Виховання сімох дітей суміщає з чергуваннями в поліцейському відділку — Світлана Александренко з Коропщини з чоловіком вирішили відкрити дитячий будинок сімейного типу. Першими взяли двох братів і сестричку, було це ще до повномасштабного вторгнення. Наприкінці минулого року сім’я поповнилася двома сестричками, мати яких померла. Як Світлана встигає давати раду великій родині між робочими чергуваннями у відділку поліції, читайте далі.
Світлана працює у відділку поліції понад двадцять років. Після нічного чергування поспішає додому, там на неї чекають діти.
Дівчата Соня та Катя – сироти. Їхня мама померла рік тому. Так вони опинились в родині Світлани. Ще живуть четверо хлопців: двоє прийомних і двоє своїх.
Світлана розповідає, коли виходила заміж, то мріяла мати багато дітей.
"Мені все хотілося, щоб стоматологом був один, потім інженер — другий, щоб всі хороші люди були, добрі. А потім я дві дитини народила – і як же я їх поділю: інженер і все, не виходить, не аж стільки діток. І кажу, ми з тобою (чоловіком — ред.) усиновимо обов’язково".
Коли в сім’ю брали перших дітей — двох братів та сестру, переживали через різницю у віці, але діти подружилися. Важче виявилося з навчанням.
"Настя – перший клас, Максим – другий клас. Вони не ходили в школу, вони не вміли писати, вони не знали букви. Я не педагог. Ну, так години вчили, і сидеричний період обертання навколо сонця, і чого 29 лютого, і 365 днів. Ну і все. Тепер ми читаємо, рахуємо", — каже Світлана.
Найстарший син Денис каже, звик до нового дому.
"Я звик одразу. Мені ще в центрі розповідали, коли приїхали нас забирати. А тоді вже і з бабусею познайомився. І звик вже тут жити. .. Друзі є, однокласники".
Щоб життя було комфортним для всіх, в родині встановлюють чіткі правила і вимагають від дітей їх дотримуватись, розповіла жінка.
"В футбол в будинку не граємо, бо потім пас, штанга, гол. Максим всеодно грав у футбол — і вази нема. Ми купимо вазу, але це подарунок тобі на день народження. І на день народження в нього були картина, ваза і лампа. Ну і все. Тепер все добре. У нього тепер на день народження не ваза, а іграшка, а футбол тепер на вулиці".
Досягненням дітей радіють разом.
"Денис у нас в шкільних змаганнях бере участь, посідає призові місця. Ти пишаєшся. Гордість. Він бігає. Приїздить зі змагань: "Ось, мама, тату, медаль отримав". У нас тут плетуть сітки на ЗСУ. Все, ми пішли всією сім’єю. .. От перші зароблені гроші: "Я передам на ЗСУ", бо треба їм допомога. Ну молодець, це нормально. Він такий".
Дівчатка часто на кухні беруть ініціативу на себе, каже мати. Хлопці більше з татом допомагають по господарству. Разом працюють і разом відпочивають.
У родини також є господарство. Завели кіз, бо лікарка стоматолог порадила, каже Світлана.
"Була одна дитина – була одна коза. Тепер діток семеро – то кіз десять, щоб нам же і м’який сир був".
Вистачає місця тут і на шістьох котів, як каже Світлана, своїх, які заходять до будинку. Є ще кілька вуличних. Приходять погрітися і поїсти.
"У нас там літня кухня, то зробили дверцята їм, щоб вони могли зайти-вийти, коврики, щоб моли погрітися – такий собі «пункт незламності», щоб був у них".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
