Колекцію з понад 400 іграшок за 10 років зібрав у себе вдома 39-річний Андрій Лісовий з Прилук. Його мати Алла Лісова розповіла, що після перенесеної у ранньому дитинстві хвороби він залишився без слуху, тому з журналістами Суспільного спілкувався жестовою мовою та за допомогою сурдоперекладачки Ніни Кузнецової. Чоловік розповів: іграшки отримує від людей, яких знаходить у соцмережах, та за необхідності їх реставрує.
Буратіно – перша лялька, з якої десять років тому почалася колекція прилучанина Андрія Лісового. Ділиться: за 10 років зібрав колекцію з понад 400 іграшок, більшість з них – ляльки. Найвища сягає метра, найменша – 15 сантиметрів.
"Подобається, що іграшки, як люди. Машини, літаки – це ні. Почав з ремонту, коли виходило гарно, коли посередньо. Купав, реставрував очі, вії, шив одяг. Все по-різному і не швидко. На кожну іграшку втрачаєш окремий час", — розповідає Андрій.
Чоловік розповів: у його колекції – ляльки та казкові персонажі 80-х, 90-х років від людей з усієї України. Тих, хто готовий їх віддати, шукає у соцмережах. Найчастіше іграшки потребують реставрації обличчя, нової зачіски чи одягу. За роботою може провести до чотирьох годин на день.
"Дивлюсь на іграшку, як бачу, дивлюсь у мультиках, запам’ятовую назви й так даю життя. Щоб не повторювались. Подобається, щоб кожна лялька була окрема особистість. А навіщо однакові, а по одній дуже гарно", — ділиться секретами колекціонер.
Найперше намагається відтворити оригінал іграшки, для цього шукає її ім’я або завод-виробник. Каже: іноді ці дані можна знайти на самій іграшці. Найчастіше зустрічає ляльок з Києва, Харкова, Луганська та Донецька.
Зоя – єдина в колекції лялька, яка може ходити. Їй Андрій Лісовий відремонтував руховий механізм та пошив нову сукню.
Іншу групу ляльок у національні костюми вдягнув із власної ініціативи.
"Я живу в Україні й подумав, що треба українських зробити. Захотів і зробив українок: додав буси, вінки. Все це шию сам".
Алла Лісова каже: від самого початку сина підтримав батько. Чотири місяці тому його не стало, тож Андрій продовжив працювати сам. За цей час зробив п’ять іграшок. Нині колекцію зберігають на горищі, періодично возять її на виставки до закладів освіти та культури. У планах – створити власний музей у гаражі.
"Іграшки це моє бажання, це моє хобі. І мої іграшки мені, як діти, дорогі", — каже Андрій.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
