У Чернівецькій обласній психіатричній лікарні надають допомогу людям, у яких з’явились проблеми з ментальним здоров’ям через війну. Серед лікарів — психіатр з Харкова Володимир Коростій. Він працевлаштувався у лікарні, коли вимушено переїхав до Чернівців.
До цього у Харкові сім років працював з людьми з Донбасу, які постраждали через війну. Говорить, через це в його роботі не змінилося нічого, окрім масштабів. У розмові з Суспільним лікар розповів, як впоратись зі стресом та коли звертатись по допомогу.
— Які реакції на війну зустрічаєте зараз?
— Багато людей встигли отримати психологічні, психічні травми через бомбардування, втрату рідних чи перебування в тяжких умовах, де вони страждали фізично чи психологічно.
Ми створені природою так, що досить швидко адаптуємося до цих гострих ситуацій. У частини людей відбувається зрив нервової системи. Це гостра невротична реакція, яка робить людину не такою функціональною.
— Скільки може тривати адаптація людей після побаченої війни?
— Адаптація може тривати декілька тижнів, місяців чи до пів року. Зазвичай вона проходить самостійно. Однак якщо є порушення сну, апетиту, пришвидшене серцебиття або підвищена пітливість – потрібно звернутись до психотерапевта. Це фізичні прояви невротичного стану.
Також потрібно звертатися до лікаря, якщо адаптація тривала. Наприклад, не можете звикнути до нових умов, житла чи людей. Фактор переселення також може спровокувати початок психічних хронічних хвороб, якщо до цього є генетична схильність.
Ще одна ознака звернутись до лікаря — якщо не можете організувати свій час, режим внаслідок свого стану.
— Що робити з комплексом врятованого?
— Радіти тому, що ти живий. Життя — не привід відчувати провину. Це привід для радості та того, щоб діяти. Дія є найбільш продуктивним варіантом психологічного захисту. Якщо ми розуміємо, що маємо робити, то у нас не буде невротичного розладу. Невротичний розлад буде у тих, хто розгублений і не має плану дій.
— Чому деяким людям причуваються сирени?
— Це говорить про те, що ми або недосипаємо, або виснажені чи знервовані. Тобто чутливість нервової системи підвищується і тоді з’являються подібні ілюзії.
Сирени — це новий досвід, набутий у воєнний час. Якби ми були військовими, то нас би якийсь час тренували, як реагувати та що треба робити. Просто повинен бути алгоритм дій в цих умовах. Коли він є — спрацьовуватиме при звуках сирени.
— Чи впливає на психічний стан часте перебування в укритті?
— Так, коли немає можливості повноцінно функціонувати. Через якийсь час знижується активність, енергійність. Після виходу з укриття якийсь час відбувається дереалізація: коли дивишся на сонечко, людей в кав’ярні — і не сприймаєш. Змінюється сприйняття світу.
Коли ми маємо багато неприємних переживань, то психіка адаптується так, щоб не сприймати це як щось болісне. Поріг наших відчуттів змінюється, він підіймається, ми вимушено стаємо більш "товстошкірими". Потім потрібен час, щоб людські почуття відновилися: відчуття прекрасного, ніжного.
— Що робити, коли сильно хвилюєшся за рідних і не можеш з ними зв'язатись?
— Хвилюватися за своїх рідних абсолютно нормально. Зараз типова історія, коли ті, хто виїхав, хвилюються за рідних, які не виїхали. Звичайно це стрес. Посттравматичний стрес частіше буває у тих, хто виїхав. Бо ті, хто залишився, знають, що їм потрібно знайти час сходити за їжею, водою, сховатися, як поспати, коли немає обстрілу. У них є завдання про виживання.
У тих, хто виїхав, є завдання зайнятися своїм життям. Якщо у них немає завдання вчитися, працювати, допомагати комусь, то виникає проблема. Таких людей треба скерувати, як діяти, а також знайти їм місце для переживань.
Одна моя клієнтка — в Чернівцях, а її батьки в Маріуполі. Раз на тиждень вони знаходять можливість вийти на зв’язок. Ми виробили алгоритм на кожен день: у якийсь час дівчина перевіряє, чи не було повідомлень та пропущених. Якщо є змога перетелефонувати, то перетелефонувати в той час. Якщо ж немає — писати повідомлення: "У мене все добре, я хвилююся за вас, тримайтеся". А після цього — йти займатися своїми справами. Тобто треба знайти місце і час для цих переживань, щоб вони не заважали цілий день.
— Які реакції при гострих стресах?
— У когось може бути відсутність реакції. В психології це називається "ступор": повна загальмованість, нездатність реагувати на якісь подразники. У когось навпаки — збудження, панічний стан, істеричне збудження.
— Коли може розвиватись посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)?
— Він може з'являтись, коли наша психіка нічого не може зробити з пережитими подіями. Не може вкласти їх у свідомість, зрозуміти, прийняти. Це травма.
У мирний час може бути 5% людей з таким розладом серед населення. Частіше він буває у чоловіків внаслідок аварій. Під час війни кількість посттравматичних розладів різко зростає. І серед військових через бойові психічні травми, і серед цивільних.
Згадки про те, що людина побачила, де побувала, можуть повертатися під час сну чи протягом дня. Це так звані "флешбеки".
Після В’єтнамської війни наші колеги говорили нам, що якщо бездіяти, то люди з ПТСР будуть або у могилі, або у в'язниці. Тобто або суїцид, або якісь порушення поведінки.
— Страх стрільби на мирній території є проявом ПТСР?
— Ні, це адаптація до ситуації загрози життю. Вона відбувається у військових та цивільних, коли є реальна загроза життю під обстрілом чи десь ще. Ми так влаштовані природою, що з першого разу назавжди запам’ятовуємо, що є загрозою для життя.
Коли закінчується період реальної загрози, то ця навичка вже непотрібна, вона скоріше заважає життю в мирних обставинах. Але ця навичка є і треба усвідомити, що ти так реагуєш, що ти змінився, що у тебе з’явилась ця реакція. Якщо усвідомлювати всі ці реакції, відноситись до них з певним гумором, то поступово це все буде зменшуватися.
— Чи нормально ненавидіти?
— Почуття нормальне, воно відповідне тій ненормальній ситуації, яка відбувається. Інше питання — що робити з цим почуттям? Якщо ти військовий, то треба знищувати ворога. Якщо ти цивільний, то треба вже зараз думати, як будувати нове життя.
— Як допомогти рідній людині, яка потребує лікування?
— Не потрібно соромитись звернення до психолога, психотерапевта чи психіатра. Це така ж проблема як, наприклад, інфекційна хвороба, підвищений тиск чи цукровий діабет.
Людина повинна керувати своїми діями, щось робити. Хвороба цьому заважає. Я б не радив говорити рідним: "Ти хвора людина". Я б радив говорити: “Зроби це. Якщо у тебе все в порядку, то зроби. Якщо не можеш сам організувати своє життя, гігієну, то звернімось до спеціалістів. Можливо, це є хвороба. Це гарна новина, якщо це хвороба, бо її можна вилікувати".
— Чи існує інформаційна залежність?
— Залежність від інформаційних ресурсів існує. Якщо ви цікавитеся інформацією — це добре. Якщо через це недосипаєте, недоїдаєте, не рухаєтеся фізично або витрачаєте на це весь день — це не окей.
Щоб це урегулювати, користуйтеся надійними джерелами інформації, обмежте час користування гаджетом. Насправді щоб дізнатися важливе, не потрібно багато часу.
— Як звикнути до нормального життя?
— Нам потрібно створити мапу реальності, а для цього потрібно вивчити цю реальність. Подивіться, що робить ваша кішка, коли ви перевозите її — вона піде дивитись на нове місце. Що робитимуть діти? Вони вийдуть познайомитись з кимось із дітей, хто поряд. Дуже потрібне просте спілкування. Його потрібно намагатися відновити з тими, з ким живете поряд, з ким можете познайомитися на вулиці.
Треба організувати своє життя так, щоб ти міг функціонувати тривалий час. Не потрібно сподіватися, що завтра все завершиться, бо ми не знаємо, коли це станеться. Також потрібно знайти місце, де ти можеш зробити те, що вмієш найкраще.
Читайте також
"Після звірств у Бучі діти просили виїхати". Історія сім'ї херсонців, які евакуювались до Чернівців
"Міни всюди, наші підриваються. Війна цілодобова, але й відпочиваємо". Щоденник буковинця з війни
Читайте нас у Telegram: головні новини Буковини
Станьте частиною Суспільне Буковина: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
