На 8 день війни в Ріпки заїхали російські війська. На вулицях селища російські танки зустріли з українськими прапорами, а керівництву громади вдалося домовитись з окупантами, щоб ті вийшли із Ріпок. Помічник голови громади Ріпок Олександр Шульга розповів Суспільному, як жили до відходу російських танків.
Люди – герої. Просто так кинулися на цю броню
Вперше росіяни зайшли до нас на 7-8 день війни. Йшла мала колона з тилу. Ми залишили ту дорогу, щоб мати сполучення з Любечем. Щоб продукти харчування та «швидка» доїхали. Вони піднімали дрони, побачили ту дорогу, і йшла там мала колона, 6 одиниць техніки з тієї колони ми тут зупинили. Тільки завдяки їжакам, в нас не було зброї, нічого. Наші люди зупинили цю колону, не я, а люди зупинили, ціною одного 200-го та один 300-й ще в лікарні. Люди – герої. Просто так кинулися на цю броню. Зупинили. Розуміли, що по-іншому не можемо допомогти, але хоча б так.
Ми усі націоналісти
На наступний день вони приїхали сюди на БТР. Шість машин приїхали: БТРи, капсули, в кожній було по 20 людей з автоматами. І от вони хотіли тут встановити свої закони, свій порядок. І люди вийшли, і сказали: ні, не треба.
Ми зібрали людей. Це був мітинг спротиву. І люди не хотіли, щоб вони тут були. Вони побачили настрої, що тут дійсно Україна. Ми тут розмовляємо в більшості російською мовою, але ніхто нас не притісняє. Ми всі українці, ми всі націоналісти. Вони шукали націоналістів, ми сказали – ми усі націоналісти, бо ми – українці. Ми можемо створювати, а не руйнувати.
Вони залишилися ночувати в райвідділі поліції на одну ніч, але їх залишилося дуже мало. Вони боялися, розуміли, що таку кількість людей не можна контролювати.
Люди боялися, але прапори висіли
Наступного дня люди делегували нас туди, як переговорників, щоб вигнати, але ми не змогли голими руками їх вигнати… але ми змогли їх переконати, і вони вийшли. І дозволили нам тут бути без них, на своїй українські землі. Прапор в нас ніколи не знімався на всіх адмінбудівлях. Навіть у людей на будинках у дворах також прапори висіли. Люди боялися, але прапори висіли. Ми знали, що ми – Україна, і ми завжди з Україною.
Багато героїв, багато людей проявилися. Кульгейко (мова про Анатолія Кульгейка, керівника Ріпкинського районного товариства мисливців у Чернігівській області, - ред), який не віддав списки: до нього прийшли, він підірвав гранату, підірвав себе. Він дійсно герой.
Після цього ми просто ходили на переговори, туди, де тимчасово окупована територія, вона була за Ріпками, де встановили блокпости. Туди ж треба було і сільгосптехніку проводити – ми повинні були узгоджувати з ними, щоб туди виїздити, і з приводу енергетики. І от кожен день ми приходили зі списками до них, і вони вже дивилися, чи пропускати, чи ні. Пожежних не пропускали, «швидкі» пропускали.
Люди один одного підтримали
Люди обрали нас на переговорну групу, щоб здійснювати життєзабезпечення нашого селища та навколишніх населених пунктів. Ми ходили відстоювати ці інтереси. Стояли близько 10 чоловіків-автоматчиків, а ми стояли завжди з українськими стрічками, з нашим прапором, ніколи їх не знімали. Під керівництвом голови евакуювали з ТОВ «Зотік», це Рівнопілля, 93 людини. Особисто я, ще з однією людиною евакуювали 84 людини звідти з підвалу. Деякі ще в лікарні, деякі поїхали далі, деяких тут розмістили. Але не залишили їх, бо це наші люди. Ми розуміли, що ніхто їм не допоможе – тільки ми. Росіяни хотіли дати нам гуманітарну допомогу. І коли я приїхав в Рівнопілля – це був 22 день війни. Люди сиділи там без їжі, без тепла у підвалі у «Зотіку» (це завод на території Рівнопілля, - ред). Їм пропонували гуманітарну допомогу, там поряд Хмільниця, вони сказали: добре, везіть. А потім питають, чи Ріпки брали цю допомогу? Росіянин, котрий допомогу пропонував, говорить: ні, Ріпки не брали, у Ріпок достатньо. І Хмільниця сказала, як Ріпки не брали, нам теж непотрібно.
Ми розуміли, що це буде “кіно”
Жовто-синю стрічку придумали наші дівчата. У нас в переговорній групі було 6-7 людей. Ми зрозуміли, що вони, можливо, будуть знімати «кіно». Ми були готові до цього. І, можливо, вони виріжуть нашу пряму мову і поставлять свою заставку, але що могли, ми робили. Можливо б, і замалювали… Але ми завжди приколювали стрічку. Навіть якщо я змінював куртку, я в першу чергу перекладав стрічку, щоб не забути. Бо завжди, коли вони передавали нам людей чи ще щось, вони намагалися знімати це на камеру, ми розуміли, що це буде «кіно». Тому ми ходили з цією стрічкою.
Боялися, це зрозуміло, що усі бояться. Але ми знали, що за нами сила, ми єдині, і разом ми сила. І ми усі ходили із такими от стрічками кожного разу при зустрічі з ними.
Мешканці зі «сталевими» яйцями
Голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус 4 квітня відвідав Ріпки та поспілкувався з керівництвом громади.
“Ріпки - це приклад героїзму і мужності. Всі мешканці громади зустріли російські танки з українськими прапорами, українськими гаслами, українським гімном і насправді, зробили все для того, щоб російська «мразота» не знищила місто. Ріпки, ви круті і такі громади, де зустрічали ворога з прапорами, хто відганяв ворожу техніку від своїх домівок і від своїх громад, це мешканці зі сталевими яйцями, які показали всьому світу, що Україна незалежна і непереможна”, - сказав В’ячеслав Чаус.
Читайте також:
Або носиш червону стрічку, або автомат до скроні, – голова Іванівської ТГ про місяць в окупації
