Повномасштабна російсько-українська війна, що триває вже понад три місяці, суттєво впливає на ментальне здоров’я українців, викликаючи тривожні та депресивні розлади. Одним із шляхів подолання стресу, як стверджують психологи, є дозування інформації, а також спрямування уваги на повсякденні справи чи хобі.
Для дистанціювання від тривожних думок докторка педагогічних наук, професорка кафедри української мови і літератури НУЧК імені Т.Г. Шевченка Ольга Лілік пропонує прочитати твір про завзяту боротьбу людини з життєвими обставинами, у яких вона несподівано опинилася. Це – роман Мирослава Дочинця "Горянин. Води Господніх русел".
В основі твору – реальна життєва історія чоловіка, який "втратив все в один день – і родину, і цінності, і роботу, проти нього постає навіть природа. Але, виявляється, це не кінець і він починає боротьбу, яка у результаті стає найвищим миром". Ця історія надзвичайно вразила митця і в результаті виник роман із досить оригінальним сюжетом: старий горянин унаслідок природного катаклізму втратив дружину, дах над головою, ділянку родової землі, окрім того, був понівечений він сам і хрести на могилах родичів.
Після тривалого перебування в лікарні – ще не зовсім здоровий фізично, але міцний духом – він оголошує війну стихії, тобто річці, зі словами: "Пробач мені – і віддай мені моє".
Він хоче відвоювати в неї ділянку родової землі, а отже, має змінити її русло. Його боротьба зі стихією триває цілий рік, оскільки робота тяжка, потребує сил і часу, а кілька спроб завершуються поразкою, адже річка не хоче поступатися.
Чоловік то зводить дерев’яні підпори й загорожі, пиляючи сам дворучною пилкою модрини та смереки, то вибирає камінь з дна на греблю, то викопує частину берега на протилежній стороні, щоб перенести річкове русло, то розпікає скелю Буркун і прорубує киркою перешийок у рівчаку. Урешті-решт він здійснив задумане: Буркун падає і влягається в річище, повертаючи воду в старе її русло.
Проте не можна зводити зміст роману лише до цієї боротьби людини зі стихією, адже роман "Горянин" Мирослава Дочинця є своєрідною філософською притчею, він став результатом синтезу літературного й філософського пластів. Головний герой прагне жити в гармонії з собою і світом природи, він відчуває свій зв'язок із навколишнім світом, зокрема з річкою, родовою землею, горами, деревами й квітами. Він живе за своєрідним родовим кодексом честі, що сформувався в процесі життя трьох поколінь його родини. Ведучи невпинну боротьбу зі стихією, Горянин згадує своїх родичів – маму й батька Йвана (Йонку), діда Микулу й бабу Ружіку, дружину Килину, доньку Василину. Він переймається, що його нащадки залишили родову землю й не шанують природу так, як мали б це робити.
Для мене роман Мирослава Дочинця "Горянин. Води Господніх русел" – це твір про гармонію з собою і навколишнім світом, а ще про силу людського духу й боротьбу з обставинами. Цей художній твір варто перечитувати в складні часи для духовного зміцнення й відновлення віри в себе і в справедливість.
