалізації, до таких речей, де творча енергія застопорюється і перестає рухатись. Тому перекладати відповідальність саме на управлінців, на міську владу — це патерналізм. Міська влада нам нічим не зобов'язана в цьому плані. Тому що творчість — це є колективний результат всієї міської спільноти. Я думаю, що у Чернівців є доволі потужний потенціал. Це враховуючи й історію міста, і ті культурні пам'ятки, які збереглись, і ту культурну матеріальну і нематеріальну спадщину, яка збереглась.
— На прикладі сусідніх з Чернівцями міст, як місто може розширити свою культурну індустрію?
— На прикладі, я б сказав так, що варто порівнювати не лише з містами, але й і з селами. Неподалік від нас є село Криворівня, куди вже понад сто років люди приїздять. Там був і Грушевський. Там є музей Франка. Таке маленьке село створило собі сторітелінг — люди туди піднімаються.
— У нас є Чортория, як приклад.
— Це такий аналог, який, напевно, також бере натхнення у Криворівні. І я думаю, що це правильний шлях. Мірятись містами — це доволі складно. Ясно, що ті міста, які нас оточують — Франківськ та Львів — вони в цьому плані трошки попереду нас. Якщо порівнювати з містами — це важко. Бо в нас різна культурна спадщина. І це все-таки формує креативні спільноти. Тому нас доречніше порівнювати з Ужгородом, з Франківськом, зі Львовом. Я думаю, що в цій четвірці міст, ми не найшвидші. Але, можливо, колись будемо.
— "Лабораторія культури" створила у доповненій реальності пам'ятник Сидору Воробкевичу, коли його демонтувалі зі скверу. Як тобі проєкт пам’ятника Сидору Воробкевичу, який презентували нещодавно?
— Насправді, очевидно, що він з самого початку не був задумкою і частиною цього скверу. І його вже поставили в кінці, на такі дуже агресивні вимоги активної спільноти міста. Насправді, сам його дизайн мені доволі подобається, багато людей писало, що він ближче до людей, він не знаходиться на якомусь підвищенні, що доволі круто і по-європейськи.
Я бачив уже навіть якісь неточності стосовно того, що ніби одяг не такий, який мав би бути. Тому, мені здається, що факт його повернення — це дуже добре, те що міська влада почула вимоги спільноти і взяла їх до уваги. Сам цей пам’ятник — це більше питання смаку і професійності, я не можу настільки професійно це оцінити.
Як чернівчанин — це таке вкраплення, яке задовольняє якісь точкові вимоги мистецької частини міста і це нормальна практика. Що дуже задоволений цим пам'ятником — не можу сказати, але й обурення у мене немає.
— Час від часу у топи музичних чартів потрапляють і російські пісні. Що потрібно зробити для того, щоб українці перестали слухати російську музику і, наприклад, купили собі квиток на виставу, на малу сцену, або пішли на Миколайчук фест?
— На жаль, ми побачили, що ні перші 8 років війни, ні рік повномасштабного вторгнення не вплинули на ці чарти радикальним чином. Ми досі можемо йти Чернівцями і почути, як молодь дрифтує десь в центрі міста або біля "Майдану" на кільці, а з вікон авто лунає музика російських реперів. Моя думка — це є глибока проблема ідентичності, тобто у багатьох людей немає чітко вираженої, чітко сформованої ідентичності українця як нації, або як політичної нації. В цьому вся причина.
Тобто проблема не у тому, що людина слухає музику російську, а проблема в тому, що ця проблема є симптомом, а не причиною. Причина — це відсутність конкретної ідентичності. Саме через це у людей немає принципів, за якими вони відсікають або не відсікають культурний контент.
— На це може якось вплинути креативна індустрія?
— Думаю, що вся діяльність цієї сфери орієнтована на те, щоб якимось чином інтегрувати традиційні речі, ознаки культури в наше щоденне життя. Звичайно, що культура і креативні індустрії — це ті речі, які формують нас як культурних особистостей, як якісь свідомі елементи суспільства. Це має потужний вплив на творення тої ідентичності.
І це дуже важливо сьогодні, тому що те, ким ми є — це те, за що нас насправді вбивають. І дуже прикро, що люди цього не розуміють, і продовжують слухати російску музику навіть зараз.
— Яка роль креативних індустрій у відбудові України після перемоги?
— Якщо говорити про ієрархію потреб, найперше – це економічна роль. Бо дуже багато ланок постачання втрачені, відбудова інфраструктури буде не така швидка, як хочеться. А саме креативні індустрії, ІТ, архітектори, рекламники, піарники, дизайнери — це все буде дуже затребувано, воно і зараз затребувано. Після завершення війни, коли інвестори та клієнти з-за кордону будуть ще більш впевнені в тому, що все добре, що їхні кошти і замовлення в безпеці – то саме креативний вид діяльності буде становити доволі високий відсоток від валютної виручки, від економіки в Україні.
Друге – на мою думку, більш важливе для мене, це те, що ми будемо репрезентовані за кордоном, взагалі у світі на глобальному ринку праці, як нація технологічна, як нація, яка володіє сучасними інструментами створення нових культурних продуктів. Національна самоідентичність неважлива без культури. Ми бачимо, коли окупанти приходять у населені пункти, то перше, що вони роблять — намагаються демонтувати пам'ятник і поставити свій. Так само вони намагаються книжки забрати або знищити. Тобто знищити культуру для них — це означає позбавити цю націю права на існування, самовираження. Також вони постійно намагаються присвоїти собі якісь культурні та наукові здобутки. Це все говорить про те, що ознакою самодостатньої нації, самодостатньої країни є дуже високий рівень культури, який проявляється через власні культурні продукти, через особистості, через власні великі національні проєкти.
— "Лабораторія культури" живе за рахунок грантів на різні проекти. А що ви робите в період, коли немає проектів?
— Ми не живемо лише заради проєктів і за рахунок грантів. Я думаю, якщо оцінювати, то діяльність за рахунок грантових коштів становить десь 60% нашої діяльності. У нас також є стабілізаційний фонд. Це ті кошти, не проєктні від донорів, власні кошти, власні накопичення, які ми витрачаємо на ті речі, які здаються нам цікавими. Це можуть бути експериментальні проєкти. Ось, наприклад, ми робили спільно з онлайн-крамницею традиційних товарів "Чічка" силянки у доповненій реальності. Ми прийшли до такої думки, що не всі речі можна приміряти чи придбати. До того ж деякі силянки можуть бути старими, тоді їх не можна вдягати. А відтворення цих прикрас у доповненій реальності дає змогу приміряти давню силянку через камеру смартфону. Це був цікавий експеримент, він не настільки дороговартісний, щоб під нього проєкт писати. Ось ми володіємо якимись заощадженнями, їх ми на такі речі і витрачаємо.
— Ти ІТ-розробник, це зараз досить прибуткова справа, чому ти зайнявся громадським сектором?
— Це для мене речі поєднувані. Оскільки якісь години свого робочого дня я працюю на своїй основній роботі, яка для мене є бюджетоутворюючою. У вільний від роботи час громадська діяльність є моїм хобі, віддушиною. Це реалізує мою потребу у самореалізації, в бажанні перетворити простір довкола себе. Тому я намагаюсь комбінувати ці дві речі.
— Як виживають креативні індустрії зараз?
— Креативні індустрії вже третій рік страждають. Починаючи від двох років пандемії і року повномасштабного вторгнення. Найбільша проблема, на мою думку, це є відтік спеціалістів. Ми не знаємо, чи повернуться люди назад.
Якщо говорити про гроші — клієнти переживають і не знають, що робити із замовленнями, які є в Україні. Це довгострокові замовлення. Економіка України показала, що перші місяці були шокові: березень і квітень – економіка пережила шок, але ми побачили, що вона встояла. Українські фахівці, креативники, показали, що вони готові комунікувати з клієнтами навіть під час повітряних тривог, блекаутів. Але є компанії, які попри бажання підтримки України, через свої внутрішні політики з безпеки активів не можуть мати контакт з країною, в якій йде війна. Тому відтік коштів також є.
Я не знаю жодної галузі економіки, яка б навпаки зараз процвітала, тому цілком логічно, що креативні індустрії зараз також потерпають.
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
