Тамара Дахно з Козельця, що на Чернігівщині, пів року служила бойовою медикинею на сході України, а наразі повернулася до своєї цивільної професії продавчині. Жінка, мати трьох дітей, у 2025 році долучилася до 158-ї окремої бригади. Службу проходила на Сумському та Донецькому напрямках.
Мобілізувалася жінка добровільно 19 лютого 2025 року.
«І тільки на третій раз. Попередні два рази була відмова. Серйозно моє бажання ніхто не сприймав. А третього разу — так. А загалом, як зазвичай, усі мобілізуються: пройшла ВЛК, забрала мене 158-ма бригада як бойового медика. Я ніколи не думала, що мене візьмуть бойовим медиком».
Медичної освіти Тамара не має. Навчання проходила вже під час служби.
«Усього мене навчили після загальновійськової підготовки. Закінчила медичний ВОС.ВОС (військово-облікова спеціальність) — це код і категорія військового обліку, які визначають медичну кваліфікацію військовослужбовця чи військовозобов'язаного. Це перша допомога. Я не цивільний лікар».
Жінка ділиться: бажання піти служити в неї було давно.
«З чоловіком ми про це неодноразово говорили. Зрозуміло, що він був проти. Тим паче, що він перший казав, що піде. Обере собі підрозділ, який більш-менш йому підходить за його фахом. Але перша пішла я. Нікому нічого не сказавши».
Тамара служила на Сумському та Донецькому напрямках.
«Я виконувала ті завдання, які стояли. Та й все. На рівні зі всіма хлопцями».
Тамара пригадує: було страшно, але її мотивувало те, що вона допомагає рятувати життя нашим військовим.
«Я дуже переживала за ту людину. Я відчувала її біль. Я бачу, що їй боляче. Вона кричить. Були випадки, що просили: "Краще не треба мені допомагати". Задоволення від того, що ти надав допомогу. Відвіз фахівцям. І тобі написали смс-ку або побачили в очі і сказали: "Дякую!"».
Наразі Тамара вдома, а служити пішов її чоловік.
«У мене дві дівчинки і хлопчик третій. Найменший. Старшій — 25 років, середній — 19 і найменшому — 11».
Зараз жінка працює продавчинею у місцевому магазині.
«Я з шістнадцяти років торгую. Для мене торгівля... Я, мабуть, нічого більше й не вмію. Я все життя торгувала. Чого сидіти? Пішла до Центру зайнятості просто з питанням — чи є якісь вакансії. І ось вони мені запропонували продавцем, оскільки знають, що в мене досвід тільки продавця».
Тамара каже, що сумує за службою та хотіла б повернутися, якби була змога. Вона підтримує зв'язок з побратимами і посестрами.
«Я думаю, що я б там була корисніша, ніж тут».
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
