35-річний чернівчанин Ярослав Григор’єв у 2014 році під час служби на Луганщині потрапив у полон до сепаратистів після розстрілу колони БТРів. Тоді загинули його побратими, а Ярослав пораненим провів майже місяць у полоні.
Після обміну він повернувся до цивільного життя. Але вже у 2022-му, з перших днів повномасштабного вторгнення, пішов до військкомату. Зараз понад три роки як він захищає Україну на різних напрямках фронту. Суспільне Чернівці поспілкувалося про це з мамою військового Галиною Григорʼєвою-Харчук.
Після подій на Майдані син сказав, що якщо буде війна — одразу піде, пригадує його мама Галина. Жінка не вірила у те, що воєнні дії можуть розпочатись, однак коли це сталось, син долучився до війська. У 2014 році Ярослав воював на Луганщині. Там одного разу група українських військових потрапила у засідку.
"Їх відправили на завдання, і коли вони їхали трьома БТРами, там десь була засідка. Перший БТР розстріляли, а він їхав в другому, в якому також всі загинули. Син був спочатку без свідомості. А потім його теж хотіли розстріляти, але в останню хвилину залишили для обміну", — згадує Галина Григорʼєва-Харчук.
Мати говорить, що спочатку не знала, де син. Їй радили чекати на новини вдома. Пізніше зателефонували й повідомили, що серед вбитих чи поранених Ярослава немає.
Через деякий час товариш знайшов відео з ним в інтернеті.
"Мені показали, що він є, і що він в полоні. Ну, і тут почалася моя, як кажуть, боротьба за те, щоб якось його звільнити", — каже мати військовослужбовця.
Син провів у полоні майже місяць. Це сталося після бою 17 червня, коли загинули його побратими, а лише в липні його обміняли та повернули додому.
"Через 28 днів його звільнили, і опісля він повернувся до мирного життя", — говорить Галина.
За словами жінки, Ярослав повернувся незадовго до початку повномасштабного вторгнення з-за кордону. Декілька разів йому відмовляли у мобілізації. Через те, що він не міг долучитися до війська, дуже переживав. Згодом з двома хлопцями з Харкова він вирушив до Києва, аби мобілізуватись там.
Відтоді служив у Харківській області, в Миргороді, Покровську та на Сумському напрямку.
"Він був у 2014 році, і знає тих, хто загинув, та знає тих, хто залишився живим. Я йому говорила: "Ти вже був, ти знаєш, що це таке". Але в нього більше спрацьовував інстинкт захисту держави. Для мене був великий жах, адже привикнути до того, що твоя дитина на війні, неможливо", — каже мати військовослужбовця.
За її словами, щодня намагається підтримувати зв'язок з сином, пише йому одразу, як тільки прокидається, та протягом дня. Коли син не відповідає — просто реагує на повідомлення. Для Галини це знак, що все добре.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
