Підприємець з Чернігівщини з мисливським досвідом, який з початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України створив зі знайомими диверсійну групу. Разом вони успішно нищили російську техніку та особовий склад окупантів, збирали розвіддані, працюючи у глибокому тилу ворога в цьому регіоні.
Чоловік не називає своє ім'я та позивний, але в інтерв'ю YouTube-каналу "ССО України" він розповів про створення диверсійно-розвідувальної групи, спілкування з росіянами, взяття окупантів у полон та перевдягання в їхню форму, знищення техніки та особового складу ворога з лісосмуг вздовж трас та власне своє потрапляння до російського полону.
Колони росіян їхали на Київ
"24 лютого о 5-й ранку мені подзвонив кум та сказав, що росіяни пішли у наступ і в нас є провали. Я не повірив, поїхав зранку на роботу, зібрав працівників та розпустив їх по домівках до подальших вказівок. Потім забрав товариша і разом ми поїхали дивитись чи правда, що мені сказав кум. По дорозі ми дійсно наткнулися на першу ворожу колону. Ми все це акуратно знімали на відео, нас ніхто не чіпав. Ми розуміли, що навкруги ліса і вже можна щось робити", — говорить боєць Руху опору.За його словами, тоді у колоні їхало понад 400 одиниць техніки, а деякі з них зупинялися, бо були поламані. Чоловіки зупинялись та питали в росіян, що відбувається, куди їдуть? Вони казали: "Київ".
"Ми тоді зібрались, взяли свою зброю, а 26 лютого російські колони були вже на околиці нашого міста. Потім неподалік від міста стояв БТР, ми захотіли його захопити. Як виявилось це була розвідка. Ми навколо них кружляли, думали як це краще зробити, а росіяни все ж вирішили втекти на цьому БТРі. Потім вони заїхали на болото, стали там, самі підпалили той БТР і пішли.
Через три дні мені подзвонив колега та сказав, що є якісь підозрілі люди, які відходять. Ми взяли їх в полон та відвезли у відділення в нашому містечку. Їх було дев’ять чоловік, ми забрали в них зброю, погодували, переодягли в сухий одяг, а їхню форму забрали та надалі використовували, аби заходити туди, де були кацапи", — зазначив чоловік.
Їхня диверсійно-розвідувальна група складалась з трьох чоловік, які діяли відносно самостійно.
"Що ми робили? Ми сиділи в засідках та розстрілювали вночі колони, маючи із собою тепловізор. Відстань між нами та колонами була де 150 метрів, де 100, а де 50. По ним одразу було видно, що ведуть вони себе налякано. Було три рази, що ми натикалися на росіян. Два рази конкретно, що навіть вели вогонь, а раз пройшли непоміченими".
Не розстріляли, а повезли на допит
З часом група отримувала більш важку зброю, міни та інші вибухові пристрої. Так група починала займатись більше професійною диверсійно-розвідувальною діяльністю.
"9 березня ми вступили в ЗСУ. Виїжджали завжди рано, щоб ніхто не бачив і намагались повертатись, щоб також ніхто не бачив. Я використовував свій особистий автомобіль, з якого зброя ніколи не витягалась, а потім ще з’явилась й трофейна російська зброя.
20 березня о 14:00 був дзвінок, що є колона. Ми виїхали, летіли на нереальній швидкості, чекали колону з однієї сторони, а їхні «Тигри» виїхали на нас з іншого боку. Вони нас обстріляли, оточили, сказали вийти з машини. Ми вийшли, були у тій же диверсійній кацапській формі, вони поклали нас на землю. Завдяки цій формі та трофейній зброї в авто ми залишились живими. Коли нас затримали, один командир давав команду розстріляти нас прямо на місці, а інший сказав, що ми можливо якась російська диверсійна група і треба розбиратися та відправили нас на допит".
Як виявилось чоловіків взяли у полон російські найманці з ПВК "Вагнер". Із зав'язаними очима та руками їх привезли до невідомого будинку, де почали допитувати, тиснути та обстрілювати навколо.
"Якщо ти такий підприємець, чого не відмазався?"
"У будинку з нами був кацапський охоронець, який сказав: «Молитесь пацаны». Він потім розповів, що насправді він українець з Донецька, але воює на боці росіян. Нас забрали й повезли в інший населений пункт. Там почалися активніші допити й нам добре так попадало. Мене били по ногах та колінах, зламали ногу, може, щоб не втік. По обличчю особливо ніхто не бив. В мене і так там було розсічення, після пострілу снайпера. Коли мене вже кинули у підвал, то мене залізною трубою по тій рані любили бити".
Це був лише один з багатьох переїздів полоненого бійця на окупованій території України та РФ. Потім чоловік опинився серед інших полонених бійців ЗСУ, декого з яких потім застрелили, бо вони нібито були українськими навідниками.
"Нас кинули у гелікоптер, з якого нас потім викинули й одразу прозвучало: «Welcome to Росcия». На полі нас ще побили, поламали мені чотири ребра, отримав струс мозку, нирку відбили. Повезли нас у якусь ФСБшну контору. Мій колега постійно кричав під час допитів, а вони порівнювали те, що я кажу, і те, що він каже. Ми говорили практично одне й те ж саме, що він за кордоном був, а я підприємець. І в один момент один з кацапських командирів приніс ноутбук та відкрив базу даних, в якій показало всі мої підприємства. Вони питали: «Якщо ти такий підприємець, чого не відмазався?» Я відповів, що мобілізували мене, аби не забирали у військо моїх працівників. Казали їм, що наші задачі були такі: проїхати, подивитись, їжу довезти людям в окупації".
Наступною зупинкою у полоні був Курськ. Там чоловіки були як у таборі для військовополонених, так і у СІЗО, де за його словами, були найгірші умови утримання.
"Відвезли вони нас до Курська у табір для військовополонених. Там було близько 180 людей. Зі мною в наметі лежало 14 чоловік, зокрема пілот гелікоптера зі зламаними ногами. В цьому наметовому містечку ми пробули два чи три дні. Одного разу випав сніг на вулиці, нас вивели з намету, роздягнули наголо, поставили на коліна на сніг і так ми стояли десь годину. Потім нас повантажили в автозаки із собаками та повезли хтозна-куди. Як виявилось нас привезли у Курське СІЗО. Там було жорстко. Всі хлопці, які були у Курському СІЗО, це знають та пам’ятають. Спецназу та охоронців тюрми було 50-70 чоловік, і товкли вони нас хто як хотів".
Боєць каже, що найбільш гидко було вивчати та співати російські пісні, гімн РФ, "Катюша", "Дядя Вова мы с тобой", "Офицеры". За день ці пісні співали 10-15-20 разів.
Обмін полоненими відбувся не з першого разу
"В один прекрасний день прозвучало моє прізвище та ще кількох хлопців. Вивели нас, взяли кров, ДНК, розписалися, привезли автозаками на аеродром. Там стояв вантажний воєнний літак, в який нас чоловік 50 посадили. Дехто панікував, що нас можуть викинути з цього літак чи ще щось зробити. Я їх заспокоював та казав, що десь за пів години нас можуть обміняти. Приземлились ми на аеродромі Бельбек, з якого нас привезли в Севастополь та поселили. У порівнянні з тим, що ми бачили раніше, це був рай. Чиста постільна білизна, м’які матраци, був телевізор, їсти давали. Як з’ясувалось потім, нас там було десь 180 чоловік. Разом зі мною були хлопці полонені з острова Зміїний. Там ми провели два дні, але обмін не стався".
Героя інтерв'ю та інших поранених та побитих чоловіків перевезли у Ростов, сфотографували та знову почали готували до обміну.
"Колега мій залишився тоді у Севастополі. Через шість днів і мене знову привезли до Севастополя. Він був шокований, адже думав, що я вже на свободі. Як потім з’ясувалося нас забрали з Севастополя, бо приїжджав «Червоний хрест» і всім присвоював статус військовополонених, а нас вони сховали. Потім зайшов мічман, назвав 23 чоловіки включно зі мною, які йшли на обмін. О 4-й ранку нас повантажили у машини й вивезли на лінію розмежування в Запорізькій області, де і стався обмін. Поїхали ми в саме Запоріжжя, там нам організували гарний прийом, для поранених було багато медичних машин, поспілкувалися з нами та відвезли в санаторій".
Читайте також
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
