Для гетто у Чернівцях поставили завдання — вивезти усіх євреїв за десять днів. Люди там перебували тимчасово, чекаючи на переправляння у Трансністрію. Так румунська влада хотіла "очистити" Буковину. За день, залякуючи зброєю, євреїв пересилили у нижню частину міста — ближче до колії, звідки їх мали депортувати. У цей час місто очолював мер Траян Попович. Історики та єврейська спільнота кажуть, що Попович врятував понад двадцять тисяч людей — він дозволив їм залишитись у місті. У День пам'яті жертв Голокосту Суспільне розповідає, чому Поповича вважають рятівником євреїв.
"Відчувався сморід і загроза епідемії"
Гетто виникло за день. 10 жовтня 1941 року єврейському населенню повідомили про переселення. У суботу, обрали день спеціально для приниження, євреїв почали переправляти у гетто. Його основою був єврейський квартал, але цієї площі не вистачало — у гетто мали розмістити до 50 тисяч людей, у мирний час там жило — 5 тисяч.
Відтак гетто розширили. Поселяли по 5-8 сімей в одну квартиру. Житло було понищене та пограбоване. Історик Олег Суровцев цитує мера Поповича: "Постійно відчувалася відсутність питної води. Всюди відчувався сморід і відсутність води".
Гетто обгородили дерев'яним парканом та колючим дротом. Румунська влада знала, що воно тимчасове, лише для перетримки. У Чернівцях не було вбивств та масових розстрілів, як в інших містах. Втім євреїв з міста відправляли на трудове заслання у жахливі умови. Багато євреїв у Трансністрії помирали на каторзі, розповідає директор Чернівецького музею історії та культури євреїв Микола Кушнір.
"Ціль — працювати на місто"
Гетто створюють за наказом румунського голови уряду Антонеску. Тоді окупаційна адміністрація призначає примарем (мер у румунських містах — ред.) Траяна Поповича. Він був солдатом румунської армії, навчався на факультеті права Чернівецького університету. Кушнір розповідає, що до цієї посади він був адвокатом. Зокрема, є свідчення, що він захищав єврейських ліцеїстів у справі, де вони ймовірно побили викладача, який їх "завалив на іспиті".
"Свій авторитет він здобув, коли організувавПопович допоміг евакуюватись румунські армії у червні 1940 року. Тоді радянська армія анексувала Північну Буковину. евакуацію румунських військ. Звісно, він був румунським патріотом і йому довіряв Бухарест", — каже Кушнір.
Румунська влада дозволила залишити у місті частину євреїв для роботи. Їм видавали "авторизації" — посвідки. З гетто в Трансністрію доправили приблизно 28 тисяч євреїв із 50, які там проживали. Решта — або сховались, або працювали на місто.
"Навіть тих, кого залишили працювати у Чернівцях, мали згодом депортували. Планувалось, що їх замінять румунські спеціалісти. Євреї розуміли, що їх чекає виселення на трудову каторгу, на смерть", — каже Кушнір.
Посвідки Поповича
"Авторизації" видавали згідно зі списком професій, які потрібні були місту. За словами Кушніра, "авторизації", які видавались Поповичем — інші за формою і змістом. Ймовірним поясненням цього є те, що вони були неофіційні.
"Якби їх видавали за квотою — вони були б такі ж як румунські. Якщо Попович вирішив роздавати їх за власним бажанням — це було небезпечно. Зрештою, він за це поплатився", — каже Кушнір.
За теорією історика, Попович міг роздавати "авторизації" для людей, які переховувались і не були в офіційних списках.
"У нас є копія такої "авторизації" родини Борсуків. Вона відрізняється від офіційної румунської. Родина Борсуків врятувалась від депортації", — каже Кушнір.
Попович не видавав їх особисто. Цим займались посадовці. За словами Кушніра, є розповіді про те, що їх видавали за гроші й цінності. Втім немає підтверджень, що гроші отримував Попович.
"Питання, чи мав він від цього зиск — з ним стикаються історики. Свідчень немає, водночас ми розуміємо, що люди віддавали все, що мали, залучали зв'язки, аби врятуватись від смерті. Я спілкувався з євреями та їх нащадками, вони вдячні Поповичу за те, що вони змогли врятуватись і зберегти життя дітям. Складно судити людину, яка діяла у воєнний час, тими категоріями, якими ми послуговуємось у мирний період", — розповідає Кушнір.
За його словами, Траян Попович потребує вивчення, зокрема через переклад румунських урядових документів.
Керівник єврейського оркестру у Чернівцях Лев Фельдман каже, що читав про те, що посадовці Поповича та сам мер брали хабарі за "авторизації". За його словами, це на рівні чуток, водночас єврейська громада визнає його як рятівника, що підтверджує його звання праведника.
"Я для себе не маю суперечностей щодо нього. Я можу лиш з вдячністю говорити. Порятунок євреїв у ті часи — це небезпека. Найвище, що може зробити під час страшної окупації — думати про інших. Можливо, він мав з цього зиск, але він врятував життя", — каже Фельдман.
Попович — праведник та міф про бунтівного мера
"Коли я писав книгу і статті про Траяна, мені казали: "Навіщо ти створюєш міф?", — каже автор книги про Поповича Сергій Воронцов. За його словами, простежував, що про Поповича як рятівника почали говорити з 1945 року. Робили це євреї, яким вдалось емігрувати.
"Тоді майоріли згадки про нього — тисячі свідчень. У сорокові, п’ятдесяті, шістдесяті роки. Поки ще були живі євреї з Чернівців, які врятувались від депортації. При чому. це були якісь надзвичайні прояви вдячності. На його похоронах говорив промову керівник усіх єврейських громад Румунії", — каже Воронцов.
Наприкінці шістдесятих Попович, за рішенням уряду Ізраїлю, отримав звання праведника. Його отримують ті, хто допомагав євреям на окупованих територіях. У пам'ять про нього висадили дерево.
Попович пробув на посаді паламаря майже рік. У нього забрали посаду ті, ж хто призначив мером. Микола Кушнір розповідає, що діяла урядова комісія, яка перевіряла скарги на нього. За словами історика, там були справи про "махінації" в управлінні майном".
"Поповича зняли, румунська влада призначила іншого паламаря. Ставлення до євреїв змінилось, ширились чутки про депортацію. Вони підтвердились — у 1942 депортували ще чотири тисячі євреїв", — каже Кушнір.
Попович у відставці написав мемуари, де описував створення гетто та життя у ньому. У 1946 році він помер.
Що відомо
- Внаслідок Голокосту в період 1941–1944 років єврейство Буковини зазнало жорстоких страждань та випробувань, величезних людських та матеріальних втрат, що остаточно підірвало суспільні, економічні, культурні позиції єврейського населення міста.
- За оцінками в 1941 – 1942 роках за Дністер було депортовано в табори приблизно 50 тисяч єврейських громадян міста Чернівці і тільки 18 тисяч вижили на каторгах.
- Євреїв з Чернівців та Буковини вивозили у Трансністрію. Це територія нинішньої Вінницької, Миколаївської та Одеської областей, яка була під контролем Румунії. Уряд Антонеску впровадив там цивільне адміністративне управління. У Трансністрії євреїв зобов'язували працювати у сільськогосподарській та промисловій сфері. Це супроводжувалось вбивствами, голодом та катуваннями. Також євреї гинули під час етапування у відкритих вагонах.
