Марія Деревянко з Чернігова понад 15 років працює в тролейбусному управлінні та має найвищу кваліфікаційну категорію — 1-го класу. Жінка розповідає: декілька разів звільнялася через сімейні обставини, востаннє через загибель доньки. Її не стало під час облоги Чернігова на початку повномасштабного вторгнення. Після півторарічної перерви жінка знову повернулася до ЧТУ.
Вперше до Чернігівського тролейбусного управління Марія Деревянко прийшла 2000 року на посаду кондукторки. Каже: зрозуміла, що хоче більшого, і 2004-го пішла навчатися, щоб стати водійкою.
"Коли про це сказала вдома, дядько мій сказав, що я молодець. Мама сказала, що у мене не всі вдома і куди я лізу. А тато, покійний, він сказав: «Роби, як знаєш, я в тебе вірю». І все. Ну, отак мене сприйняли. Діти, тоді ще були малі. Але вчили зі мною правила дорожнього руху. Вони пішли до школи і вже знали знаки пріоритету".
2005 року Марія вперше самостійно вийшла на маршрут.
"Так, дійсно, увага була і пасажири дивились, і самі колеги дивились спочатку, звичайно, з такою іронією, коли ми навчалися. Особливо ми, як колишні кондуктори, то з такою недовірою. По-перше, робота сама подобається за кермом. Почуваєшся на своєму місці і воно наче магнітом тягне. Я не можу пояснити. Мені подобається бути корисною для людей".
Працює Марія за п'ятиденною системою: п'ять днів — перша зміна, потім два дні вихідних і п'ять днів — друга зміна. Щоб зібратися на першу зміну, треба встати о третій ночі, каже жінка.
"Я прокидаюсь дуже рано, щоб у мене був час вдягнутись, кави попити, зібратись. Я йду десь хвилин 20, бо мені потрібно пішки дійти до зупинки, де мене забирає розвозка, потім приїжджаю в депо, проходжу лікаря і виїжджаю на маршрут. Те саме на другу зміну".
За її словами, кожен водій має свій тролейбус, але маршрут змінюється.
"Щодня складають водіям графік, наряд. І ми дивимося, на якому маршруті працюємо. Я вчора була на четвертому, сьогодні я буду на 11-му маршруті, завтра, можливо, на третьому маршруті. Коли працюєш, бувають різні ситуації. Дуже багато водіїв є, які розуміють, що це громадський транспорт. Випускають із зупинки, пригальмують, не перекривають шлях і так далі. Але є багато таких, які просто «підрізають». Він «підрізав», він загальмував, він не відчув у машині, але в мене люди стоять у салоні, вони же можуть упасти.
Пригадує: найважче було працювати після російських ударів по енергооб'єктах, коли не було електроенергії.
"Суцільна темрява і ти ще їдеш у тролейбусі у салоні, в якому горить світло. І це світло відбивається на твоєму лобовому склі, а зовні жодного фактора, який би тобі підсвічував, крім фар, які світять вниз. І виходить так, що на лобовому склі я бачу все, що завгодно. Бачу пасажирів, бачу кондуктора, бачу двері, поручні, але я не бачу, якщо хтось перебігає дорогу. Було дуже важко".
Спеціалістка служби експлуатації Чернігівського тролейбусного управління Вікторія Губар розповідає: наразі на підприємстві працюють 106 водіїв, з них 14 — жінки.
"На лінію кожного дня виїжджає 61 водій. Тобто перша, друга зміна. Кожного дня дуже не вистачає водіїв. Ми знімаємо з вихідного близько 12 водіїв. Якщо невелика кількість хворих або у відпустці. Якщо збільшується кількість хворих або відпусток, то потреба у водіях збільшується".
Марія Деревянко розповідає: звільнялася із ЧТУ кілька разів через сімейні обставини, востаннє — після загибелі доньки. Тоді Марія взяла на виховання свого онука Дмитрія, якому на той час було сім років.
"2022 року під час блокади Чернігова під обстріл потрапила моя донька і вона загинула. І в мене залишився на руках онук. На той момент хлопчику ще не було навіть восьми років. Він у другому класі вчився. Коли тролейбуси знову почали їздити, я, звичайно ж, теж повернулась, сіла за кермо, але десь більш ніж рік пропрацювала і просто не змогла далі працювати. Мені було дуже важко насправді їздити за кермом: у кожній дівчинці, яка йде тротуаром, бачила свою доньку. Але через півтора року я повернулася, намагалася прийти до тями, трішки навчитися жити з цим".
Раніше Суспільне розповідало історію цієї родини. Зять Марії — Роман Терентьєв — пішов служити у лютому 2023 року, а влітку зник безвісти на Куп'янському напрямку. У грудні того ж року Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив інформацію, що Роман у полоні. Марія з онуком Дмитрієм почали ходити на акції на підтримку військовополонених.
У серпні 2025-го Романа обміняли. Наразі Дмитрій продовжує жити з Марією. Жінка каже: мріє швидше завершити ремонт у придбаному будинку, про що мріє онук.
"Ми з внуком придбали собі будиночок, у якому довгий час уже намагаємося зробити ремонт, жили на зйомній квартирі. Так, дійсно, в мене всі сили, всі гроші йдуть на ремонт цього будиночка. Вже нещодавно ми туди переїхали. Намагаюся здійснити мрію дитини. Він так мріяв про свій будинок, щоб була своя кімната, щоб був двір".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
