Тиждень допитів у польовому таборі в холоді, майже без сну та з погрозами розправою. Потім – камера СІЗО у Курську, де одна зі співкамерниць, полонена українка, намагалась повіситись на тюремному простирадлі. Такі спогади про російський полон у старости Грем’яча Ганни Гавриліної.
Там вона пробула 20 діб, окупанти затримали її за звинуваченням у тому, що вона нібито працювала навідницею в українських військових. Звільнити її змогли в результаті обміну полоненими між Україною і Росією, що відбувся 10 квітня. Сьогодні, 11 квітня, староста повернулася на батьківщину.
"Дякуємо, що живою повернулись, Галю! – Як я рада всіх вас бачити"
Так у Новгороді-Сіверському зустрічали Ганну Гавриліну. Капюшон староста не знімає, – у полоні накоротко зістригли волосся.
"Забрали вони мене, зав’язали очі і повезли, з території Грем’яча, біля школи. Приїхали, не знаю куди, там був холодний вагончик. Стріляли над головою три рази, погрожували стріляти в коліна. Мені було дуже погано, але там ніхто не звертає це уваги", – розповідає Ганна Гавриліна.
Далі росіяни відвезли старосту в Курську область. В наметове містечко.
"Там мене роздягнули, познімали: кільце, сережки. В кишені були гроші, тисяча гривень – все це забрали, описали. Я одягнулась, завели мене в намет – і почались допити. На голову мішок одягали.. По голові стукали замком… І кожен день були допити. До туалету водили три рази: вранці, в обід і ввечері".
Тиждень жінка провела в польовому таборі. Згадує, там було холодно і не давали спати. Дали роботу – опалювати дровами намет.
Каже, в таборі були інші українські полонені:
"Я ж не знала, хто вони такі, і от коли вони заносили дрова, там були двоє зовсім молоденьких хлопчиків, я пошепки говорю, ви звідки хлопці? Вони говорять, з України. Багато, дуже багато цих хлопців було".
Потім її доставили в Курське СІЗО.
"Вони мене звинуватили, що я навідниця. Ми ж брати, прийшли вас визволяти. Я кажу, що ви гарного зробили? Хто вас просив? Такі були мої слова. Вони одразу – на стілець, постригли, в баню, вода холодна, і в камеру. Там були чотири дівчинки: три наші прикордонниці і одна з Чорнобиля. Потім 31-го дівчат звільнили, наших прикордонниць, а ми залишились удвох, з тією дівчиною, і от до позавчорашнього дня я була там. Дівчина та і вішалась на простирадлі. Після того, як вона вішалась, в нас забрали простирадла і рушнички. Що було потім з тією дівчиною – не знаю, я поїхала, а вона лишилась. Вона теж не військова, вона сказала, що вона кореспондент".
З Курська Галину відправили на обмін. Літаком в окупований Крим, потім – сам обмін в Запорізькій області. Тоді, 10 квітня обміняли 26 українських полонених.
"Коли вже посадили у машину, ми почали гімн наш український співати, плакали обнімались. І сказали, що ви вже на своїй рідній землі", – говорить Ганна Гавриліна.
Одразу після інтерв’ю Ганна повертається до свого Грем’яча.
На питання, що вона зараз найбільше хоче, відповідає:
"Я хочу тільки додому".
Читайте також:
"Війна не може бути виправдана": настоятель Катерининської церкви отець Роман
