Юрій Геогріца з Малинівки Чернівецького району 35 років займається вівчарством. За цей час зібрав отару з понад 750 власних овець. Каже, раніше у кожному господарстві в селі було по кілька овець, зараз на все село вівчарською справою займається лише він та ще один чоловік.
Попри те, що для Юрія це не сімейна справа – хоче, щоб молодший син продовжив цим займатись та вже змалечку навчає його вівчарства. Юрій розповів Суспільному Чернівці, чи вигідно цим займатись та чому вівчарство зникає.
"З дитинства люблю овець"
У сім'ї Юрія овець мав лише прадід – про це чоловік дізнався від матері. Каже, любить овець з дитинства й постійно приходив до друга, який їх розводив. Він і подарував 15-річному Юрію його перше ягнятко. До 20 років чоловік вже мав до п'яти овець, згодом купив собі майже 50 тварин. Відтоді щороку гроші, які заробляв влітку, восени витрачав на нових овець – так почав сам їх розводити. Наразі Юрій має велику отару з понад 750 овець.
"Якщо тримаєш сотню овець, то не встигаєш корм заготовляти й доїти їх самостійно. А з такою кількістю, яку маю зараз, можу й працівникам заплатити, й собі щось залишити", – каже Юрій.
Займатися вівцями важко, розповідає фермер, бо у них немає вихідних чи свят – щодня робочий день. Працівники на фермі прокидаються о четвертій ранку, щоб подоїти овець. Це роблять тричі на день – кожне доїння займає три години. З цього молока потім роблять бринзу та продають її на ринку.
Овець почергово випасають п'ятеро працівників, надвечір Юрій й сам іноді виходить на пасовище. На деяких овець чіпляють дзвоники, аби вони не губилися — за дзеленчанням вівця може віднайти отару. Стерегти велике стадо допомагають також собаки – вони направляють овець та слідкують, щоб тварини не відбилися від отари.
"Собаки допомагають пасти за трьох людей. Їх навчали півтори-два місяці. Саме вівчарок, бо пробував інші породи, то вони погано цьому навчаються. Зазвичай, випасає одна собака, але як йдемо на інші поля, то беремо двох, щоб не робити людям збитки", – пояснює фермер.
Чоловік розповідає, що своїх овець в оренду не здає й сам тварин не орендує, водночас пам'ятає усіх овець зі свого стада.
"Якщо ти любитель, то щодня хочеш дивитися за ними. Будь-яку свою вівцю я можу впізнати в чужій отарі. Так, як ви впізнаєте людину, так я знаю, що то – моя вівця".
Овець випасають впродовж шести місяців – восени вони готуються до розмноження та відпочинку. Тому, за словами Юрія, взимку за ними доглядати легше, потрібно дати їм заготовлену їжу, корм, й вони відпочивають.
Хоче, щоб син продовжив справу батька
За словами Юрія, ще двадцять років тому на пасовисько виходили орієнтовно 120 людей з села – кожен доїв свою вівцю та мав у господарстві по три-чотири вівці. Наразі ж він та ще один чоловік тримає овець за все село, бо "ніхто не хоче цим займатися".
Після повномасштабного вторгнення займатися вівчарством стало невигідно, здорожчали ціни на матеріали для утримання овець та знизився попит на шерсть. Також раніше продавали смушки — це шкурки молодих ягнят. Зараз це купують менше.
"Шерсть не йде. Я торік за стрижку овець заплатив 17 тисяч гривень, а продав шерсть за 9 тисяч. Поки тримаємося на бринзі та м'ясі ягнят. До війни ще можна було жити. Якщо будуть сили, то ще трохи триматиму стадо", – ділиться фермер.
Чоловік хоче, аби його молодший син продовжив займатися вівчарством – планує залишити йому в спадок щонайменше чотириста овець. Попри те, що сину тільки два роки, Юрій вже навчає його справі.
"Передам йому все своє господарство з вівцями, все, що є. Він – любитель овець. Лиш почав розмовляти та бігати, то найперше біг до овець. Як тільки кажу, що йдемо до овець, більшої радості у нього немає. Я постійно беру його до ягнят, щоб він полюбив їх так, як я колись".
Читайте Суспільне Чернівці в Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
