Про виступи українських авторів у Європі та видання книг під час війни — інтерв'ю з директоркою Meridian Czernowitz

Про виступи українських авторів у Європі та видання книг під час війни — інтерв'ю з директоркою Meridian Czernowitz

Про виступи українських авторів у Європі та видання книг під час війни — інтерв'ю з директоркою Meridian Czernowitz
. Євгенія Лопата на фестивалі "Meridian Czernowitz" у 2022 році. Світлина: Читомо

Літературна корпорація "Meridian Czernowitz" організувала чотири тури в Німеччину та Австрію, де письменники на презентаціях говорили про війну в Україні. Директорка Міжнародного поетичного фестивалю "Meridian Czernowitz" Євгенія Лопата в інтерв’ю Суспільному розповіла про значення таких культурних проєктів під час війни.

— Скільки заходів восени в Німеччині організувала команда Meridian Czernowitz. Яка їхня цільова аудиторія?

— Ми провели фестиваль "Meridian Czernowitz" у Чернівцях, закінчили видавничий сезон, тоді розпочали поїздки за кордон. З вересня до грудня ми здійснили чотири поїздки та провели приблизно 16-18 заходів. У них взяли участь Катерина Калитко, Андрій Любка, Ірина Цілик, Роман Малиновський, Тарас Прохасько і Софія Андрухович.

Ми їздили в тури Німеччиною, в Австрію також. Намагались залучити широку географію, щоб бути в різних містах з різною аудиторією.

Дрезден, до речі, був таким проблемним містом для нас. Це було єдине місто за всю мою кар’єру культурного менеджменту — за 8 років війни виявилась в залі людина з російською методичкою, яка піднялася і почала ставити питання: “Як це у вас досі національний герой Бандера? Як таке може бути, що у вас у місті є вулиця названа іменем Бандери?".

Я хотіла сказати, що в кожному нормальному українському місті є вулиця Степана Бандери, а то й пам’ятник. Але попереджуючи серцевий напад цієї людини, я не стала цього робити.

Про виступи українських авторів у Європі та видання книг під час війни — інтерв'ю з директоркою Meridian Czernowitz
Роман Малиновський, Євгенія Лопата, Андрій Любка та Софія Андрухович на виступі у Дрездені 15 грудня. Facebook/Iryna Fingerova

Мені завжди найважливіше, щоб люди, які мало або взагалі нічого не знають про війну, прийшли й послухали, що це таке. Наведу приклад: ми були в турі з Катериною Калитко і Тарасом Прохаськом. Цей наш тур припав якраз на той час, коли Катя повернулася зі звільненого Херсона. Ми розповідали про це, мені здавався цей момент чутливим і важливим. Катерина Калитко розповідала, як зустрічали перший евакуаційний потяг з Києва на вокзалі в Херсоні, переказувала розповіді людей, яких вона там зустріла. А потім до мене підійшов німець і сказав: “Я навіть не знав, що Херсон був окупований Росією”.

Ви мусите зрозуміти, що фактично до 24 лютого більшість німців поняття не мала, що таке Україна, яка в ній війна, за що воюють і так далі. Я не говорю про інтелігенцію, яка цікавилась, чи про наших партнерів, які дотичні до проєктів з Україною, намагались допомагати, налагоджували співпрацю.

Німці до того моменту, як почали платити у чотири рази більше за газ, навіть не розуміли масштаби цього всього. У таких ситуаціях важливо говорити і пояснювати людям, починаючи з дуже малого, починаючи з того, що війна почалась не 24 лютого, що вони всі "прохавали" Крим і на них лежить провина за те, що відбувається.

Так на кожному виступі збирається в середньому 100 людей. Якби це була одна людина, яка прийшла, послухала і зрозуміла, я була б уже щаслива. А так таких людей трохи більше і це тішить.

Ви нагороджені орденом за заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина. Якою була перша думка, коли ви побачили той відомий лист німецьких інтелектуалів із засудженням військової підтримки України європейськими країнами?

— Цей лист просто відзеркалив позицію німців. Інша справа — цих німців не так багато, як тих, хто хоче допомогти Україні. Були ж листи й на підтримку України. Інша справа, що для нормальних людей тепер люди з цього списку просто якісь божевільні. При чому всередині Німеччини так само, не один раз я чула, як людей з цього списку обговорювали й обливали недобрим.

Немає такого, що раптово стався злам і всі такі — "Ні-ні, ми з Росією більше нічого не будем мати". Ні, всі працюють далі. Можливо не так все афішують. Сказати, що німецька культурна спільнота відмовилась від російської культури — це нісенітниця.

Є навіть культурні товариства, які підтримують Україну і видають книгу “Зрозуміти Росію”. Зрозуміймо Росію! Для чого це видаєте? З одного боку є підтримка, з іншого — видають книгу про Росію.

Про виступи українських авторів у Європі та видання книг під час війни — інтерв'ю з директоркою Meridian Czernowitz
Євгенія Лопата, Софія Андрухович та Юрій Винничук виступають на літературному фестивалі FILIT у театрі в Яссах. Facebook/Evgenia Lopata

Справді був момент, коли ви як видавництво думали, що видавати книжки вже не будете?

— У перші тижні війни, лютий-березень, мені писали знайомі з-за кордону, вони просили завантажити всі наші матеріали, макети, обкладинки на якісь сервери і передати їм, щоб вони зберегли ці матеріали. Оскільки люди реально вірили, що до нас прийдуть, у нас все знищать. У якийсь момент, хоч я розуміла, що це не дуже реалістично, але скажу чесно — я скинула ці всі матеріали родичу, який жив за кордоном і сказала: "Завантаж на комп'ютер, тримай на жорсткому диску, бо я не знаю, що буде далі". А втратити це все було б трошки дико.

Найперший страх був у тому, що всі наші друкарні були у Харкові. І коли почалось бомбардування Харкова, ми розуміли, що це все може дуже погано закінчитись. Не кажучи про те, що 22 лютого ми запустили купу передруків видавництва, які коштують немалих грошей. Все було оплачено і передано в Харків і тут в якийсь момент ми розуміємо, що все дуже погано.

Потім ти розумієш, що треба працювати, тут треба зібратися, треба оцінити ситуацію. І ми так і зробили. Ці друкарні переїздили, починали нове виробництво, брали кредити, виконували замовлення, все дуже швидко налагодилось.

Ми видали дві нові книжки в видавництві. Це нові книжки Андрія Любки та Катерини Калитко, проза і поезія.

На цих книгах є дуже символічний для нас маркер, на кожній з них написано "2022 рік". І це така річ, яка нам станом на лютий-березень видавалась взагалі неможливою — видавати книжки під час війни. Ми довгий час думали, що не повернемось до цього процесу.

Я часто думала про те, в якій ситуації опинилися люди на сході чи півдні в окупації. У мене особисто є багато колег в окупації. Якби на них трошки "копнули" інформації й дізнались, чим вони займаються, їх би не випустили звідти.

Я часто думаю, як би я себе поводила. Я так собі оцінювала, що з нашими проєктами, публічністю і заявами, якби я жила десь в Донецькій області чи Маріуполі, я б уже не жила.

В якийсь момент, відчуваючи відповідальність за те, що ти робиш, ти не міг опустити руки. Та і ніхто б цього не зробив. Всі фестивалі в Україні скасували. Тому що фестиваль — це щось святкове, але ми змогли адаптувати "Meridian Czernowitz" під нові умови.

Про виступи українських авторів у Європі та видання книг під час війни — інтерв'ю з директоркою Meridian Czernowitz
Книги Сергія Жадана, які Meridian Czernowitz перевидали у 2022 році. Фото: Meridian Czernowitz

В цьому контексті важливо згадати літературну мережу, яку ви організували не цього року, але цього року вона набула додаткового значення про культурний зв’язок міст України.

— Літературну мережу ми створили у 2015 році. Вона теж була сформована під впливом війни. Нам це видавалось важливим і видається досі — об’єднати Україну. Нам йшлося про те, що ми мусимо об’єднати зусилля та інтенсивніше працювати в культурі. Бо ми ще у 2015 бачили, що є дуже багато прогалин.

У нас було 33 міста в цій мережі, але ми наголошували на сході та на півдні. Ми часто їздили у прифронтові міста, я пам’ятаю, як ми возили Іру Цілик в Авдіївку. Ми бачили, що культурні менеджери станом на той час один одного дуже мало знали. Хтось робив щось на своєму рівні, але чогось глобального єднального не було. І ми подумали, що було б класно цих людей познайомити й показати, чим ми займаємось, можливо, чогось навчити, чогось вони навчили нас.

І тому, коли ми у 2022 році вирішили відновити цю літературну мережу, вона відновилась не так, як би нам хотілося. Всі люди працювали й хотіли працювати у своїй сфері, але з 33 міст ми змогли зберегти лише 14.

Ми просили кошти й писали цей проєкт навесні 2022 року, коли ми не знали, як ми це зробимо, але знали, що ми цього хочемо.Ми вірили в себе і в нас повірили донори — це агенція з міжнародного розвитку Америки, яка підтримала цей проєкт і дуже класно, що він відбувся.

У нинішніх обставинах дуже складно робити культурні заходи. Їх не складно організовувати, складно фінансово.

Фішка цього проєкту: підтримати людей, в тому числі фінансово. Підтримати менеджерів, письменників. Тому коли ми могли оперувати якимись фінансами, які нам передав донор, ми змогли реалізовувати ці проєкти. У багатьох містах це — єдині літературні події, які відбуваються взагалі. Це додає ваги, якої в інших умовах не було.

Наступним кроком, який ми б хотіли реалізувати — це продовжити цю мережу у 2023 році, додавши в неї міста, які станом на весну 2022 року не могли залучити.

Розширення цієї мережі прямопропорційне розширенню звільнених ЗСУ територій. Наступним важливим пунктом в цій мережі буде Херсон.

Не знаю, кому ще зараз треба їздити українськими містами, як не українським письменникам, які все фіксують і не дають цьому забутися. Тому що ці історії не мають права не забуватися.

Читайте також

Розробники перенесли у віртуальну реальність фрагмент з книги про Чернівці минулого століття

Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини

На початок