Закупники не їдуть в село через обстріли, ціна на мед впала на третину, а медоносних культур через військові дії на прикордонні аграрії сіють менше. Валерій Гоман із селища Газопровідне, що на Чернігівщині за вісім кілометрів від кордону з Росією, продовжує тримати свою пасіку. Нині чоловік продовжує збирати цьогорічний врожай меду і готує пасіку до зими. Вдома у нього й досі стоїть не розпроданий весняний мед.
Пасікою Валерій Гоман почав займатись понад 30 років тому. Перших бджіл, розповідає, тоді подарував товариш.
"Тому що я дуже полюбляв мед. З цього все й почалось", — говорить Валерій Гоман.
Тепер його садок заставлений вуликами, корпуси яких чоловік змайстрував власноруч. Нині Валерій збирає, як він каже, осінній мед. Серпень для бджолярів – пора підготовки пасіки до зими. Чоловік рідко працює в захисному костюмі. Щоб бджоли не жалили, використовує димар, набитий трухлою деревиною.
"У кожного вулика такий собі своєрідний «паспорт» – я записую, коли що роблю", — розповідає пасічник.
Тим часом з вулика дістає останній врожай меду: суміш липового та гречаного.
Один з основних пізніх медоносів, соняшник, після початку повномасштабного вторгнення на прикордонні не сіють, каже Валерій. Але місцеві фермери досі сіють гречку і це виручає його пасіку.
"Зараз гречка відцвіла, був би сонях – був би медонос із соняха. А якщо немає, то вони їдять те, що в них є, що вони принесли", — пояснює чоловік.
Саме тому протягом останнього місяця, за його словами, контрольний вулик на вагах тільки легшає.
"Кілограмів п'ять уже пішло в мінус – уже з’їли. Так би щось ще несли".
Попри те, що врожай меду менший, закупівельна ціна на нього впала приблизно на третину, порівняно з двома попередніми роками, каже Валерій.
"Минулоріч було близько 60 гривень за кілограм. У позаминулому році (2022-у) — я здавав, то приїздили хлопці прямо додому, ціна була 63 гривні за кілограм. А зараз — 40 гривень і ніхто сюди їхати не хоче", — говорить пасічник.
Вдома в нього досі стоїть не розпроданий весняний мед з акації.
"На початку травня у Семенівку їздили покупці, вони мені телефонували, кажуть: "Мед є?". Кажу: "Є". "Скільки?". Кажу: "Пів тонни є". Вони: "Де ви живете?". Кажу: "Олександрівка". Вони: "Ні, ми туди не поїдемо, тому що там обстрілюють", — переказує розмову з потенційними покупцями Валерій Гоман.
Газопровідне і сусіднє село – Олександрівку – умовно відмежовує автомобільна дорога. Частина жителів звідси виїхала після тогорічних обстрілів. Наслідки обстрілів помітні на в’їзді й зараз.
"Це в нас зараз трошки притихло, а 1 травня з безпілотника скинули вибухівку і десь в середині травня два прильоти було. Останні — метрів 200 від двору з однієї сторони і у двір осколок залетів", — розповідає Валерій.
Тим часом чоловік розпечатує рамки і вже звільнені від воску вставляє в автоматичну медогонку, придбану перед повномасштабним вторгненням.
Тепер Валерій Гоман тримає близько 45 бджолосімей.
Каже, що на зиму їх кількість планує скорочувати: біля них багато роботи і ціна на мед не влаштовує. Своє Газопровідне покидати не збирається.
"Так, небезпека є, але ж робота тут у мене є, ну і пасіка", — каже чоловік.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
